Гнів азійський: Як «Сварка» критикує конфуціанство

Бізнесвумен Емі Лау (Елі Вонг) на машині підрізає різнороба Денні Чо (Стівен Юн). Буденна подія провокує спалах люті в обох героїв. Конфлікт переростає у погоню, після якої Денні пробирається в житло Емі, а Емі псує пікап Денні. І так за наростаючою: від комедії до трилера, місцями все одно смішного.

Серіал багато в чому тримається на досконалій акторській грі комікеси Елі Вонг і Стівена Юна, який прославився завдяки зйомці у «Ходячих мерцях» та отримав номінацію «Оскара» за роль у драмі «Мінарі». Вонг із її нервовим виразним обличчям складає доречний контраст простакуватому Юну. Обоє вносять теплі тони в характер своїх персонажів, показуючи їхню вразливість.

Угробивши сімейний бізнес, Денні працює різноробом, але постійно втрачає клієнтів через своє невміння вести справи. Емі, хоча й виглядає успішною підприємицею, давно не отримує задоволення від того, чим займається. Тобто перед нами — двоє непоганих людей, які намагаються знищити одне одного. Що з ними не так? Це питання — головний рушій історії «Сварки». І шоуранер проєкту Лі Сун Джин відповідає на нього поступово. Перша відповідь звучить так: в усьому винна родина.

У більшості азійських культур авторитет старших є основою сімейного благополуччя. Балувати дітей в тамошніх родинах не прийнято (до речі, ця тема добре прописана у цьогорічному лауреаті «Оскарів» — комедійному бойовику «Все завжди і водночас»). В одному з епізодів «Сварки» герой доходить висновку: «молодших треба бити», бо вони не знають, що таке дисципліна. У свою чергу Емі зізнається терапевту, що її батько, китаєць із Середнього Заходу, був людиною стриманою, а мати, в’єтнамська біженка, вважала, що говорити про свої почуття так само неприйнятно, як і скаржитися.

Насправді, звинувачення сім’ї в емоційній нестабільності персонажів — обманний хід шоуранерів. Але це стає зрозуміло пізніше, коли Денні та Емі нарешті відверто говорять зі своїми батьками. Після цього глядач усвідомлює, що став жертвою стереотипу про відсторонених азійських патріархів. Істинні механізми буттєвої невлаштованості героїв лежать глибше.

Звинувачення сім’ї в емоційній нестабільності персонажів — обманний хід шоуранерів.

Майже всі дійові особи «Сварки» мають корейське, китайське або японське походження. За всієї несхожості цих культур у них є дещо спільне — конфуціанська система цінностей.

Конфуціанство ранжирує людей за віком, досвідом та службовим становищем. Незважаючи на модернізацію ХХ століття, негласна ієрархія досі пронизує соціум деяких азійських країн. Навіть більше: конфуціанство чудово інтегрувалося в ринкову економіку, в якій панують корпорації з культом праці до знемоги та суворим контролем працівників.

В азійському кінематографі висвітлення кастових звичаїв — одна з головних тем. У корейських режисерів бідні не просто бідні, а парії, найнижча ланка. У «Паразитах» від членів родини Кім, яка ледве зводить кінці з кінцями, тхне, і цей сморід супроводжує їх усюди. Логічно, що у суспільстві, де бідність робить тебе ізгоєм, важливо мати життєву стратегію, яка приведе до успіху. Недаремно вже у другій серії «Сварки» Денні запитує в Пола, який у нього план.

В азійському кінематографі висвітлення кастових звичаїв — одна з головних тем. У корейських режисерів бідні не просто бідні, а парії, найнижча ланка.

Але план може не спрацювати. Тоді залишається тільки порушувати правила й закон — цій темі присвячені два найуспішніші корейські кінопроєкти останніх років «Паразити» та «Гра в кальмара».

На відміну від італійських неореалістів корейські режисери позбавлені будь-яких сантиментів стосовно пролетаріату. Бо бідність чи крах плану — трагедія, що не залишає місця для маневру. Саме тому в корейському кіно надмірність є стилістичним правилом. В «Олдбої» Пак Чхан Ука маємо інцест, в «Оазі» Лі Чхан Дона героя саджають у тюрму за секс із дівчиною, хворою на ДЦП. Фактично за далекосхідним кіно стоїть парадигма колосального неврозу, котрий уможливлює такий само невротичний розвиток подій на екрані.

Шоуранер «Сварки» Лі Сун Джин зняв історію, яка розгортається в азійській громаді у США. Родом із Сеула, він робить те, що не під силу західним режисерам, — сатиру про війну двох обивателів, які не в змозі пережити крах власних планів.

На обкладинці: Кадр із серіалу «Сварка». Зображення: Netflix / Courtesy Everett Collection