Архітектура

Класика жанру: Взірець постмодернізму на Подолі

На київському Подолі комунальники майже зруйнували постмодерністську альтанку, хоча містяни виступають за її збереження. Проте альтанка — це лише один з елементів, що утворюють ансамбль подільських кварталів Шалацького — Розенберга. Пояснюємо, як свого часу вдалося поєднати модернізм із архітектурою XIX століття і чому ці квартали варто зберегти.

Наприкінці 60-х, паралельно із будівництвом гілки метро до Оболоні, у Києві вирішили оновити Поділ. Старі будинки треба було зносити через їхній поганий стан. Замість них спочатку збиралися звести звичні модерністські будівлі, але, оскільки це історичний район, типові панельки виглядали б чужорідно в існуючих кварталах. Тому архітектори стали шукати компроміс і зрештою звернулися до постмодернізму. Це збіглося зі світовими тенденціями — з початку 70-х намагалися урізноманітнити типову забудову, ускладнити форми споруд.

На Подолі вирішили залишити стару структуру вулиць, а нові будівлі вписати в історичний контекст. Оновити зібралися чотири квартали між вулицями Кирилівською, Межигірською, Оленівською та Введенською. А також три квартали в історичній охоронній зоні між вулицями Хорива, Набережно-Хрещатицькою, Волоською і Сковороди.

У конкурсі Київпроєкту на забудову цього простору перемогла група архітекторів на чолі з Ігорем Шпарою. Для зручності група розділилася на дві команди. Першу очолив Юрій Шалацький. До неї входили Ігор Шпара, Леонід Мороз, Георгій Духовичний та Тетяна Лазаренко. Вони займалися чотирма кварталами у межах Кирилівської — Межигірської.

Другу команду очолив Віктор Розенберг. До складу входили Сергій Захарченко, Віра Юдіна, Наталія Тітова, Жанна Коник, Олексій Цвях, Наталія Родичкіна.

Три квартали Розенберга проєктували з 1978 по 1986 рік і будували з 1983-го по 1988-й. Над кварталами Шалацького працювали з 1979 по 1989 рік та зводили їх у 1984—1993-му.

Будинок на перетині вулиць Почайнинської і Григорія Сковороди. Квартал Розенберга, 1986 рік.
Будинок на вулиці Почайнинській, 13. Квартал Розенберга, 1986 рік.
Зруйнована альтанка у дворі на вулиці Костянтинівській, 56. Квартал Шалацького.

Проєктували будинки в рамках модернізму — робили стандартні функціональні каркаси із залізобетонними елементами. А вже потім архітектори додавали класичні деталі, щоб вписати нові споруди в історичну забудову. У результаті нові об’єкти хоч і не наслідували старі методи будівництва, проте гармоніювали з оточенням, були співрозмірними та повторювали класичні декоративні елементи.

Архітектори додавали класичні деталі, щоб вписати нові споруди в історичну забудову.

Втім, постмодернізм не просто копіює старі композиції та елементи, а пристосовує їх до сучасності. Тому ці класичні складові виходять строгими, мінімалістичними, іноді зумисне нелогічними.

Наприклад, будинок на перетині Оболонської та Костянтинівської має складну конструкцію вигнутого аттика. Аттик — це типовий прийом класичної архітектури, зазвичай строго симетричний. Однак у цій постмодерністській варіації він асиметричний, трохи зсунутий праворуч і неначе вростає в частину будинку, розташовану на вулиці Костянтинівській. Вертикальні виступи стіни на аттику переходять у колони, а просвіти створюють виразний контраст між червоною цеглою і синім небом.

Будинок на перетині вулиць Костянтинівської та Оболонської. Квартал Шалацького.
Прохід між будинками 8 і 10 на вулиці Оленівській. Квартал Шалацького.

На вулиці Оленівській, 10, мансарди із двоскатним дахом і невеликими віконцями взагалі відсилають до фортифікаційних веж. На вершинах «веж» навіть є флагштоки. Із сусідніми будівлями цей дім з’єднаний декоративними арками.

На деяких будинках зробили двоскатну покрівлю і вікна з цегляними склепіннями, як у класичній архітектурі. Й додали їх саме для декорування, оскільки під склепіннями встановили звичайні залізобетонні балки.

На перехресті вулиць Кирилівської та Оболонської на вході у двір є розімкнута ротонда — такі будували ще у Стародавньому Римі. На її прикладі видно, як можна адаптувати класичний елемент у сучасну архітектуру. І ще одна цікава, архаїчна і складна у виконанні деталь — маленький цегляний карниз на напівкруглому перекритті ротонди.

Будинок на Костянтинівській, 59, має класичну для архітектури ренесансу композицію: фасад розбили на три нерівні частини. Колони на вході одночасно підтримують лоджії, тобто вони не лише для краси.

Будинок на вулиці Спаській, 21—23. Квартал Розенберга, 1986 рік.
Вхідна група будинку на перетині вулиць Костянтинівської та Юрківської. Квартал Шалацького.

На будинку 13 на Оболонській, а також на вулицях Спасій, 21-23, і Сковороди, 13/9, теж є аттики з роз’ємами, зроблені лише для декорування. Самі споруди нагадують дохідні будинки, вони мають характерні еркери й ніші фасаду. Еркери та балкони розташовані симетрично, як і прийнято у класичній архітектурі. При цьому відсутній карниз, який мав би бути у типовому дореволюційному неокласичному будинку, а фасад модерністський.

Двори, дитсадки, школи, місця відпочинку — все у цих кварталах виконано у єдиному стилі, взаємопов’язано і перемежовується з арками, пропілеями, різнорівневими перекриттями й безліччю внутрішніх тротуарів. Зараз такі прийоми у будівництві вважають надмірними і дорогими та саме вони створюють затишний простір. Наприклад, у дворі будинку на Оболонській, 13, зробили довгу класичну аркаду через усе подвір’я. Вона також нефункціональна, але пов’язує різні кінці кварталу й підкреслює його єдність.

Усе у цих кварталах виконано у єдиному стилі та взаємопов’язано.

Будинок на вулиці Почайнинській, 19. Квартал Розенберга, 1986 рік.
Аркада у дворі на вулиці Оболонській, 19. Квартал Шалацького.
Дитсадок № 162. Квартал Шалацького.

Альтанка на Костянтинівській є невід’ємною частиною ансамблю забудови. Від постмодернізму у неї кубічна форма та відсутність скатів на даху: він плаский. За тридцять років конструкція природно зістарилася — такі споруди треба час від часу реставрувати. Натомість комунальники вирішили її позбутися. У жовтні 2020 року вони зруйнували половину альтанки, але місцеві жителі встигли перешкодити роботам. Тепер на залишках конструкції висить повідомлення, що до кінця червня знесення завершать.

У кварталі Розенберга є нова будівля школи № 124, автором якої є архітектор Київпроєкту Олександр Комаровський. Це один із найяскравіших прикладів київського постмодернізму. Споруду зробили контрастною завдяки глибоким прямокутним нішам фасаду та чітко виділеному двоскатному даху. Є тут і відсилки до замкової архітектури: заглиблені вікна з маленькими карнизами, а також велика пласка поверхня стін, облицьованих цеглою.

Будівля школи № 124 на вулиці Волоській. Квартал Розенберга.
Будівля школи № 124 на вулиці Волоській. Квартал Розенберга.

Для архітектури постмодернізму взагалі характерне використання цегли. Вона урізноманітнює монотонність бетонних площин, додає текстури. Цеглою облицьовували стіни, з неї ж робили декоративні елементи: аттики, колони, парапети, портики, лопатки, еркери та фронтони. Тобто для класичних елементів — класичний матеріал.

В основі ж усіх будинків — набагато міцніший залізобетон, який дозволяє працювати зі складними і при тому масивними формами, робити великі проходи між будинками. У залізобетонних конструкціях є проблема міжпанельних стиків, і подолати цей недолік можна якраз за допомогою цегли. Тож архітектори і зверталися до монолітно-цегляного будівництва: каркас залишали залізобетонним, а зверху вкривали його цеглою. Так недоліки матеріалів взаємовиключалися, а переваги посилювалися.

Будинки кварталу Розенберга, 1986 рік.
Подвір’я кварталу Розенберга, 1986 рік.

У подільських кварталах використали кілька видів цегли — сіру, білу та червону, а в деяких будинках фасад взагалі пофарбували. Завдяки такому прийому забудову також вписали в історичний контекст місцевості: раніше споруди фарбували, щоб приховати нештукатурену текстуру стін.

Ці подільські квартали є свого роду енциклопедією постмодернізму, за ними можна вивчати стиль. На відміну від того, що з’явилося у постмодернізмі 1990—2000 років, тут немає кітчу, немає гіперболізації форм і фантазійності. Архітектори не намагалися замаскувати сучасність споруд та імітувати старовину. Натомість вони вправно поєднали модерністську архітектуру з класичними елементами.


Архівні фото — Сергій Захарченко / «Старі фото Києва», сучасні фото — Gekon6666

Нове та Найкраще

714

622

632
978

Більше матеріалів