Усі фільми Ксав’є Долана — від найгіршого до найкращого: Дуже суб’єктивний рейтинг

8. «Смерть і життя Джона Ф. Донована» (The Death & Life of John F. Donovan), 2018 рік

IMDb 6.2/10

Ми всі колись робили це: після школи — одразу до телевізора, улюблений серіал, нова заставка, захват від передчуття… І мовчазне нерозуміння мами. Одинадцятирічний Руперт Тернер, американець у Лондоні, настільки зачарований підлітковою сай-фай-драмою, що вирішує розповісти улюбленому акторові про свої почуття. А той — о диво! — відповідає. І не раз або двічі — між маленьким загубленим школярем і великою, але самотньою зіркою зав’язується чесне листування тривалістю в кілька років, якому не судилося вилитися в міцну дружбу.

Ми всі колись бачили це у Долана: прихована гомосексуальність, невгамовна мати, булінг у школі, співчуття вчительки, навіть гарненькі обличчя кумирів, що дивляться з бордових стін. Для свого англомовного дебюту канадець вирішив надіти усе найкраще одразу і зібрав акторську команду мрії, але в підсумку зробив історію, яка одночасно і схожа на всі його попередні фільми, і ніби не його руки зовсім. Дивитися цю естетично красиву й, у принципі, не прісну мішанину рішуче неможливо навіть любителям Долана. Однак придивитися варто хоча б заради Кіта «ти-нічого-не-знаєш-джоне-сноу» Герінґтона головній ролі, який тут усе так само похмуро і драматично хрипить, але разом з тим, наприклад, хлюпається в пінній ванні та співає.

Найкращий музичний епізод: згадане зворушливе купання Джона Ф. Донована під те, що звучить як Nickelback, однак зовсім ним не є.

7. «Я вбив свою маму» (J’ai tué ma mère), 2009 рік

IMDb 7.5/10

Не вірте назві — жодна мати на екрані не постраждала. Принаймні, фізично. Режисерський дебют Долана-вундеркінда: сценарій написаний у сімнадцять, фільм знятий у дев’ятнадцять. Увесь на швах і бантиках, він так і вимагає, щоб на нього звернули увагу. І до нього дійсно дослухаються — у 2009-му двадцятирічний Долан узяв у Каннах «Приз молодому даруванню» і з роками став частим гостем кінофестивалю. За іграми з візуальним стилем тут чи не головний сюжет усіх його картин — стосунки з матір’ю та їхня трансформація через час і відстань. У центрі сюжету — школяр Юбер, списаний з Долана і зіграний ним же. Стосунки героя з матір’ю балансують між ненавистю і любов’ю. Але всі питання злітають від одного тільки діалогу: «Що б ти зробила, якби я помер сьогодні? — Я б померла завтра».

Найкращий музичний епізод: Юбер з хлопцем практикують розпис офісів у техніці Поллока і швидкий секс замість перекуру.

6. «Том на фермі» (Tom à la ferme), 2013 рік

IMDb 7.0/10

Долан, дослідник душ вразливих, відправляє свого кінодвійника Тома на ферму до померлого коханого. Його мати в горі, його брат у гніві, а гомосексуальність — у секреті. Але в кіно таємницю не зберегти, і герою далеко від дому доведеться несолодко.

Учетверте Долан зняв не драму, але трилер — клаустрофобну історію про скорботу і про метаморфози сорому. Останній вилазить з персонажів то почуттям провини, то злобою. Сором швидко трансформується у стокгольмський синдром, і ось уже ти ніяково спостерігаєш танго (що? так!) жертви і мисливця.

Найкращий музичний епізод: крім танців у хліві тут до того ж було караоке на похоронах.

5. «Уявне кохання» (Les amours imaginaires), 2010 рік

IMDb 7.1/10

За рік до «Уявного кохання» на екрани вийшов «500 днів літа» — фільм усе про те ж: як наші симпатії та очікування не збігаються з реальністю. Але якщо останній прикидався ромкомом і бив нишком у найбільш непідхожий момент, то Долан відверто б’є під дих просто з порога. Дано: дівчинка, хлопчик і ще хлопчик — любовний трикутник, де двоє близьких друзів воюють за третього. Воюють одне з одним, а заодно і з собою, поки третій ніжиться в любові й горя не знає. Ніякої оди закоханості, тільки пасивна агресія, незручне мовчання, сказані побіжно шпильки і вічна боротьба за увагу. У таких стосунках напевно сумно опинитися, але ще сумніше — бачити в кадрі досить неприємних героїв і впізнавати в них себе. Незручне, але красиве кіно з реверансами Альмодовару і Карваю. Людям з розбитим сердечком в анамнезі дивитися на свій страх і ризик.

Найкращий музичний епізод: типова вечірка без басейну, слоумо і томні фантазії про богоподібного юнака під ритм сталевих барабанів у великому треку The Knife.

4. «Це всього лише кінець світу» (Juste la fin du monde), 2016 рік

IMDb 6.9/10

Луї залишилося всього нічого. Успішний письменник і тонка душа, він не бачив родину останні 12 років, а тепер збирається з духом, щоб розповісти про близький кінець. Вічна історія про повернення тут тоне у словесних чварах — до свого шостого фільму Долан майстерно призвичаївся переносити на екран склоки. Він розігрує герметичну історію на п’ятьох, героям якої тісно одне з одним і у великих планах камери, що постійно порушує їхній особистий простір. Від невисловлених образ і страху показати свої справжні почуття тут нічим дихати, тому головні діалоги в «Це всього лише кінець світу» відбуваються без слів. І красномовніші за всіх — деталі і контекст; тільки затримуючи увагу на них, Долан дає глядачеві перепочити від перепалки, що розтягнулася на півтори години.

Найкращий музичний епізод: флешбеки з юності з поцілунками, наркотиками і відсилання до «Титаніка».

3. «І все ж Лоранс» (Laurence Anyways), 2012 рік

IMDb 7.7/10

Історія одного транспереходу і найдовший фільм у кар’єрі Долана. Лоранс Алія — ​​харизматичний вчитель літератури з посмішкою ситого кота. На дворі кінець 80-х, він ходить на лекції в сорочках одна строкатіша за іншу, а якось з’являється до учнів на підборах і з макіяжем — поки кохана Лоранса, обтрусившись від збентеження, купує в подарунок його першу перуку. Тригодинний «І все ж Лоранс» почасти схожий на історію Попелюшки, де головний герой, а до кінця фільму вже героїня робить усе, щоб колишнє щасливе життя не перетворилося на гарбуз.

У ролі фей-хрещених тут 60+ версія гурту Spice Girls, кожну учасницю якого звуть Роза. Міцно збите кіно про найголовніше, стрічка сповнена образів, що врізаються в пам’ять.

Найкращий музичний епізод: сексуальна революція в одній канадській школі та перший вихід Лоранс до учнів.

2. «Матіас і Максим» (Matthias et Maxime), 2019 рік

IMDb 6.8/10

Можна говорити, що улюблений фільм той, який ти подивився останнім, але остання на сьогодні картина Долана дійсно гідна любові й набагато більших похвал, ніж їй вдалося зібрати від критиків. Після провалу потенційного magnum opus режисер повернувся до витоків і знову зробив камерну драму з собою в головній ролі. Титульні персонажі тут — друзі зі стажем. За їхніми плечима шкільний недороман, зовсім швидкоплинний. Або не зовсім? Нестабільне життя одного і влаштований побут іншого похитне постановочний поцілунок, а з ним і хвиля непрошених емоцій. Тридцятирічний Долан тепер виглядає більш стриманим. Він любовно іронізує над зеленими кінематографістами, в числі яких був сам десяток років тому, і знову оперує на екрані найтоншими матеріями.

Впівока «Матіаса і Максима» не подивишся — тут мають значення всі кривляння, кожен кинутий погляд, кожна дія і, що ще важливіше, бездіяльність. Те саме кіно, яке ідеальніше дивитися наодинці з собою.

Найкращий музичний епізод: Arcade Fire і вечір розваг у канадському передмісті.

1. «Матуся» (Mommy), 2014 рік

IMDb 8.1/10

Діана і Стів — союз непростий. Вона — мати, яскрава і гучна, все намагається стати на ноги після раптової смерті чоловіка. Він — син, ходяче протиріччя, в якому ласка і турбота сусідять із некерованим гнівом. Діана вірить, що любов врятує світ, вилікує сина від СДУГ і вирішить фінансові проблеми, але щось у цій теорії явно не так. У парі епізодів Долан підморгує культовій сімейній комедії «Сам удома», щоправда його Кевін Маккалістер давно виріс і тепер створює проблеми собі та найближчим. Після прем’єри в Каннах «Матусю» зустрічали оваціями; я, лежачи на дивані, аплодувала обраній для фіналу пісні (спойлер: як ніколи доречна Born to Die Лани Дель Рей). Це дійсно віха у фільмографії Долана і — без сумніву — найкраща стрічка з усіх, що він знімав.

Найкращий музичний епізод: стадія «танці» на сусідській вечері, коронний вихід Стіва під руку з національним надбанням — Селін Діон.