Кіно, театр та бібліотека на колесах: Якими були агітпотяги більшовиків

У період Громадянської війни 1917—1923 років бойовий дух солдатів підтримували за допомогою агітаційних матеріалів. Але революційні статті та книги мали також донести ідеї комуністичної партії до простого населення, селян і робітників у різних куточках країни. Ідея створити для цього агітпотяги належить Всеросійському центральному виконавчому комітету (ВЦВК).

Спочатку одне купе пасажирського потяга заповнювали пропагандистською літературою і разом із кур’єром направляли її до прифронтових пунктів. Проте невдовзі ВЦВК вирішив, що заради такої справи можна виділити і цілий потяг, розписавши його пропагандистськими гаслами для привернення уваги, — паперові плакати були надто ненадійні, і дорогою їх знищував дощ та вітер. Тож у серпні 1918-го в комітеті розпочали створення першого агітаційного потяга. У составі з п’ятнадцяти пасажирських і товарних вагонів обладнали книжкові склади. У статті 1919 року сказано, що в ньому також було відділення телеграфного бюро, кіноапарат та екран для демонстрації фільмів.

У составі з п’ятнадцяти вагонів були книжкові склади, відділення телеграфного бюро та екран для демонстрації фільмів.

Загалом потяг зробив 25 дальніх зупинок, охопивши територію Росії, Білорусі, Литви й України. Там представники народних комісаріатів та агітатори роздали 150 тисяч листівок і розклеїли 15 тисяч пропагандистських плакатів. Також вони знайомилися з діяльністю місцевих партійних організацій, проводили спеціальні збори й освітні лекції, які відвідали близько 90 тисяч робітників.

Слідом за першим составом оформили ще п’ять, серед яких «Червоний Схід», «Радянський Кавказ», «Червоний козак» та «Жовтнева революція». Останній виявився затребуваним і здійснив 12 поїздок країною.

Пересувні бібліотеки та кінолабораторії

Агітпотяги перевозили революційну літературу й партійні газети, які повідомляли новини про фронтові перемоги. У деяких джерелах уточнюють, що там розміщувалися навіть проявні лабораторії, монтажні майстерні та переглядові, тобто прямо в дорозі можна було робити фільми. А тому, що не всі люди були письменними, кіно вважали важливим елементом агітаційної роботи.

У 1919—1920 роках такі потяги провели майже 2 тисячі кіносеансів — найчастіше демонстрували картини-агітки про шкоду пияцтва, сільське господарство і колективну працю.

Іноді агітатори також показували на станціях театралізовані дійства, де були судді, захисники, обвинувачі, підсудні та свідки — у ролі винних виступали противники революції. Так глядачам намагалися пояснити, чому відбувається Громадянська війна, що їм може дати радянська держава, для чого треба згуртуватися проти «буржуїв», білогвардійців та інших елементів, вороже налаштованих до нової влади.

Агітатори показували на станціях театралізовані дійства, де були судді, захисники, обвинувачі, підсудні — противники революції.

Агітпотяги одночасно виконували функції університету, бібліотеки й кінотеатру на колесах, допомагаючи знайомити населення з революційними творами мистецтва і просувати ідеали партії. Тому в поїздки країною вирушали не лише агітатори, а й журналісти, лектори, письменники, режисери та оператори. На великих вокзалах створювали агітпункти з бібліотеками, лекційними залами, а іноді й театрами.

У кожному потязі був свій інформаційний відділ, який складав програму публічних виступів, «політвідділ», що займався роботою з населенням, а також бюро скарг — його представникам люди розповідали про свої претензії до місцевих організацій, складнощі на виробництві й суспільні проблеми. Крім власної друкарні та проявної потяг міг бути оснащений радіостанцією і телефонною лінією. У середньому агітбригада налічувала до ста осіб.

Режисери-агітатори

Радянський режисер Дзиґа Вертов, відомий як винахідник безлічі операторських прийомів у документальному кіно та автор стрічки «Людина з кіноапаратом», зацікавився можливостями мобільних кінотеатрів. І 1920 року режисера призначили керівником кінофотовідділу агітпотягів.

Вертов не лише курував показ картин, а й документував подорожі країною. Також він написав сценарій художнього фільму, сюжет якого побудований навколо роботи агітпотяга «Радянський Кавказ». Головним героєм Вертов зробив режисера, що працює в Москві, але уважно стежить за перебігом Громадянської війни у ​​своєму рідному місті Грозному. Чоловік стає членом команди агітпотяга і повертається додому, де возз’єднується зі своїм братом, народним комісаром та борцем із білогвардійцями.

Вертов написав сценарій художнього фільму, сюжет якого побудований навколо роботи агітпотяга «Радянський Кавказ».

Серед головних мотивів картини, яка так і не була знята, Дзиґа Вертов називав стукіт молота та електродрилі, колеса потяга, що крутяться, зображення локомотивів, паротягів, тракторів, швейних машинок, молотилок, а також стрімкий рух автомобілів, мотоциклів і тролейбусів у центрі великого міста.

Стрічки, які показували дорогою, були німими й не завжди зрозумілими публіці. «Мені доводилося давати пояснення до фільмів майже завжди. Більшість картин зняті грубо та недбало, і середньостатистичний глядач, побачивши їх уперше, не може повністю зрозуміти. Розв’язання загадок за допомогою тлумачень зробило фільми зрозумілими навіть для малописьменних», — розповідав режисер. Звітуючи про роботу агітпотяга «Жовтнева революція», Вертов писав у 1920 році, що кіно, хоч і мало низьку якість зйомки, на людей впливало набагато сильніше й переконливіше, ніж ораторські виступи.

Був ще один режисер, причетний до агітпотягів, — Олександр Медведкін. У 30-х він вирушав у поїздки з цими составами, щоб перевіряти місцеві організації, фіксувати на плівку порушення. Але після закінчення Громадянської війни агітпотяги були вже не настільки поширені, хоча до них періодично поверталися навіть за часів Другої світової.