Викривлена панорама рідної землі

Коли кілька років тому у Ігоря згорів вінчестер з усім архівом, він усвідомив, наскільки сучасна фотографія залежить від комп’ютера та його алгоритмів, що інтерпретують зображення навіть без нашого відома.

У пошуку нових тем і в надії уникнути звичного — інтимного, особистого — Чекачков звернувся до простору навколо себе. Став розмірковувати, як показати через фотографію не лише те, де ти живеш, а й те, як ти живеш. Також він почав шукати відповіді на питання, що таке мова сучасної фотографії у принципі та як вона формує наше світовідчуття. Що первинне: те, як ми сприймаємо світ, або те, як ми з цього вибудовуємо наратив? А може — наратив, який існує у медіа й культурі?

У результаті фотограф отримав серію Obscure Land. Вона складається з зображень, яким при експонуванні потрібен величезний формат, аби можна було роздивитися всі деталі.

— Уся серія знята у русі на iPhone 10, зображення я залишаю «чистими», без фотошопу. По суті, я тільки натискаю кнопку, як і 10 років тому, але сучасний фотоапарат уже інакше інтерпретує простір, а в цьому випадку — ще й час.

До карантину я досить багато їздив Україною, тоді ж і почав знімати Obscure Land. Для цієї серії важливі координати — потяг, рух прямою з точки А до точки Б. Якоюсь мірою це проєкт про те, як люди з великих міст бачать периферію: найчастіше саме з потяга, під час хвилинних зупинок. Через таке поверхове знайомство і виникає викривлене сприйняття. Мені було цікаво зафіксувати його по відношенню до тих частин України, які я погано знав. Хоча Obscure Land, звісно, не лише про це.

Я тільки натискаю кнопку, як і 10 років тому, але сучасний фотоапарат уже інакше інтерпретує простір.

Мені довелося відмовитися від рамки, яку я накладаю на реальність, коли знімаю у класичний спосіб. Тепер це зовсім інший процес, в основі якого час. Я натискаю на кнопку і просто чекаю, коли панорама намалюється, — іноді 10 секунд, а іноді й хвилину. Я навіть не можу це контролювати: якісь частини пейзажу вона просто пропускає, а якісь додає. Те, що фотоапарат раптом перестав працювати як рамка, — новий досвід для мене. Щоразу я натискаю на кнопку і не маю жодного уявлення, що вийде.

З одного боку, я дуже люблю класичний підхід, з іншого — мене все більше захоплює розхитування кордонів. Я задаюся питанням, якою може бути фотографія, й у процесі роботи суперечу сам собі.

За рік зйомок я зрозумів, що у мене виходять дві дуже різні за настроєм та атмосферою оповіді. Мені було складно сприймати їх як щось цілісне, але й відмовитися від якоїсь однієї неможливо. Тому я вирішив, що серію можна розбити на дві частини, як Тарантіно свого часу зробив з «Убити Білла». Кожна відрізняється своїм темпом оповіді, тривалістю, ритмом.

Я задаюся питанням, якою може бути фотографія, й у процесі роботи суперечу сам собі.

Автор фото Ігоря Чекачкова — Григорій Радомський.