Гнутий фасон:
Історія київських будівель з увігнутим дахом

Архітектура модернізму, незважаючи на відсутність традиційних декорацій, може похвалитися унікальними спорудами, що запам’ятовуються своїми незвичайними рішеннями. Нові будматеріали та технології дозволили створити форми будівель, які раніше були неможливими. Особливо це вплинуло на архітектуру споруд із величезними внутрішніми просторами: цирків, ринків, концертних залів, спортивних і виставкових комплексів.

Подібні тенденції є характерними для архітектури багатьох країн, зустрічаються вони і на пострадянському просторі. Так, цікаві своєю архітектурою цирки у Дніпрі, Кишиневі, Казані, Краснодарі, Москві й Ташкенті, ринок Чорсу у Ташкенті, Данилівський ринок у Москві, концертний зал у Єревані та літній театр у Дніпрі.

Крім ринків, цирків та виставкових центрів просторі модерністські конструкції характерні для ще одного типу будівель, які у СРСР не зводили, — храмів. Найкращими прикладами можна назвати схожі один на одний храми Святої Марії в Токіо і Сан-Франциско, а також кафедральний собор у Бразиліа й собор Святої Марії Гваделупської у Мехіко, що підозріло нагадують радянській людині цирки і ринки.

У більшості випадків для перекриття великих залів у світі застосовують купольні чи шатрові вантові конструкції. У Києві ж є споруди, побудовані за менш поширеним принципом: покрівля тримається на прогонах, що провисають між опорними конструкціями. Усе це створює ефект увігнутого даху.

Першою з таких споруд став Володимирський ринок у Києві (Антоновича, 115), збудований у 1965—1968 роках архітектором Ратушинським та інженером Дмитрієвим. Ринок площею 3 181 квадратний метр розрахований на 485 торгових місць, має 19 холодильних камер, спеціальне морозильне відділення та кілька ліфтів. Павільйон сягає 20 метрів у висоту, покрівля тримається на металевих конструкціях, а стіни повністю виготовлені зі скляних блоків.

Одна з найвитонченіших будівель з висячим покриттям — центральний Будинок меблів, зведений у 1973 році за проєктом Чмутіної та Чеканюка. Будинок меблів примітний експериментальними конструкціями даху: покрівля тримається на поперечних увігнутих балках, що з’єднують кути будівлі по діагоналі. Центральна зала перекрита висячою металевою мембраною розміром 63,3 на 63,3 метра. Покриття зібране з окремих металевих панелей завтовшки 4 міліметри, які зварюють під час монтажу. На мембрану укладені ізолюючі та утеплювальні матеріали.

Будинок меблів був задуманий як двоповерховий торговельно-виставковий центр у формі квадрата зі стороною 63 метри і загальною площею 16 270 квадратних метрів. У ньому можна було не лише придбати меблі, а й подивитися на оформлені меблеві композиції, що імітують інтер’єри квартир. Крім торгових та виставкових приміщень тут працювали кінозал, розрахований на 50 глядачів, і кафетерій на 40 місць.

Ще одна будівля з великопролітним висячим покриттям — Житній ринок на Подолі. Його збудували у 1974—1980 роках за проєктом архітекторів Штолька, Ратушинського, Моніної та конструктора Бернарського. На момент зведення критий ринок на 1 350 торгових місць (плюс ще 600 на відкритому майданчику поряд із павільйоном) був найбільшим критим ринком у Європі. Через невеликий розмір ділянки вмістити на ньому стільки торгових точок виявилося неможливо і їх розподілили на кількох поверхах та балконах.

Під час роботи над проєктом автори намагалися створити цілісне сприйняття внутрішнього й зовнішнього вигляду будівлі. Для цього підняли частину покриття довгими сторонами периметра, прибравши підтримуючі конструкції всередину. Що цікаво, товщина залізобетонної оболонки складає всього 5,7 сантиметра, а розрахунок міцності конструкцій, які є складною нелінійною системою, проводили за допомогою спеціальних комп’ютерних програм.

Не забули і про функціональність ринку. У будівлі знаходилися склади та холодильні камери, зрошувальні установки для зелені. Кожне робоче місце забезпечили гарячою й холодною водою, що було важливим для санітарної обстановки.

Під час роботи над проєктом велику увагу приділяли деталям. Оскільки будинок знаходиться на місці, де здавна існував базар, фасад прикрасили карбованими металевими панно із сюжетами з історії Київської Русі.

Контраст зі старою забудовою та відсутність простору навколо ринку не дозволяють сприймати його як окремий об’єкт. Крім того, у 1990-х він обріс суцільною смугою банерів і торговими прилавками, що прихилені до павільйону. Усе це розділяє модерністську будівлю й людину, яка споглядає її, та заважає побачити чистоту архітектурної форми.

Останнім часом усе частіше говорять про реконструкцію Житнього ринку, здатну як знищити естетику споруди, включаючи тематичні панно, так і порушити її форми у спробі «облагородити» й «осучаснити» будівлю.

12 червня заступник київського мера Геннадій Пліс повідомив, що до кінця літа ринок «упорядкують». При тому що плану реконструкції ще немає — керівництво ринку лише готує конкурс на проведення ремонту, — роботи вже тривають. У травні розпочався демонтаж торгових точок, а на початок червня звільнили третій поверх будівлі та крило другої.

Ще одна споруда з увігнутим дахом — це Центральний загс. На відміну від торгових приміщень у цієї будівлі не було необхідності в одному прогоновому об’ємі. Навпаки, особливості функціонування вимагали окремих приміщень — урочистої зали та інших кабінетів. Тому, незважаючи на зовнішню схожість, будівля не має подібності з великопрогоновими конструкціями ринків.

Центральний палац одруження збудований архітекторами Гопкалом і Гречиною та інженером Юрченком у 1980—1982 роках. Автори обрали для будівлі незвичайну трикутну форму, за що в народі палац прозвали «бермудським трикутником». Така форма невипадкова: завдяки їй потоки людей у ​​загсі не перетинаються й не заважають один одному, вхід і вихід — у різних місцях, а підйом покрівлі до країв пропускає у приміщення більше світла, що особливо важливо для урочистого залу. Загс був спроєктований як цілий комплекс — із фоє, гардеробом, кіосками з продажу квітів та сувенірів. Його важливим елементом стали сходи на виході для урочистої появи молодят. Також перед загсом обладнали стоянку на 100 автомобілів.

Крім своєї незвичайної архітектури Центральний загс має вигідне розташування — на перетині Повітрофлотського проспекту та проспекту Перемоги. Але сьогодні вільний простір навколо нього з усіх боків забудовують, і шедевр модернізму ризикує загубитися серед висоток, що ростуть.