Ідентичні переживання: Пошуки себе між Україною та Італією

— Проєкт Home Before Dark розпочався з поїздки до України в лютому 2020-го. Роком раніше я отримала останній документ, який дозволив би мені подати заявку на набуття італійського громадянства. Але я не робила цього близько семи місяців, бо переживала глибоку кризу ідентичності.

Я знала, що, якщо подам заявку, мені доведеться відмовитися від свого громадянства за народженням, оскільки українське законодавство не дозволяє мати подвійне. Тоді мені було 28 років, і я відчувала потребу визначитися, ким я є — італійкою чи українкою. Щоб зрозуміти це, я вирушила до України на місяць сама.

Мені було 28 років, і я відчувала потребу визначитися, ким я є — італійкою чи українкою.

Я народилася в Радянському Союзі. Першим документом, що підтверджував моє існування, було радянське свідоцтво про народження. Через чотири місяці я стала українкою, а в 9 років переїхала до Італії. На початку 1990-х в Україні переважала радянська естетика. Мої найперші візуальні спогади про життя пов’язані з домашніми стінами та іграми в них.

Багато років поспіль ми з родиною приїздили з Італії до Золочева у Львівській області, де знаходиться будинок бабусі. Мої бабуся і дідусь жили скромним жертовним життям, кожен предмет меблів у помешканні вважався багатством, і до нього треба було ставитися дбайливо, нічого не викидати. Це місце застигло в часі. Кожного року протягом місяця в Україні я проводила багато часу саме у стінах будинку. Щодня я робила різні відкриття в шухлядах і шафах: фотографії, книги, одяг, предмети — все ще запаковані та з цінами. Усе це також було частиною моєї історії, ніби саме це місце обрало мене.

Мої бабуся і дідусь жили скромним жертовним життям, кожен предмет меблів у помешканні вважався багатством.

Коли я приїздила сюди у 2020-му, у мене в голові було кілька ідей і проєктів, над якими ще потрібно було думати. Але коли я опинилася в Україні, робота почалася природньо. Я дозволила собі поринути в будинок та в речі, пов’язані з історією мого походження.

Після повернення до Італії я відновлювала історію своєї родини, використовуючи Google Street View, фото- та відеоархіви. Тобто за допомогою засобів, які дозволили мені скоротити відстань і продовжити дослідження теми ідентичності. У той час я зрозуміла ще дещо: фотографія для мене можлива лише в Україні, і донині я дуже мало знімаю, коли я не там. Архів завжди був для мене способом рефлексії над минулим та засобом творчого самовираження. А використання паспортів для Home Before Dark мало вирішальне значення, адже історія починається з паспорта.

Проєкт охоплює різні аспекти: почуття приналежності до країни, сучасні історичні й соціальні події, явища міграції та інтеграції, поняття ностальгії. В основі — мій особистий досвід, але він співвідноситься з історичними подіями. Потенційно проєкт може бути нескінченним.

Таке абстрактне й ефемерне поняття, як ідентичність, — одна з тих тем, які становлять невичерпне джерело для роздумів. Але я вирішила закінчити проєкт, коли знову впевнилася, ким я є. Із часом я зрозуміла, що жоден документ не зможе замкнути мене в рамки, надати мені форму, звести до кількох формальних рядків багатство і складність мого життя.

Ми з моєю батьківщиною однолітки, і мені завжди здавалося, що я поділяю з Україною труднощі та життєві етапи. Ніби ми близнюки, які намагаються утвердити свою ідентичність.

Ми з моєю батьківщиною однолітки, і мені завжди здавалося, що я поділяю з Україною труднощі та життєві етапи.

Я українка, і ніякий документ не може забрати у мене цієї впевненості, але я також італійка. І ці дві ідентичності є для мене чимось природним та нероздільним.