Архітектура

Драма Сіднейського театру: Як автора однієї з найвідоміших споруд нагородили за прорахунки

Одну з найвідоміших споруд світу, Сіднейський оперний театр, відкрили пів століття тому. Її автор Йорн Утцон покинув проєкт за сім років до завершення та збільшив кошторис більше ніж у десять разів, але все ж отримав за цю роботу найпрестижнішу архітектурну премію. Розповідаємо, як найвизначніший проєкт Утцона ледь не став грандіозним провалом.

Третього березня 1966 року група протестувальників зібралася на австралійському мисі Беннелонг. Марш організували архітектор Гаррі Зайдлер і голова Художньої галереї Нового Південного Уельсу Хел Міссінгем. Учасники несли плакати «Поверніть Утцона». До мітингувальників приєднувалися студенти університетів, інші архітектори та художники.

Йорн Утцон, якого вони вимагали повернути, — це данський архітектор, автор проєкту Сіднейського оперного театру, котрий на той момент ще будували.

Йорн Утцон. Зображення: Utzon Center

За три дні до цих подій Утцон зустрівся з міністром громадських робіт Вільямом Девісом Г’юзом, який відповідав за завершення будівництва театру. Архітектор вимагав більше 100 тисяч австралійських доларів, щоб розрахуватися з робітниками за кілька місяців. Міністр був готовий виділити уп’ятеро меншу суму, оскільки вважав, що будівництво споруди обходиться місту задорого.

Згоди не дійшли, Утцон звільнився та покинув Австралію назавжди — протестувальники зрештою не домоглися свого. Добудовували театр інші архітектори.

Сіднейський оперний театр. Зображення: Credit Hamilton Lund / Utzon Center

Проте через 30 років після відкриття Сіднейської опери Утцону присудили найпрестижнішу у галузі архітектури Прітцкерівську премію. Її зазвичай вручають авторам, чиї проєкти є значущими для суспільства й архітектурного середовища. Тож як це стало можливим?

Між містом і морем

У 1954 році уряд Нового Південного Уельсу оголосив конкурс на проєкт будівлі оперного театру. Замовники хотіли, щоб у Сіднеї з’явилася видатна споруда, яку би впізнавали в усьому світі. Для театру обрали місце, що було добре видно як здалеку з моря, так і з міста.

Це мав бути міський культурний центр — велика громадська будівля універсального призначення. Тож тут планували зробити два зали на 1,2 тисячі та 3 тисячі місць, ресторан, бар, бібліотеку і кілька приміщень для засідань.

Із 217 проєктів обрали пропозицію Йорна Утцона. Робота невідомого ще тоді автора особливо сподобалася одному з членів журі — знаменитому архітектору Ееро Саарінену. Він вважав, що незвичні форми проєкту Утцона відповідають тогочасним тенденціям у модерністській архітектурі.

Йорн Утцон (зліва) працює над макетом Сіднейського оперного театру. Зображення: Utzon Center
Макет Сіднейського оперного театру. Зображення: Utzon Center
Макет Сіднейського оперного театру. Зображення: Utzon Center

Будівля мала складатися з двох основних елементів: масивної нижньої частини та високої платформи, що нагадує наповнені вітром вітрила, — так архітектор символічно пов’язував море з містом.

Усю нижню частину театру він прорізав парадними входами: чотири вели до великого залу, три — до малого, ще два до ресторану та інших приміщень. Також тут були численні сходи. Усі функціональні приміщення розташовувалися в нижній частині, платформа ж мала відповідати за видовищність.

Схема Сіднейського оперного театру. Зображення: Utzon Center

Утцон розповідав, що ідея з високими платформами захопила його ще у 1949 році під час поїздки до Мексики на півострів Юкатан. Тоді його вразили викладені з кам’яних блоків величезні тераси стародавніх майя. Такі ж прийоми — контраст між простою основою і просторовою спорудою над нею — він бачив в ансамблях Афінського акрополя та Великої мечеті в Делі.

Окрім як у проєкті Сіднейського театру подібний композиційний прийом Утцон застосував у деяких інших своїх роботах: школі в Гойструпі (1959), житловому будинку у Фредеріксберзі (1959), спорудах міжнародної виставки в Копенгагені (1960) та загалом у численних ескізних проєктах, малюнках і нарисах.

Нереальний проєкт

Театр почали будувати в 1957 році, але у процесі виявилося, що не все задумане архітектором можна реалізувати.

Утцон вважав, що ефектні оболонки-«вітрила» буде легко сконструювати, але залучена замовником відома інженерна фірма Ove Arup & Partners виявила, що нічого не вийде. Оболонки просто не вистояли б, конструкцію потрібно було робити більш стійкою, а це додатково збільшило б її вагу — утворилося порочне коло.

Будівництво театру. Зображення: Utzon Center

На розв’язання проблеми витратили понад дві тисячі годин роботи обчислювальних машин. Багато разів змінювали геометрію оболонок та їхній нахил. Кожна така зміна форми «вітрил» зводила нанівець усе попереднє проєктування самих оболонок і нижньої частини будівлі та навіть фундаментів (бо, наприклад, змінювалося розташування опор). У 1961 році остаточно стало зрозуміло, що створити «вітрила» спроєктованої Утцоном форми неможливо. Але ж будівництво театру вже йшло, тому підходящу конструкцію доводилося шукати й далі.

У 1961 році стало зрозуміло, що створити «вітрила» спроєктованої Утцоном форми неможливо. Але будівництво театру вже йшло.

Зрештою ще через півтора року це вдалося — конструкція стала простішою за формою, зате її можливо було втілити. «Вітрила» вкрили збірними залізобетонними сегментами (загалом їх 2,5 тисячі). Щоб ці елементи виглядали легшими, поверх них поклали більше мільйона білих оздоблювальних плит, зроблених за спецзамовленням у Швеції.

Облицювання «вітрил» театру. Зображення: Wikimedia

З вестибюлем теж виникали проблеми. Утцон задумав його у вигляді сходів завширшки 90 метрів, під які б прибували машини з глядачами, та величезної піднятої платформи площею 70 тисяч квадратних метрів, що вела б до входів. Архітектор хотів, аби уже при першому знайомстві з будівлею виникало враження «багатої простоти». Тому він категорично відмовлявся від зведення проміжних опор, які зробили б плиту стійкішою та зменшили її вартість. Замість цього він використав додаткову залізобетонну затяжку між існуючими опорами.

Архітектор хотів, аби уже при першому знайомстві з будівлею виникало враження «багатої простоти».

Завершити театр планували у 1962 році, але, звісно, не встигли. У 1965-му в Австралії змінився уряд і проєкт передали у відання Міністерства громадських робіт. Нова влада відкрито критикувала будівництво і говорила про припинення фінансування з бюджету. Тож Йорн, не домовившись із міністерством, пішов з проєкту у 1966 році на етапі, коли вже зведені «вітрила» почали облицьовувати плиткою.

Після проєкт передали трьом австралійським архітекторам — Пітеру Голлу, Девіду Літтлмору та Лайонелу Тодду. Будівлю завершили і відкрили у жовтні 1973-го, через шістнадцять років після початку будівництва.

За весь час вартість реалізації проєкту зросла з 7 мільйонів австралійських доларів до остаточних 102 мільйонів доларів.

Вид на театр згори. Зображення: Utzon Center

Усередині споруду суттєво змінили. Головне приміщення, яке спочатку проєктували як багатофункціональний простір, стало залом виключно для концертів на 2,8 тисячі місць. Малий зал, спершу призначений для сценічних постановок, перетворили на театр опери та балету.

До початкового проєкту додали три невеликі театри, бібліотеку й кінотеатр, а також три ресторани, шість барів і шістдесят гримерних. Загалом у будівлі тисяча кімнат та п’ять просторів для виступів.

Зображення: Wikimedia

Нагорода за сміливість

Проєкт Утцона отримав суперечливі відгуки. Його критикували відомі архітектори — іспанець Едуардо Toppoxa, італієць П’єр Луїджі Нерві, мексиканець Фелікс Кандела та француз Рене Саржер — за те, що форму оболонок театру визначала лише архітектурна фантазія автора, який ніяк не обґрунтував її конструктивним прорахунком. Негативно оцінив роботу Утцона також Френк Ллойд Райт, з яким він познайомився в середині 40-х у США і який сильно вплинув на його творчість.

У той же час проєкт Утцона підтримували архітектор Ееро Саарінен, котрий сам використовував оболонки у будівлях, і відомий архітектурний критик Гідіон, який вітав спробу поєднати складний виразний образ будівлі з її функціональним призначенням.

Зрештою за споруду, яку добудовували інші майстри, Утцона нагородили у 2003 році Прітцкерівською премією. Ба більше, цей незавершений проєкт став вершиною його кар’єри. Після театру Утцон створював набагато скромніші об’єкти — церкву на півночі від Копенгагена, два житлові комплекси у Данії, а також будівлю Національної асамблеї Кувейту.

Національна асамблея Кувейту. Зображення: Utzon Center

Загалом прорахунок Утцона з Сіднейським театром полягав у тому, що тогочасний рівень будівельної техніки не дозволяв реалізувати будь-яку архітектурну форму. Архітектор усе ж повинен мати досить розвинену інженерну інтуїцію та чітке уявлення про властивості конструкцій.

Але все ж театр побудували. Саме за успішне втілення надскладного проєкту, за новаторство та сміливість Утцон і отримав головну архітектурну премію. Журі, серед членів якого були голова премії Томас Дж. Прітцкер і лорд Джейкоб Ротшильд, відзначили Йорна Утцона як архітектора, що зміг створити національний символ Австралії.

Схема оболонок театру. Зображення: Utzon Center
Йорн Утцон. Зображення: Utzon Center

З середини 50-х років архітектори загалом почали більше експериментувати з об’ємно-просторовими композиціями будівель, шукати нові форми. Вони відмовлялися від принципів функціоналізму на користь виразного архітектурного образу. Через це часом переходили межі власне архітектурних методів, переносячи в архітектуру прийоми, наприклад, зі скульптури.

До покоління таких новаторів і належав Йорн Утцон. У роботі над театром він намагався випередити час та технічний рівень розвитку будівництва. У підсумку його проєкт не виявився нереалізованою фантазією, хоча будівництво і тривало довше та вимагало більше коштів. Театр став однією з найвпізнаваніших і найскладніших споруд світу та втіленням нових архітектурних засобів і прийомів, які пізніше почали широко використовувати.


Фото на обкладинці: Utzon Center

Нове та Найкраще

62

101

49
152

Більше матеріалів