Архітектура

Скільки можна: Чому в Україні будують застарілі церкви

Навіть нещодавно збудовані українські церкви часто виглядають так, ніби надворі ХІХ століття: архітектори копіюють стилі минулого, не вигадуючи нових форм. Bird in Flight запитав архітекторів, чому сакральна архітектура в Україні не розвивається та де шукати сучасні церкви.

Минуле як прогрес

Розвиток української церковної культури загальмувався ще у XVII столітті. Тоді Російська імперія почала використовувати церковну архітектуру, щоб візуально об’єднати країну: церкви можна було будувати лише у єдиному «синодальному» стилі. У XVIII столітті основним стилем стає класицизм, у XIX столітті — еклектика та національний руський стиль. Ці церкви досі є майже у кожному українському місті.

Так тривало до початку XX століття, яке ознаменувалося відродженням національного українського стилю. Однак воно було недовгим: із приходом більшовиків церкви руйнували чи пристосовували під щось інше; нових церков не будували.

До XX століття в Україні було два етапи розвитку автентичної церковної архітектури: візантійський стиль храмів Київської Русі (храм Святої Параскеви П’ятниці у Чернігові, XII століття) та «мазепинське» бароко XVII століття (сучасний вигляд Софії Київської). Окремо стоїть дерев’яна архітектура Західної України (церква Святого Духа в Рогатині, Івано-Франківська область). Візантійський стиль можна впізнати за напівсферичними куполами, «мазепинське» бароко — за грушоподібними. Українську дерев’яну архітектуру — за аскетизмом (і навіть в українському бароко використовували мало декору). Високі шатрові завершення, бані-цибулинки та пишні візерунки характерні для російських, а не українських стилів.

Не можна сказати, що за радянських часів церковною архітектурою зовсім ніхто не займався. Архітектор і фотограф Олександр Бурлака, один із авторів книги про пострадянську церковну архітектуру Orthodox Chic, розповідає, що у 60-х та 70-х частина архітекторів йшли у «внутрішню еміграцію» і вивчали історію архітектури, у тому числі храмової. Але довге малювання «у стіл» далося взнаки на їхньому підході: після розпаду СРСР можливість проєктувати церкви за історичними канонами виглядала для них як прогрес.

Олександр вважає, що використання історичного стилю начебто доводило, що нинішня церква пов’язана з історичною. Більшість священників у СРСР репресували, діяльність церкви була напівлегальна та обмежена — у результаті, коли Україна здобула незалежність, православна церква вже мала зовсім небагато спільного з дореволюційною, і архітектура допомагала відновити цей зв’язок.

Цікаво, що Українська греко-католицька церква цілісніше пережила імперський та радянський періоди, зберігши мову, архітектуру, культуру та традиції Західної України. Можливо, тому найвдаліші зразки українських сучасних церков, які поєднують у собі і актуальні тенденції, і український національний дух, — греко-католицькі. Яскравим прикладом є львівська церква Різдва Пресвятої Богородиці архітектора Радослава Жука, який також працює у США та Канаді.

Українську греко-католицьку церкву можна вважати православною через візантійський обряд, за яким іде служба. Однак вона завжди стояла окремо.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці архітектор Радослав Жук
Церква Різдва Пресвятої Богородиці, архітектор Радослав Жук, 2000 рік. Фото: Ірина Громоцька

Церква, яка не розвернулася до людей

Архітектори та настоятелі храмів побоюються, що до собору із надсучасною архітектурою парафіяни просто не прийдуть. При цьому в інших країнах українська діаспора будує православні та греко-католицькі церкви як в історичному, так і в сучасному стилі. Проте залізна завіса надійно приховала від радянських українців розвиток західного мистецтва та архітектури — тому те, що органічно розвивалося протягом усього ХХ століття, для багатьох українців досі виглядає як різкий стрибок і деградація мистецтва.

Для сучасної сакральної архітектури Західної Європи та США характерні церкви, які більше схожі на громадські будівлі. Протестанти почали будувати такі церкви ще в першій половині ХХ століття, коли головним архітектурним стилем став модернізм. Католиків поквапив Другий Ватиканський собор, що пройшов у 1960-х: він сильно реформував католицьку церкву, наблизивши її до людей (наприклад, відтоді богослужіння має відбуватися не латиною, а мовою парафіян). Більше не можна було проєктувати церкви в історичному стилі — тепер заохочували участь сучасних художників та архітекторів. У результаті багато модерністських і бруталістських церков стали класикою архітектури.

Те, що органічно розвивалося протягом ХХ століття, для українців досі виглядає як різкий стрибок.

Церква Святої Євхаристії Архітектор Радослав Жук Торонто
Церква Святої Євхаристії, архітектор Радослав Жук, 1967 рік, Торонто, Канада. Фото: SimonP Wikimedia
Церква Святого Дмитра Великомученика Торонто Канада
Церква Святого Димитрія Великомученика, Торонто, Канада. Фото: сайт церкви

Нерідко можна почути, що подібні зміни потрібні й українській церкві, але провести їх непросто хоча б через її багатоцентровість. До минулорічного об’єднання у Православну церкву України (ПЦУ) у країні діяли три окремі православні церкви (Українська православна церква Київського патріархату, Московського патріархату та Українська автокефальна православна церква), які підпорядковувалися різним центрам та мали свої статути. І зараз більшість сакральних будівель України не належить об’єднаній Православній церкві України, а залишається у користуванні церкви Московського патріархату.

Жодна з церков не вела послідовної політики в архітектурі: храми в сучасному стилі якщо і з’являлися, то були ініціативою окремих людей. Головам ПЦУ ще доведеться вирішити, як розвиватиметься церква, і архітектура може відіграти у цьому ключову роль.

orthodox_now (5)_church
Вдалий приклад сучасної дерев’яної церкви — сімейна каплиця у Київській області, архітектори Роман та Дмитро Селюки, 2012 рік. Це автентична за духом українська дерев’яна церква із сучасною формою. Під куполом стіни закручуються, і з квадрата план перетворюється на восьмикутник. Фото: архітектурна студія Романа та Дмитра Селюків
orthodox_now (3)_church
Сімейна каплиця в Київській області, архітектори Роман та Дмитро Селюки

Архітектори також сумніваються

Архітектори, що проєктують церкви, не мають єдиної думки, як має розвиватися сакральна архітектура.

Наприклад, архітектор Сергій Подолінний вважає, що церква не той інститут, якому слід загравати із сучасниками. На його думку, храм має виділятися з оточення та бути саме релігійною будівлею, а не громадською. Тобто у проєкті потрібно одночасно відобразити сакральність, православ’я і сучасність — а це дуже складно. За проєктами Сергія збудовано кілька церков як в історичному, так і в сучасному стилі.

Архітектор Андрій Лесюк каже, що зараз форма церкви може спрощуватися. Робота його студії Guess Line Architects посіла друге місце у конкурсі на проєкт храму Ікони Пресвятої Богородиці Скоропослушниці у Львові. «Ми багато досліджували сакральну архітектуру та обрали візантійську схему. За основу взяли Софію Київську, бо вважаємо її геніальним архітектурним твором. Спочатку ми не хотіли робити бані, але після дослідження залишили: купол — традиційна річ, яка згладжує всі кути, символічно завершуючи святиню. Біблія не говорить про те, що потрібен купол, храм може бути будь-якої форми. Головне, щоб зберігалася духовність», — зазначає Андрій. Він також шкодує про те, що у конкурсі переміг храм із несучасною архітектурою.

«Купол згладжує всі кути, символічно завершуючи святиню».

Сучасна архітектура церков Україна
Проєкт церкви у стилі «православний мінімалізм», який посів друге місце у конкурсі. Автори: Андрій Лесюк, Михайло Когут, Марія Яструбчак, Христина Пундак, Андрій Гончаренко, Ігор Когут. Зображення: Guess Line Architects

Бурлака вважає, що історичні церкви у сучасних матеріалах виглядають неавтентично та дивно. Він каже, що вигляд сучасних церков часто визначають не архітектори, а фірми, що виробляють куполи, хрести та типові проєкти храмів: можна (і законно) просто купити їх і створити церкву, не залучаючи архітектора.

За допомогою таких готових деталей створюють і тимчасові молитовні приміщення — підіймаючи купол або хрест на ангар або сарай. Зазвичай це роблять на місці майбутньої церкви, але іноді тимчасові храми існують не одне десятиліття.

Іноді тимчасові храми існують не одне десятиліття.

Собор Святого Георгія Київ Сивенький
Собор Святого Великомученика Георгія Побідоносця, Київ, архітектор Роман Сивенький, 2001 рік. Церква побудована за 72 дні з монолітного залізобетону та червоної цегли. Її стиль відсилає до візантійських храмів. Фото: Олексій Биков, Олександр Бурлака, Саша Курмаз
Тимчасова церква. Напис на табличці: «Парафія Хрещення Господнього». Фото: Олексій Биков, Олександр Бурлака, Саша Курмаз

Вирішує замовник

Важливе питання — хто ухвалює рішення про будівництво. Замовником може виступити як сама церква, так і приватна особа — меценат. Здається, що окремий спонсор просто жертвує гроші на будівництво, але насправді він часто виступає повноцінним замовником із власними вимогами та уявленнями про архітектуру — часто далекими від сучасних.

Як каже Подолінний, зазвичай проєктування церкви — тристороння взаємодія архітектора, настоятеля майбутнього храму та замовника. «За своїм досвідом я не можу говорити про диктат будь-якої сторони. Я завжди насамперед знаходив спільну мову зі священиком; із замовниками складніше, бо у них часто примітивні уявлення про те, яким має бути храм», — додає архітектор.

Випадки, коли замовник має головне слово у проєкті, не рідкісні. Наприклад, український політик Сергій Ківалов пишається церквою Святої Мучениці Татіани в Одесі, побудованою на його замовлення архітектором Володимиром Глазиріним. Церква — приклад кітчу в архітектурі й відома швидше за ім’ям замовника, ніж архітектора.

Зменшити вплив замовника на кінцевий результат можна за допомогою архітектурних конкурсів, де до журі входять замовник, архітектори, представники місцевої влади й церкви, а також парафіяни. Проведення конкурсу не означає, що будівля автоматично вийде гарною та сучасною (як трапилося з конкурсом на проєкт церкви у Львові), але правильний конкурс врівноважить сили, що впливають на архітектуру, врахує інтереси сторін і мінімізує можливі помилки.

Храм Святої Великомучениці Тетяни Одеса архітектор Глазирін Ківалов
Храм Святої Мучениці Татіани, Одеса, архітектор Володимир Глазирін, 2006 рік. Фото: Станіслав Калач

Створювати сучасні православні церкви — складне завдання, бо треба залишатися в рамках канонів та відповідати новому часу. Церковна архітектура може стати такою ж важливою частиною сучасної української культури, як кіно й музика, і зробити стільки ж для самоідентифікації українців.

Нове та Найкраще

143

300

355
523

Більше матеріалів