Ідеальний район чи «цифровий концтабір»: Як 15-хвилинні міста змінюють наше життя

Що таке 15-хвилинне місто

Концепцію 15-хвилинного міста Карлос Морено, французький професор бізнесу в Університеті Париж І Пантеон-Сорбонна, представив у 2016-му. Завдяки їй він отримав премію Обеля, яку щорічно присуджують за «новий та видатний архітектурний внесок у розвиток людства в усьому світі».

У 15-хвилинному місті супермаркети, кафе, коворкінги, школи, дитсадки, лікарні та місця відпочинку знаходяться у пішій або велосипедній доступності від дому. Тобто усе потрібне людині поміщається у радіусі приблизно півтора кілометра, які в середньому й можна пройти за 15 хвилин. Звичайно, час і відстань дещо варіюються в залежності від типу території, головне — щоб усе необхідне дійсно було поруч.

Аби вмістити все в цей радіус, концепція пропонує переосмислити призначення існуючої забудови. Наприклад, школи працюють лише у першій половині дня, а у вечірній час вони могли б перетворюватися на громадські центри для заходів, зустрічей чи роботи. Такий підхід до багатофункціонального використання просторів Морено назвав «хронотопією».

Сам принцип доступності не новий, та він відрізняється від схожих ідей соціалістичних міст ХХ століття. Тоді архітектори формували міста навколо власників машин, адже це був період автомобільного буму. Але автомобілецентричність якраз і призвела до віддаленості громадських об’єктів один від одного. Тому 15-хвилинне місто формується навколо людини, а не автомобіля.

Зараз у містах часто окремо існують спальні райони, окремо центр із розвагами, окремо зони відпочинку, а ще далі — величезні торговельні комплекси, до яких неможливо дістатися пішки. Люди до цього пристосувалися і проводять у дорозі багато часу. Принаймні, так було до пандемії. Та коли вони почали працювати віддалено, постало питання про те, чи є біля дому зручне місце з інтернетом, а також хороше кафе й супермаркет, чи можна десь у районі відпочити.

Епідемія пішла на спад, але назавжди змінила звичний уклад життя. Ті, хто працював з дому, часто і продовжують це робити, тож потреба в інфраструктурі поруч не зникла. Саме тому концепція Карлоса Морено зараз актуальна.

Ті, хто працює з дому, хочуть мати поруч усю необхідну інфраструктуру.

Крім того, доступність може добре вплинути на екологію, оскільки 15-хвилинне місто вирішує і проблему транспорту. Якщо людям не треба часто кудись їздити, то у містах менше заторів, а повітря чистіше. Зникає штовханина у громадському транспорті. До найнеобхіднішого дістатися можна пішки, а якщо треба до іншого району чи міста, є мережа швидкісного громадського транспорту. Тобто райони не стають повністю автономними чи ізольованими, йдеться лише про доступність.

Як це працювало раніше

Концепція 15-хвилинного міста багато успадкувала від своїх попередників. Спочатку Теодор Фріч описав ідею міст-садів у 1896 році, а потім її підхопив і розвинув Ебенізер Говард у 1902-му. Він бачив, як безконтрольно розростався Лондон за часів індустріальної революції, при цьому зручних міських просторів не вистачало, а земля була задорогою для більшості населення. Тож він запропонував створювати благоустроєні невеликі міста-сади, або міста-супутники, на 32 тисячі людей. Мешканці повинні були працювати на місцевих виробництвах та мати все необхідне поруч, а столиця тим часом розвантажувалася б.

Такі міста мають круглу форму, в їх центрі сад, оточений громадськими закладами; за ними коло парків, оранжерей, а далі житлова забудова серед великої кількості зелені. Цю зону огортає перший пояс зі шкіл, церков, адмінбудівель і другий — з фабриками, заводами, складами і сільськогосподарською землею. Далі забудова заборонена — тільки нове місто. Так виросли міста-сади Лечворт, Гампстед, Борнвіль, Ворик і Порт-Санлайт.

У 1920-х роках з’явилася концепція «районних одиниць», яку розробив Клеренс Артур Перрі. Він запропонував план району для 5-9 тисяч людей, де ті матимуть доступ до основних об’єктів і послуг на відстані не більше 500 метрів від місця проживання. У центрі такого району мають бути школи, приміщення для богослужінь і рекреаційні зони. Основні артерії доріг проходять по периметру району. Це майже теорія Морено. Концепцію реалізували на початку ХХ століття в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі, Сан-Франциско й Токіо.

Ідею району як місця, що впливає на людські стосунки, Морено запозичив у теоретикині міського планування Джейн Джекобс ще у 60-х. У своїй книзі «Смерть і життя великих американських міст» Джекобс пропонувала як основу формування районів брати сусідські взаємини, поступову деградацію навіть громадського транспорту і повернення місту людського масштабу.

Ці принципи комплексного планування районів використовували і радянські містобудівельники. Йдеться про спальні райони, створені після 70-х років. Вони мали свої школи і дитсадки (їх кількість залежала від чисельності мешканців), розташовані всередині комплексу будинків. По зовнішньому периметру розміщували універсами, зони побутового обслуговування, гастрономи. Територія мала чимало пішохідних зон, багате озеленення, дитячі майданчики, а також об’єкти монументального мистецтва. У Києві це Троєщина, Березняки, Русанівка, частина Борщагівки. Такі райони можуть стати основою для втілення сучасного 15-хвилинного міста.

У Києві є райони, які можуть стати основою для втілення сучасного 15-хвилинного міста.

Як це працює зараз

У США вже понад 25 років створюють райони, де пріоритет відданий пішоходам. Це, наприклад, район Селебрейшн у Орландо, штат Флорида, який з’явився ще в 1996 році. У районі близько 4,3 тисячі будинків і квартир, шість церков, дві державні початкові школи, Академія Монтессорі, філія Стетсонського університету, публічна бібліотека, а також магазини, готелі й офіси. Усе поєднується понад 40 громадськими парками і кілометрами пішохідних стежок та набережних.

У місті Шарлотт, Північна Кароліна, фірма Space Craft відкрила The Joinery, 83-квартирну багатоповерхівку без парковки, що знаходиться біля станції метро Парквуд. Мешканцям будинку пропонували знижену на 100-200 доларів орендну плату, аби заохочувати жити без авто. Крім того, у Шарлотті реалізують проєкт CYKEL на 104 квартири. На першому поверсі обладнали станцію ремонту велосипедів і місця для електроскутерів, поруч автобусна зупинка й майданчики посадки й висадки пасажирів Uber та Lyft.

Зараз втілюють і безавтомобільний проєкт Culdesac у місті Темпе, штат Аризона. Там буде безліч пішохідних доріжок, громадські місця, невеликі ресторанчики і свій фермерський ринок.

Місто Портленд, штат Орегон, у 2009 році поставило собі за мету, щоб 90% його мешканців жили в межах 20-хвилинної досяжності від усього необхідного. У місті створили пішохідні зони та використали принцип «хронотопії». За 10 років Портленд став більш доступним завдяки поширенню роздрібної торгівлі, збільшенню кількості цілодобових магазинів і тротуарів.

У Європі першим містом, яке почало запроваджувати концепцію 15 хвилин, став Париж. Мерка французької столиці Анн Ідальго використала її у своїй передвиборчій кампанії у 2020 році. Вона пообіцяла, що перекриє дороги і зробить з них громадські площі, посадить більше дерев і перетворить школи на «столиці району», де всі охочі зможуть займатися спортом і відпочивати вечорами та на вихідних.

Ще кілька років тому правий берег Сени в Парижі був міською магістраллю, якою щодня проїжджало понад 43 тисячі автомобілів. Це місце — об’єкт Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО — було заблоковане у годину пік, а в інший час ним на великій швидкості проносилися автомобілі. У 2016 році дорогу закрили для машин і зробили з неї лінійний парк. Спочатку водії опиралися змінам, та згодом вони звикли до іншого маршруту.

Далі у рамках втілення концепції 15-хвилинного міста паризька міська рада перетворила навчальні заклади на осередки місцевих громад. Шкільні подвір’я та дитячі садки відкрили у неробочий час і на вихідних. Також почали програму пішохідних «шкільних вулиць», аби місця, де перебувають діти, були безпечнішими. Тепер території навколо 185 шкіл призначені виключно для пішоходів і велосипедистів.

Концепція 15-хвилинного міста також змінює соціальні ролі людей: вони починають активніше долучатися до управління тим, що є спільним, і самі вирішують долю району. Так, у 2021 році міськрада Парижа організувала бюджет участі на 75 мільйонів євро, який жителі можуть виділяти голосуванням на краудсорсингові проєкти.

Концепція 15-хвилинного міста спонукає людей активніше долучатися до управління районами.

Влада Амстердама пропонує запровадити обмеження для машин у центрі та перенаправити їх на кільцеве шосе. У місті вже й без того розвинена мережа велосипедних доріжок, але на автомобілі все ще припадає близько 20% усіх поїздок амстердамців і 55% поїздок туристів центром. Через це громадський транспорт стоїть у заторах у час пік.

У Мілані розробляють концепт «Близька робота», облаштовуючи в місті «хаби» для роботи. Також там створюють площі й пішохідні зони, де швидкість авто обмежена 30 кілометрами на годину. У цих зонах облаштовують лавки, дерева і столи для пінг-понгу. Таких площ по місту вже 40, наступна мета — по площі на кожний район.

У Барселоні уряд має створити 500 «суперкварталів», де не буде машин. Звільнений простір використають для зелених насаджень і місць відпочинку.

У Оттаві теж планують облаштувати 15-хвилинні райони, а у Мельбурні їх зроблять 20-хвилинними.

У Сеулі взагалі представили дизайн 10-хвилинного району Project H1. У рамках проєкту промислова зона і залізничний вокзал перетворять на щільне багатофункціональне середовище з усім необхідним у 10 хвилинах ходьби.

У цілому запровадити концепцію 15-хвилинного міста збираються майже 100 населених пунктів по всьому світу.

Що лякає конспірологів

Тим не менш у 15-хвилинному місті побачили спробу влади контролювати і обмежувати пересування людей. Через це конспірологи називають концепцію Морено «цифровим концтабором» і «в’язницею просто неба».

Потужна хвиля подібних коментарів піднялася у грудні 2022 року, коли професор психології в Університеті Торонто Джордан Пітерсон, чий ютуб-канал налічує 6,7 мільйона підписників, а твіттер — понад 4 мільйони, зазначив: «Ідея про те, що райони повинні бути пішохідними, прекрасна. Ідея про те, що ідіотичні тиранічні бюрократи можуть вирішувати, де вам „дозволено“ їздити, є, мабуть, найгіршим збоченням цієї ідеї, яке тільки можна собі уявити, — і, не помиліться, це частина добре задокументованого плану».

Після цього член парламенту від консервативного округу Дон-Веллі в Південному Йоркширі Нік Флетчер назвав концепцію «соціалістичною» і неприпустимою. А в ефірі GB News ведучий Марк Долан заявив, що «бюрократи хочуть звести життя людини до 15 хвилин», тоді як план просуває «культуру спостереження, якій заздритиме сам Пхеньян».

Обговорення «спостереження», про яке насправді не йдеться у концепції Морено, почалося у 2022 році. Тоді для поступового переходу до 15-хвилинного міста в Оксфорді запропонували зробити «райони з низьким трафіком». Суть у тому, щоб витіснити автомобілі на основні артерії, а в житлових зонах встановити спеціальні «дорожні фільтри» — зони відеоспостереження, де трафік треба знизити.

У місті таких доріг шість, для проїзду ними на авто мешканці зможуть отримати дозвіл на 100 днів на рік. Камери відеоспостереження будуть фіксувати номерні знаки, і якщо виявиться, що у водія немає дозволу, його оштрафують на суму до 70 фунтів стерлінгів. Можливість вільного пересування буде для автобусів, таксі, велосипедів, скутерів, самокатів, а також пішоходів. Рух альтернативними шляхами ніяк не обмежуватимуть.

Через ці пропозиції члени міської ради отримали погрози смерті. 25 лютого в Оксфорді відбулася акція протесту, організована правопопулістською групою «Не наше майбутнє». Учасники вийшли з плакатами «Ні 15-хвилинному місту!» та «Це комунізм!». Вони стверджували, що втілення в життя концепції 15-хвилинного міста призведе до «кліматичної геттоїзації», а нова транспортна схема обмежить свободу пересування — штрафи виписуватимуть усім, хто наважиться покинути свій квартал. Місцева влада виступила з роз’ясненнями, що забороняти пересування ніхто не буде, а «райони з низьким трафіком» усе рівно поступово з’являться.

Конспірологи бояться, що штрафи виписуватимуть усім, хто наважиться покинути свій квартал.

Оскільки ідею 15-хвилинних міст підтримали такі організації, як «ООН-Хабітат», Всесвітній економічний форум, Кліматична мережа глобальних міст C40 та Федерація об’єднаних органів місцевого самоврядування, вона остаточно отримала серед конспірологів клеймо «великої глобальної схеми тоталітарного пригнічення». У соцмережах почали розповідати про ідею доступності як частину змови глобальних еліт з метою контролю над масами.

Дженні Кінг, керівниця відділу кліматичних досліджень і політики в Інституті стратегічного діалогу (ISD), стверджує, що конспірологи використовують для своїх цілей травматичний досвід, отриманий мільйонами людей під час пандемії: «Будь-яке втручання держави розцінюється представниками „антикліматичного лобі“ як „зазіхання на громадянські свободи“, водночас наводять прямі аналогії з COVID-19».

Сам Морено зіткнувся з переслідуваннями і погрозами онлайн. В інтерв’ю Forbes він сказав, що його безпідставно звинувачують у пропозиції замикати людей у районах, де камери сигналізуватимуть, хто може виходити на вулицю. Дописи на кшталт «Якщо ваша мати живе в іншому районі, вам доведеться питати дозволу, щоб побачити її» конспірологи доповнюють фотографіями концтаборів часів Другої світової війни.

Усе ж ідею 15-хвилинного міста не завжди критикують безпідставно. Є побоювання, що заможні мешканці захочуть об’єднуватися в окремі анклави, а райони з біднішим населенням згодом перетворяться на гетто. Гарвардський економіст Едвард Ґлезер говорить про те, що ця європейська концепція не дуже підходить для високосегрегованих американських міст і сегрегація від її впровадження тільки посилиться. Але, як показують численні приклади, у США давно втілюють принцип доступності в містах і районах, а сегрегація там існує незалежно від неї. Багатоцентричні міста якраз і мають потенціал зрівняти можливості людей принаймні у доступі до всього необхідного.

Фото на обкладинці: Фото: Jens Cederskjold / Flickr