Бог за щось нас наказує: «Королі репу» — майже класична історія дорослішання у знайомих декораціях

Головний герой фільму, сімнадцятирічний Діма «Казан» (Михайло Дзюба) одержимий репом. Разом із другом Жекою «Арахісом» (Антон Вельбой, відомий під псевдонімом Wellboy) він слухає зірок жанру, пише тексти та біти. Ще одна пристрасть Діми — юна продавчиня сільмагу Свєтка (Карина Химчук). Музики у картині багато. Композитором стрічки став електронний музикант Cepasa (Павло Ленченко). Також у ній лунають треки Kalush, KAZKA, Krechet — у «Королях» чудовий саундтрек.

Назва картини звучить іронічно: герої аж ніяк не схожі на королів будь-чого. Спочатку фільм і розвивається як комедія. Казан і Арахіс дуркують, пиячать, репетирують, кпинять один з одного. Усе, що вони мають для успіху, — це червоний «Жигуль», молодеча нарваність і знайомство з діджеєм у місцевому клубі. Їхні розмови є поєднанням суржику з субкультурним жаргоном і прикладним філософствуванням, а сварка — взірцем народного красномовства.

Події відбуваються у рядовому селищі міського типу, де на узбіччі під бордом «Бог не любить тебе» очікує нових клієнтів Нінка Обочина (Ірма Вітовська). Де вдень життя вирує у Свєткіному магазині, а вночі — у провінційному клубі. Вийти на його сцену і підкорити глядачів, ставши королем на вечір, означає бодай ненадовго втекти від рутини.

На старті юнацький ескапізм Казана додає кумедності. Як тоді, коли він складає у себе в голові цілий пародійний кліп у ґанґста-стилі про картоплю, копаючи з мамою город. Про те, що вони читають, хлопці мають лише приблизне уявлення. Арахісу доводиться вмовляти Казана торгувати марихуаною, щоб не бути профаном. Але далі відбувається поворот майже в дусі горору, коли фантазія втілюється у життя: Казану випадає познайомитися зі справжніми бандитами Сухим (Юрій Кулініч), Толяном (Андрій Борис) і Гансом (Дмитро Хом’як).

Ці троє є найбільшою акторською удачею «Королів». Бо Вельбой грає себе, Олена Узлюк — роль нервової матері Казана, схожу на ту, що була у неї у «Припутнях», а Дзюба й Химчук, за винятком фінальної сцени, грають не обставини, а вік. Але Кулініч, Хом’як і Борис видають характери настільки яскраві й об’ємні, що пригоди цієї трійці схожі на окремий фільм усередині фільму.

Бандити вийшли настільки яскравими й об’ємними, що пригоди цієї трійці схожі на окремий фільм усередині фільму.

Сухой — зібраний, безжальний, з блатарським сірником у кутку рота — згусток чистої злоби. Толян — класичний веселий лиходій, що і живе, і вбиває не напружуючись. Ганс із його богемною легковажністю та придуркуватістю, у світлій сорочці навипуск і з золотим годинником на руці, прибув напряму з тарантінівських кримінальних комедій. Вітовська на екрані робить те, що вміє найкраще, — виконує комедійну мініатюру нещасливої, але добросердної української Кабірії.

Дзюба та Вельбой органічні на сцені та в юнацькому бешкетуванні, але драматичне поглиблення персонажів їм не дається: бракує потрібного емоційного об’єму. Тож подальші ключові діалоги явно втрачають і в ритмі, і в напрузі. А вони важливі, адже сімнадцятирічному Казану випадає випробування, з яким би не впорався і більш дорослий чоловік. Від належної акторської рефлексії ця історія дуже б виграла.

«Королі репу» — це продукція студії Юрія і Дмитра Мінзянових Kristi Films, яка вже має власний стиль. Схожий візуальний ряд був у «Припутнях» і «Поганих дорогах»: яскраві кольорові акценти та світлові контрасти, підмічені оператором Денисом Демидовичем, проблемна провінція, пошарпані краєвиди, обов’язковий вибух насильства, фізичного чи психологічного, у розв’язці. Проєкти Kristi присвячені життю на пограниччі між містом та селом, чесним життям і злочинним світом, війною та миром. А цьому існуванню біля фронтиру властиві ситуації ультимативного етичного вибору й сильні характери. Для Діми дорослішання починається з інфантильного питання «Що важніше: бабло чи ізвєстность?», але далі він приходить до простого, але більш значущого: «Я хороша людина чи погана?»

Існуванню біля фронтиру властиві ситуації ультимативного етичного вибору й сильні характери.

«Королі репу» були завершені ще у 2021-му. І хоч так не було задумано, картина Мирослава Латика продовжує ланцюжок цьогорічних драм про кримінальні пастки провінційного життя. І в «Памфірі», і в «Люксембургу, Люксембургу» герої теж мають проблеми з законом. Тільки Казан виправляє наслідки свого вибору, хай і великою ціною. Саме тому йому у прикінцевому епізоді випадають два шеляги крихкої надії.

Попри всі недоліки фільм нагадує цілком міцний «роман дорослішання», травматичного й болісного. Але в нас хіба буває інакше?

Кадри з фільму надано кіностудією Kristi Films