Знайди себе, якщо зможеш: Рецензія на «Найгіршу людину у світі»

Йоакім Трієр (далекий родич данця Ларса фон Трієра) — один із головних режисерів Норвегії, який заявив про себе не лише вдома, але й за кордоном. У 2011-му його робота «Осло, 31 серпня» отримала номінацію на премію «Сезар» і дала можливість запрошувати у проєкти зірок — у його наступній стрічці «Голосніше, ніж бомби» знялися Ізабель Юппер, Джессі Айзенберг та Гебріел Бірн. Привчивши до себе публіку, п’ять років тому Трієр здивував її містичним трилером «Тельма». Робота мала прекрасну пресу, але не забезпечила режисеру нагород. Відсутність останніх Трієр компенсував «Найгіршою людиною у світі» — останньою на сьогодні картиною, яка отримала номінації на «Оскар» у двох категоріях і принесла виконавиці головної ролі Ренате Реінсве звання найкращої акторки Каннського фестивалю.

«Найгірша людина» є частиною трилогії, до якої входять «Реприза» та «31 серпня». Ці три фільми поєднані спільними мотивами, місцем дії (Осло), коментарями закадрового голосу і структурою історій, що розбиті по главах, як літературні романи. Персонажі — інтелектуали, які страждають від сумнівів та внутрішніх криз.

Головна героїня «Найгіршої людини», двадцятидев’ятирічна Юлія, вчиться на лікарку, але швидко змінює сферу інтересів, переключаючись спочатку на психологію, потім на письменство, фотографію і книжкову справу. Чи не кожний соціальний поворот життя жінки супроводжується появою нового коханця.

Фільм починається ефектним кадром: Юлія у вечірній сукні стоїть на терасі на тлі міської панорами. Світ біля її ніг. Але наступної миті квапливий закадровий голос розповідає про викрути її біографії за останні роки. Перед режисером стояло завдання небанально показати героїню, яка шукає себе, перебуваючи у тривозі від власного становлення.

Трієр і його постійний сценарист Ескіл Фогт знаходять спосіб. Романоподібна розбивка на глави не має вводити в оману: пронумеровані епізоди в сюжетному плані майже не поєднані, вони радше схожі на спалахи світла, що кожного разу підсвічують протагоністку з нового боку. Так Трієр увесь час перевинаходить Юлію і її оточення. В одній главі героїня знемагає від надокучливих дітей та рутини сімейного життя у домі своїх друзів. У наступній намагається налагодити стосунки з відстороненим батьком. Кожному епізоду властивий свій візуальний настрій та емоційний тонус.

Текуча, фрагментована форма оповіді якнайкраще відповідає характеру героїні. Ренате Реінсве, виконавиця головної ролі, робить у кадрі те, за що й цінують першокласних акторок, — сполучає протилежності. Амбіційна Юлія може бути різною: привабливою, легкою, злою, сумною, грайливою.

Осло, в якому відбувається дія, є рівноправним героєм оповіді. Місто акомпанує пригодам, пошукам і втратам. Тут навіть напрям та дистанція мають вирішальне значення, а для того щоб зрозуміти персонажа, нам треба подивитися крізь кольорові вікна в будинку його дитинства. З часовою віссю цих буттєвих вештань трохи складніше. У главі «Наша власна родина» Трієр показує жіночий родовід Юлії в серії коментарів на тлі чорно-білого фотоархіву: бабуся, прабабуся, прапрабабуся і так далі. Чим більше углиб століть, тим більше дітей і примусу, тим менше кохання і, зрештою, життя — прапрапрапращурка Юлії померла не доживши навіть до тридцяти.

Джерело неспокою всіх дійових осіб трилогії Трієра — відчуття часу, який витікає крізь пальці. У найпоетичнішій главі, котра називається «Непідходящий час», Юлія, вийшовши на кухню до коханця, якого збирається покинути, клацає вимикачем. Реальність застигає, перехожі стоять на вулицях, предмети висять у повітрі. Лише вітерець ворушить кущі. Юлія мчить через закляклі вулиці до іншого хлопця, єдиного, крім неї, «розмороженого» — і проводить із ним цілий день у місті, що стало їхнім спільником, а потім повертається додому. Вона зробила вчинок без наслідків. Соціум регулярно змушує її почуватися найгіршою людиною у світі — але тут вона цілковито вільна, тому і щаслива.

Героїня зрештою займатиметься саме тим, що їй подобається, житиме так, як захоче. Центральна проблема західної філософської думки — вибір та його ціна. Те, про що писали Сартр і Камю, Трієр висловлює на новий лад. З сексом, наркотиками і рок-н-ролом, створюючи не трактат, а екзистенціальну комедію.

Фото на обкладинці: Neon / Everett Collection