Історик Тімоті Снайдер прочитав чотири лекції в Єльському університеті. Ось що він розповів про становлення України

Частина 1: Питання про Україну, викликані російським вторгненням

Ця війна, можливо, є приводом повернутися назад і краще зрозуміти історію. Деякі хибні твердження про цю війну буде простіше відкинути, а інші, навпаки, легше зрозуміти, якщо ми добре знатимемо минуле.

Говорити про Україну в категоріях «Захід» і «Схід» почали нещодавно, раніше геополітична вісь проходила там з півночі на південь. Путін веде війну в Україні, наполягаючи на тому, що нібито Росія та Україна завжди були одним народом. Але це непереконливо. Увесь південь території, про яку ми говоримо, насправді ніколи не був частиною Київської Русі. Насправді ця територія була частиною давньогрецького, а пізніше на тривалий час османського світу. Отже, історичної єдності, про яку каже Путін, не існує, оскільки вона означає незмінність. А історія насправді завжди мінлива та непередбачувана.

Історичної єдності, про яку каже Путін, не існує, оскільки вона означає незмінність. А історія завжди мінлива.

Практично все, що відбувається в Європі, відбувається на території України трохи інтенсивніше і раніше. Україна знаходилася в центрі Першої світової війни. Вона в центрі Другої світової. Вона в центрі сталінського терору. Вона в центрі Голокосту. Вона в центрі розпаду Радянського Союзу. Вона знаходиться в центрі не лише стародавніх історичних подій, але й дуже сучасних.

Те, що багато хто очікував падіння України за три дні, говорить більше про неправильне розуміння цієї країни, ніж про саму країну. Той факт, що українці змогли протистояти російському вторгненню, свідчить, що нація на цю мить уже консолідувалася.

Дивним чином ця війна є війною-геноцидом — подібне трапляється не часто. Це може бути метою, але відкрито кажуть про таке, як в нинішній війні, дуже рідко. Практичне втілення цих ідей ми бачимо в сотні тисяч загиблих у Маріуполі, у трьох мільйонах депортованих українців, зокрема близько 250 тисяч дітей, які будуть асимільовані в російську культуру, систематичних зґвалтуваннях, вбивствах місцевих еліт на окупованих територіях. А також у знищенні бібліотек та архівів, яке має призвести до втрати пам’яті суспільства про самого себе.

Частина 2: Виникнення націй

Найскладніше в питанні націй — що вони є сучасним конструктом, але претендують на минуле. Плутанина полягає в тому, що нації переконують усіх, що їхнє існування само собою зрозуміле. Але становлення нації є дуже самосвідомим процесом: люди, які їх створювали, знали, що робили.

На початку ХХ століття польський соціаліст Казімеж Келлес-Крауз разом з австромарксистами помітили, що капіталізм сприяє національному самоусвідомленню. Хоча раніше марксисти вважали, що модернізація усуває національне питання і воно є частиною феодального минулого. Та вони спостерігали, як капіталізм вириває людей з їхніх місцевих традицій і жбурляє у плавильний котел великого міста. І єдине, що їх може пов’язувати в таких умовах, — спільна мова. Це почуття відчуженості людей через те, що вони вирвані з корінням зі свого дому, сприяє національному підйому.

Модернізована держава виховує людей та робить їх грамотними. Але грамотність також може означати відсутність ідентифікації з імперським центром. Натомість люди можуть більше дізнаватися про свою рідну мову чи національну історію. Отже, це підтверджує думку, що національне самоусвідомлення тягнеться не з давнини, а є досить сучасним явищем. Дискусія про те, як виникають нації та чи можуть вони бути політично сконструйованими, триває майже стільки часу, скільки існує поняття нації.

У перші роки ХХ століття ідея про те, що євреї були нацією, загалом вважалася абсурдною, оскільки у них не було всіх атрибутів нації, наприклад власної держави. Українці, за цією ж логікою, теж не були нацією, бо їм бракувало іншої об’єктивної ознаки — історичної політичної еліти. Келлес-Крауз натомість був переконаний, що це не має значення. На його думку, модернізація абсолютно точно приведе цих людей до нових форм солідарності. І тому, стверджував він, євреї та українці будуть визнані націями на початку ХХ століття, хоча і не відповідають усім ознакам згідно з тодішньою теорією.

Загальна проблема імперських націй — бажання повернутися до золотої доби.

Загальна проблема імперських націй — бажання повернутися до того моменту, коли все нібито було правильно, до золотої доби. У сьогоднішній Росії це очевидно. Особливо якщо поглянути на думки філософа Івана Ільїна, яким захоплюється Путін. За його логікою, світ сам по собі недосконалий, але у Росії є місія з відновлення його невинності. Це може звучати смішно, але дуже часто саме імперські та постімперські нації зосереджені на невинності. Отже, ідея національного відродження таких держав полягає в тому, щоб повернутися до часу, коли все було правильно.

Частина 3: Географія та стародавня історія

Ніхто зараз не заперечить, що в Україні відбувається щось важливе для всього світу. Але якщо в Україні могло статися щось настільки важливе, то чому ми виявилися до цього не готові?

Ви, напевно, знаєте, що якщо сказати the Ukraine, то українці цього не схвалять. Так само, як і «на Україні» (at Ukraine). Це звучить, ніби ви збираєтеся в не зовсім визначене місце. На відміну від «в Україні» — це вже схоже на місце, яке має кордони. Отже, якщо ви говорите «на» або at, ви говорите не про державу: це щось туманне, невизначене і, можливо, трохи поетичне.

У стандартному англійському написанні столиця України дуже довго позначалася як Kiev. Це була транслітерація з російської, українською ж столиця України звучить як Kyiv. Це трохи незручно для носіїв англійської, тож у своїх ранніх книгах я писав Kiev просто тому, що думав, що це стандартне написання, а різниця не така вже й велика. Але певної миті я припинив це робити й в останніх текстах змінив транслітерацію.

Перша річ, яку ви робите на шляху до вивчення історії колоніалізму, — це піддаєте сумніву нейтральні знання. Ви сумніваєтеся, чи все справді було так або запаковано в імперську обгортку. Речі, які можуть здаватися несуттєвими, насправді дуже важливі, це ви не звикли ставити їх під сумнів. Вони можуть сформувати ваш світогляд.

Існує шанс, що Російська Федерація припинить своє існування.

Майже кожен американець, який вивчав історію Східної Європи, знає, що після Києва якимось чином з’явилася Москва і вона якось успадкувала традиції Києва. Це було природно.

Відтак здається нормальним, що Москва і Київ будуть разом назавжди. Проте в цьому наративі фігурує Київ, Москва, а потім Русь, але ніколи не Україна. Тож в Україні, за такою логікою, є щось підозріле, тоді як існування Росії ніхто ніколи не ставить під сумнів. Якщо ви мислите так, то природньо, що й під час війни ви будете впевнені у перемозі Росії. Бо Росія була завжди, а Україна — це якась вигадка.

Проте існує шанс, що Російська Федерація припинить своє існування. Як і всі держави, які коли-небудь існували. Отже, будь-які розповіді про те, що щось буде вічно, неправильні. Коли ми думаємо про Росію, ми можемо уявляти Радянський Союз або Російську імперію, тобто різні утворення із дуже різними кордонами. Русь — це назва, яку Росія взяла в 1721 році, коли була заснована Російська імперія.

На початку XIII століття ніхто в Європі не міг зупинити монголів, у тому числі й Київ. Хан Батий не дійшов до Франції, але не тому, що не міг, а просто тому, що він мав повернутися додому, аби розв’язати питання зі спадком після смерті батька. Але якщо він потрапив би до Парижа, там не сталося б Ренесансу. Уявіть, якби лише одна людина померла роком пізніше, світ, ймовірно, був би зовсім іншим. Ви не можете не думати про це, коли стоїте посеред Києва, куди у лютому не змогли увійти росіяни. Уже в перший день вони були за 35 кілометрів від столиці, але українці їх зупинили.

Згідно з Андрусівським договором про припинення війни 1667 року між Московським царством і Річчю Посполитою, територія на схід від Дніпра відійшла Росії, а на захід від Дніпра — Польщі. Тож Київ і Чернігів, які були центрами європейської науки та думки, раптом опинилися під контролем Москви, де не було ні університетів, ні академій. Тоді один із найвідоміших богословів того часу Лазар Баранович, звертаючись до православного духовенства в Москві, заявив, що їхня історія починається в Києві. До цього люди в Москві про себе так не думали. Ці слова Барановича зробили для них Київ дійсно важливим. У XVIII столітті це вже було світським аргументом, коли Росія почала писати власну історію. Але це сталося лише через одну людину. Певна особа в певний час і в певному місці насправді може мати велике значення.

Путін казав, що Росія та Україна завжди були одним народом, а ті, хто кажуть інше, прийшли ззовні. І їх треба позбутися навіть на лексичному рівні, назвавши нацистами. Але те, що українці повернули Харківщину і що Зеленський залишився, говорить, ким вони є.

Тож коли хтось каже, що українська нація сформувалася за ці пів року, це неправильно. Нація вже була. І це видно з того, як люди думають про свою націю і про те, що, на їхній погляд, означає бути вільними.

Частина 4. Перед Європою

Давньогрецький історик Геродот, рухаючись з півдня на північ, наніс на мапу ландшафти тих місць, які ми зараз називаємо Україною. І чим далі на північ, тим усе видавалося екзотичнішим, бо, з його точки зору, там було більше незнайомого. Тому саме в цій частині світу розташовані найбільш загадкові місця у грецькій міфології, такі як Єлисейські поля чи гори Гіпербореї.

У той час територію теперішньої України населяли скіфи. Вони робили фантастичні витвори з золота, що досі зберігаються в музеях, які розграбовують у цій війні. В Україні є музей, з якого вивезли скарби скіфів до Росії.

Східноєвропейській історії не обійтися без згадки Візантії. З західної точки зору було так: спочатку Греція, потім Рим, потім падіння Риму, потім Відродження, а потім з’явилися національні держави, які звернулися до античності. Але якщо ви перебуваєте в іншій частині світу, ця історія має інший вигляд — можна сказати, що Рим насправді ніколи не падав. Столиця Римської імперії перемістилася в сучасний Стамбул, який тривалий час був відомий як Константинополь. І Римська імперія продовжилася як Візантія. Вона зберегла від Стародавньої Греції та Риму не все, але багато речей, як, наприклад, «Іліаду». Незадовго до розпаду Візантії копії її рукопису перевезли до Італії, де їх переклали та надрукували. Отже, завдяки Візантії ми зараз можемо здійснити стрибок до Стародавньої Греції.

Епоха вікінгів, яка почалася у VIII столітті, стала відповіддю на могутність франків, і вона дуже важлива для Європи, Північної Європи, Північної Америки. Одним із місць, куди потрапили вікінги у VIII столітті, був Київ. Прийшли вони туди через работоргівлю — щоб захоплювати та поневолювати слов’ян.

Але коли вікінги зіткнулися з візантійцями та вирішили стати християнами, вони перестали ставитися до людей навколо як до потенційного товару. Вікінги розмовляли скандинавською мовою германського походження, але навколо панувала слов’янська мова, тож вони почали її вчитися. Навіть змінили власні імена, щоб вони звучали більше по-слов’янськи.

Коли вікінги вирішили стати християнами, вони перестали ставитися до слов’ян як до потенційного товару.

Головні історичні зміни у будь-якій мові відбуваються з приходом писемності. Навернення Київської Русі в 988 році є моментом, коли вона розповсюджувалася на цих територіях — через поширення християнської літератури. До цього, ще у 893 році, старослов’янська мова перейшла з глаголиці на кирилицю. Тож саме кирилиця була пов’язана зі східним християнством і поширювалася разом із писемністю.

Навернення означає не тільки те, що люди стають християнами. Це найменш важлива річ. Коли люди приєднуються до християнського світу, це означає, що інші християни не збираються їх поневолювати і вони стають частиною однієї великої групи. Коли ми говоримо про навернення, то уявляємо це так, ніби правитель пірнув у воду і всі навкруги стали християнами. Насправді для цього знадобилися століття — із протестами та заколотами.

Фото: Christine Olsson / TT News Agency / TT News Agency via AFP