Випадкові зустрічі: Фотопроєкт про пошук себе
Фотограф, живе у Києві. Публікувався в українських та іноземних фешн- і фотовиданнях. Увійшов до шорт-листа Vogue Ukraine Photo Contest.
— «Випадкова пам’ять I» — частина масштабнішого проєкту про місця та людей, яких я зустрічаю на своєму шляху. Це свого роду щоденник, книга нарисів. Усвідомивши себе дорослим, я захотів зображувати образи й почуття — це втілилося у фотографії. Допомогло, що фотографія є відносно простим процесом порівняно, скажімо, з живописом: для мене, людини без художньої освіти, важлива зручність та простота.
Для мене фотографія — це не технічні можливості, а почуття: сьогодення, пам’ять і все, що між ними. Я думаю про свої роботи як про якийсь таймлайн — часову ділянку, обмежену чи ні. Коли знімаю, я навмисне уповільнюю час, намагаюся зменшити його сліди у кадрі.
Мені здається, формат фотопроєкту потребує чіткого стилістичного зв’язку. Я віддаю перевагу «книжковому» підходу, в якому картинки не обов’язково схожі стилістично, але історія збирається з клаптиків у загальне відчуття.
Я знаю, чого хочу від знімка, але водночас дозволяю людині бути самою собою. Адже портрет показує набагато більше, ніж просто зовнішність: він може чимало розповісти про характер, психологічний стан. Для мене важливо відобразити людину «як є» і потім розпізнавати ці прояви душі.
Коли знімаю, я навмисно уповільнюю час.
За допомогою камери я намагаюся схопити важливі для мене переживання: самотність, тугу, ностальгію, бажання, надію — все те одночасно універсальне й унікальне, що наповнює звичайну людину, таку, як я. В інших я шукаю те, що відчуваю сам, або те, що хочу відчувати. Незважаючи на це, на зйомках мені важливо (хоча це і не завжди можливо) привести об’єкт у стан споглядання, важливо залишатися в цій прохолодній атмосфері спокою, де найменший жест набуває значення.
Я люблю тугу. Не тужить лише залізна, байдужа людина.
Тема тіла, а скоріше взаємозв’язку тілесного і душевного, — одна з головних у моїй роботі. Усе, що ми знаємо про світ, проходить не лише через очі та вуха, а й через усе тіло. У кожного воно унікальне, зі своєю пам’яттю, не схоже на інші. У цій унікальності є якась краса й магнетизм.
Нещодавно я почав знімати краєвиди. У них є щось подібне до людини: природа так само сильна і водночас може бути такою ж вразливою. А ще природа здається вічною — таку ж вічність я хочу знайти у своїх портретах.
