Кіно

Гра в роздягання: Як серіал «Ідол» замість викриття шоу-бізнесу показав пародію на нього

«Ідол» шоуранера «Ейфорії» Сема Левінсона та співака Абеля Тесфає (Вікенд) став визнаним провалом і нескінченним джерелом кринжу. Серіалу з рейтингом 5.0 на IMDb уже приписують статус «найгіршого шоу року». Ольга Сидорушкіна подивилася його та розповідає, чому довгоочікуваний провокативний хіт у результаті став не стільки обурливим, скільки недолугим видовищем.

Перше, що треба знати про «Ідола», — це монстр, погано зібраний з різних шматків, знятих і написаних різними авторами. Спочатку режисеркою була Емі Сайметц («Дівчина за викликом»), яка мала на меті висловитися про те, як жінками маніпулюють та як їх об’єктивують і експлуатують у Голлівуді, поки багаті продюсери заробляють на їхніх нервових зривах та оголеному тілі. Реальних історій більш ніж достатньо, випадок Брітні Спірс один із найяскравіших. Однак коли 80% шоу було готово, Емі звільнили. Вікенду, який виступає як актор і співавтор проєкту, не сподобалася «надто сильно виражена жіноча точка зору». На зміну прийшов Сем Левінсон, що мав змістити фокус серіалу на персонажа Вікенда та зробити з «Ідола» похмуру, божевільну й ризикову версію «Ейфорії».

За сюжетом сексуальна та проблемна попзірка Джоселін (Лілі-Роуз Депп) повертається на велику сцену після смерті матері, але відчуває, що продюсери нав’язують їй пісні й імідж і вона не може довіряти своєму оточенню. Співачка потрапляє у нічний клуб у Голлівуді, який належить загадковому Тедросу (Абель Тесфає), — цей харизматичний лідер підтримує навколо себе культ «творця», що здатен розпізнати талант та вивести його на новий рівень. Головні методи роботи Тедроса — грубий секс, публічне приниження й муштра, що в шоу подається як непоганий спосіб прокачати свою індивідуальність і перебороти травми. Звісно, Джоселін одразу розуміє, що цій людині варто довіряти.

Головні методи роботи Тедроса — секс, публічне приниження й муштра, що в шоу подається як непоганий спосіб перебороти травми.

Іронічно, коли над серіалом про експлуатацію жінок у шоу-бізнесі працюють чоловіки-продюсери. Тому хаос, який відбувався на майданчику і зрештою відобразився на сюжеті, став закономірним. Співробітники проєкту скаржилися — за керування Левінсона ніхто не знав, що вони роблять або чого вони хочуть, оскільки не було зрозуміло, що саме вони знімають. Про звільнення частини команди, щоденне переписування сценарію та токсичне ставлення до персоналу під час зйомок The Rolling Stone випустив лонгрід, який, як і інша критика, викликав невдоволення Тесфає.

Що ж стосується самого шоу, то воно занадто часто змінює темп, виглядає вульгарно, при цьому щосили намагаючись сказати, що постійно оголене тіло Лілі-Роуз Депп — це метафора, а не банальність, від якої дуже швидко втомлюєшся. Як втомлюєшся і від пафосних та примітивних монологів Тедроса/Вікенда про творчість. Його образ магнетичного злого генія зі складною долею і минулим сутенера виглядає неправдоподібно й навіть карикатурно. Тобто в минуле сутенера, дивлячись на метушіння Вікенда, ми ще можемо повірити, а ось у потенціал геніального продюсера, що здатен підкорювати своїй волі людей, — аж ніяк.

Шоу виглядає вульгарно, при цьому щосили намагаючись сказати, що постійно оголене тіло Лілі-Роуз Депп — це метафора, а не банальність.

Так само майже неможливо повірити в емоції героїні Депп та зрозуміти їхню природу, і це не через її загадковість чи неймовірний талант. Ми дійсно не знаємо, яке завдання стояло перед акторкою, бо серіал не визначився, чи вона жертва, чи хижака, чи закохана, чи обдурена. Тому все, що ми знаємо про неї напевно, — те, як вона плаче та кінчає. Що нагадує про ще один свіжий приклад мізогінного кіно — «Білявку» Ендрю Домініка. У ньому нібито пропонували чесний погляд на життя Мерилін Монро, але замість того, щоб працювати над її характером, видали естетизацію насилля над жінками та найкринжовіші штампи.

Ще гірша ситуація в «Ідолі» склалася з другорядними персонажами, яких грають молоді зірки Трой Сіван, Мозес Самні, Сюзанна Сон і Джейні з Blackpink. Мотиви їхньої поведінки лишаються нерозкритими, а все, що вони роблять, — лише, по суті, красиво знаходяться в кадрі та співають (принаймні, гарно). Можливо, саме тому остання серія наполовину складається з їхніх повноцінних сольних виступів. Це підкреслює той факт, що на кінець серіалу нічого, окрім музичних номерів, у сценарії майже не залишилося. І лише персонажі продюсерів вийшли найбільш прописаними — їхні вчинки ми, у всякому разі, розуміємо бездоганно.

На кінець серіалу нічого, окрім музичних номерів, у сценарії майже не залишилося.

У фіналі «Ідола» нам пропонують «неочікуваний твіст» у стосунках головних героїв, який має нарешті пояснити всі дивні рішення Джоселін. Але кінцівка виглядає не шокуючою, а вимученою та зробленою поспіхом. Хочеться поскаржитися на її токсичний і шкідливий меседж, проте він настільки не підкріплений сюжетом, що в нього складно повірити. Недарма одним із головних запитів про серіал у гуглі став «Що означає кінцівка „Ідола“?». Те, що мало бути сатирою на шоу-бізнес, перетворилося на власну карикатуру. Тому найцікавіше, що нам дав «Ідол», — це меми у тіктоці та ґрунтовні розбори «Чому у XXI столітті таке знімати не можна».


Фото: HBO / courtesy Everett Collection

Нове та Найкраще

741

637

641
998

Більше матеріалів