Кіно

Усі фільми Ксав’є Долана — від найгіршого до найкращого: Дуже суб’єктивний рейтинг

Ксав'є Долан у режисурі вже дюжину років і за цей час пройшов шлях від дебютанта з обкусаними нігтями до завсідника Канн. Хлопчик із татуюванням Дамблдора уже зовсім не хлопчик — у 2021-му канадець відсвяткував свій 32-й день народження, але останні пару років він рідко з'являвся в новинах. Мінімалістична драма «Матіас і Максим» пройшлася екранами рік тому, а найближчий режисерський проєкт — мінісеріал «Ніч, коли Логан прокинувся» намічений на 2022-й. На честь дня народження Ксав'є Долана Марія Педоренко переглянула всі його режисерські роботи і обрала найкращі і не дуже — на свій смак.

Режисер: Ксав’є Долан. У головній ролі: Ксав’є Долан. Сценарист: Ксав’є Долан. Художник по костюмах: Ксав’є Долан. Якщо випивати кожного разу, як ім’я цього майстра на всі руки з’являється в титрах, можна солідно набратися на останніх митях фільму.

20 березня Ксав’є Долан відсвяткував своє 32-річчя. Слово «вундеркінд» для нього вже не за віком, але ніяк інакше про Долана в медіа останні роки не говорили. Перший сценарій — у сімнадцять, дебют у Каннах — у двадцять; Ксав’є-актор починав змалку, Ксав’є-режисер залишається на слуху з першого ж фільму. Його почерк легко впізнати: з екрана так і сочаться яскраві фарби, а герої варяться в котлі власних почуттів і проживають персональні драми і трагедії під саундтрек, що плавно перекочує до вашого плейлиста.

За кар’єрою Долана цікаво спостерігати. За дебютним «Я вбив свою маму» було тільки зростання, потім усе вище і вище до фурору з «Матусею»; ось кліп для Адель, кілька нових робіт у кадрі, захід у Голлівуд і провал з драмою «Смерть і життя Джона Ф. Донована».

На сьогоднішній день за плечима Долана як режисера 8 картин. У перспективі перший серіал «Ніч, коли Логан прокинувся» — екранізація п’єси про один випадок насильства, від якого не втекти навіть роки по тому. Якщо ковід не сплутає карти, п’ятисерійна історія побачить світ уже у 2022-му. А поки підсумуємо десятиліття Ксав’є Долана в режисурі.

Думка автора може не збігатися з думкою редакції і вже тим більше з думкою окремих глядачів.

головна роль у «Пісні слона», епізоди у «Стертій особистості» та «Нічого доброго в готелі „Ель Рояль“»

8. «Смерть і життя Джона Ф. Донована» (The Death & Life of John F. Donovan), 2018 рік

IMDb 6.2/10

Ми всі колись робили це: після школи — одразу до телевізора, улюблений серіал, нова заставка, захват від передчуття… І мовчазне нерозуміння мами. Одинадцятирічний Руперт Тернер, американець у Лондоні, настільки зачарований підлітковою сай-фай-драмою, що вирішує розповісти улюбленому акторові про свої почуття. А той — о диво! — відповідає. І не раз або двічі — між маленьким загубленим школярем і великою, але самотньою зіркою зав’язується чесне листування тривалістю в кілька років, якому не судилося вилитися в міцну дружбу.

Ми всі колись бачили це у Долана: прихована гомосексуальність, невгамовна мати, булінг у школі, співчуття вчительки, навіть гарненькі обличчя кумирів, що дивляться з бордових стін. Для свого англомовного дебюту канадець вирішив надіти усе найкраще одразу і зібрав акторську команду мрії, але в підсумку зробив історію, яка одночасно і схожа на всі його попередні фільми, і ніби не його руки зовсім. Дивитися цю естетично красиву й, у принципі, не прісну мішанину рішуче неможливо навіть любителям Долана. Однак придивитися варто хоча б заради Кіта «ти-нічого-не-знаєш-джоне-сноу» Герінґтона головній ролі, який тут усе так само похмуро і драматично хрипить, але разом з тим, наприклад, хлюпається в пінній ванні та співає.

Найкращий музичний епізод: згадане зворушливе купання Джона Ф. Донована під те, що звучить як Nickelback, однак зовсім ним не є.

Наталі Портман, Сьюзен Сарандон, Кеті Бейтс, Майкл Гембон, Кіт Герінґтон, юний Джейкоб Тремблей, втрачена на монтажі Джессіка Честейн та інші впізнавані обличчя

7. «Я вбив свою маму» (J’ai tué ma mère), 2009 рік

IMDb 7.5/10

Не вірте назві — жодна мати на екрані не постраждала. Принаймні, фізично. Режисерський дебют Долана-вундеркінда: сценарій написаний у сімнадцять, фільм знятий у дев’ятнадцять. Увесь на швах і бантиках, він так і вимагає, щоб на нього звернули увагу. І до нього дійсно дослухаються — у 2009-му двадцятирічний Долан узяв у Каннах «Приз молодому даруванню» і з роками став частим гостем кінофестивалю. За іграми з візуальним стилем тут чи не головний сюжет усіх його картин — стосунки з матір’ю та їхня трансформація через час і відстань. У центрі сюжету — школяр Юбер, списаний з Долана і зіграний ним же. Стосунки героя з матір’ю балансують між ненавистю і любов’ю. Але всі питання злітають від одного тільки діалогу: «Що б ти зробила, якби я помер сьогодні? — Я б померла завтра».

Найкращий музичний епізод: Юбер з хлопцем практикують розпис офісів у техніці Поллока і швидкий секс замість перекуру.

6. «Том на фермі» (Tom à la ferme), 2013 рік

IMDb 7.0/10

Долан, дослідник душ вразливих, відправляє свого кінодвійника Тома на ферму до померлого коханого. Його мати в горі, його брат у гніві, а гомосексуальність — у секреті. Але в кіно таємницю не зберегти, і герою далеко від дому доведеться несолодко.

Учетверте Долан зняв не драму, але трилер — клаустрофобну історію про скорботу і про метаморфози сорому. Останній вилазить з персонажів то почуттям провини, то злобою. Сором швидко трансформується у стокгольмський синдром, і ось уже ти ніяково спостерігаєш танго (що? так!) жертви і мисливця.

Найкращий музичний епізод: крім танців у хліві тут до того ж було караоке на похоронах.

5. «Уявне кохання» (Les amours imaginaires), 2010 рік

IMDb 7.1/10

За рік до «Уявного кохання» на екрани вийшов «500 днів літа» — фільм усе про те ж: як наші симпатії та очікування не збігаються з реальністю. Але якщо останній прикидався ромкомом і бив нишком у найбільш непідхожий момент, то Долан відверто б’є під дих просто з порога. Дано: дівчинка, хлопчик і ще хлопчик — любовний трикутник, де двоє близьких друзів воюють за третього. Воюють одне з одним, а заодно і з собою, поки третій ніжиться в любові й горя не знає. Ніякої оди закоханості, тільки пасивна агресія, незручне мовчання, сказані побіжно шпильки і вічна боротьба за увагу. У таких стосунках напевно сумно опинитися, але ще сумніше — бачити в кадрі досить неприємних героїв і впізнавати в них себе. Незручне, але красиве кіно з реверансами Альмодовару і Карваю. Людям з розбитим сердечком в анамнезі дивитися на свій страх і ризик.

Найкращий музичний епізод: типова вечірка без басейну, слоумо і томні фантазії про богоподібного юнака під ритм сталевих барабанів у великому треку The Knife.

4. «Це всього лише кінець світу» (Juste la fin du monde), 2016 рік

IMDb 6.9/10

Луї залишилося всього нічого. Успішний письменник і тонка душа, він не бачив родину останні 12 років, а тепер збирається з духом, щоб розповісти про близький кінець. Вічна історія про повернення тут тоне у словесних чварах — до свого шостого фільму Долан майстерно призвичаївся переносити на екран склоки. Він розігрує герметичну історію на п’ятьох, героям якої тісно одне з одним і у великих планах камери, що постійно порушує їхній особистий простір. Від невисловлених образ і страху показати свої справжні почуття тут нічим дихати, тому головні діалоги в «Це всього лише кінець світу» відбуваються без слів. І красномовніші за всіх — деталі і контекст; тільки затримуючи увагу на них, Долан дає глядачеві перепочити від перепалки, що розтягнулася на півтори години.

Найкращий музичний епізод: флешбеки з юності з поцілунками, наркотиками і відсилання до «Титаніка».

3. «І все ж Лоранс» (Laurence Anyways), 2012 рік

IMDb 7.7/10

Історія одного транспереходу і найдовший фільм у кар’єрі Долана. Лоранс Алія — ​​харизматичний вчитель літератури з посмішкою ситого кота. На дворі кінець 80-х, він ходить на лекції в сорочках одна строкатіша за іншу, а якось з’являється до учнів на підборах і з макіяжем — поки кохана Лоранса, обтрусившись від збентеження, купує в подарунок його першу перуку. Тригодинний «І все ж Лоранс» почасти схожий на історію Попелюшки, де головний герой, а до кінця фільму вже героїня робить усе, щоб колишнє щасливе життя не перетворилося на гарбуз.

У ролі фей-хрещених тут 60+ версія гурту Spice Girls, кожну учасницю якого звуть Роза. Міцно збите кіно про найголовніше, стрічка сповнена образів, що врізаються в пам’ять.

Найкращий музичний епізод: сексуальна революція в одній канадській школі та перший вихід Лоранс до учнів.

2. «Матіас і Максим» (Matthias et Maxime), 2019 рік

IMDb 6.8/10

Можна говорити, що улюблений фільм той, який ти подивився останнім, але остання на сьогодні картина Долана дійсно гідна любові й набагато більших похвал, ніж їй вдалося зібрати від критиків. Після провалу потенційного magnum opus режисер повернувся до витоків і знову зробив камерну драму з собою в головній ролі. Титульні персонажі тут — друзі зі стажем. За їхніми плечима шкільний недороман, зовсім швидкоплинний. Або не зовсім? Нестабільне життя одного і влаштований побут іншого похитне постановочний поцілунок, а з ним і хвиля непрошених емоцій. Тридцятирічний Долан тепер виглядає більш стриманим. Він любовно іронізує над зеленими кінематографістами, в числі яких був сам десяток років тому, і знову оперує на екрані найтоншими матеріями.

Впівока «Матіаса і Максима» не подивишся — тут мають значення всі кривляння, кожен кинутий погляд, кожна дія і, що ще важливіше, бездіяльність. Те саме кіно, яке ідеальніше дивитися наодинці з собою.

Найкращий музичний епізод: Arcade Fire і вечір розваг у канадському передмісті.

1. «Матуся» (Mommy), 2014 рік

IMDb 8.1/10

Діана і Стів — союз непростий. Вона — мати, яскрава і гучна, все намагається стати на ноги після раптової смерті чоловіка. Він — син, ходяче протиріччя, в якому ласка і турбота сусідять із некерованим гнівом. Діана вірить, що любов врятує світ, вилікує сина від СДУГ і вирішить фінансові проблеми, але щось у цій теорії явно не так. У парі епізодів Долан підморгує культовій сімейній комедії «Сам удома», щоправда його Кевін Маккалістер давно виріс і тепер створює проблеми собі та найближчим. Після прем’єри в Каннах «Матусю» зустрічали оваціями; я, лежачи на дивані, аплодувала обраній для фіналу пісні (спойлер: як ніколи доречна Born to Die Лани Дель Рей). Це дійсно віха у фільмографії Долана і — без сумніву — найкраща стрічка з усіх, що він знімав.

Найкращий музичний епізод: стадія «танці» на сусідській вечері, коронний вихід Стіва під руку з національним надбанням — Селін Діон.

синдром дефіциту уваги та гіперактивності


Фото: East News, Everett Collection

Нове та Найкраще

8 655

1 127

914
1 385

Більше матеріалів