Натхнення

Зберігайте спокій: Сакральна геометрія на акварелях Олександри Токаревої

Техніка вимивання кольорів, у якій працює художниця Олександра Токарева, дуже медитативна. Тож малювання акварелей допомагає їй не лише висловити свою позицію, а й зберегти ментальне здоров’я у період війни.

Сакральна геометрія — це містичне уявлення про те, що Всесвіт є пропорційним та впорядкованим. І в його основі лежать геометричні форми, як золотий перетин або зірка Давида, чи цифри, як послідовність Фібоначчі. Ці фігури й числа можна знайти у всіх релігіях, а також у світовій культурній спадщині — від пірамід Єгипту до Вітрувіанської людини Леонардо да Вінчі.

В українській традиції сакральна геометрія присутня у візерунках і символах вишиванок. А художниця Олександра Токарева переносить сакральні фігури на свої акварельні полотна. Bird in Flight вона розповіла, що означають кольори на її картинах та як особлива акварельна техніка — вимивання — допомагає зберігати спокій.

Олександра Токарева

Художниця, з 2006 року входить до складу артгрупи «Шапка». Фіналістка конкурсу МУХі 2010 та PinchukArtCentre Prize 2009 року. Зараз живе і працює в рідному Мукачеві.

— Одразу зізнаюся: раніше мені не сильно подобалося поєднання синього і жовтого кольорів, воно здавалося не дуже вдалим суто з естетичної точки зору. Але після початку війни я відчула, що це мої кольори — наші кольори, — і малювання жовтими й синіми фарбами стало приносити мені спокій.

Найперша синьо-жовта картина з моєї воєнної серії поплямована чорним. Плями символізують ту чорноту, яка наповзає на нас зараз, але ми продовжуємо її «витирати». У мене досі є це відчуття — чорна загроза над нашою країною.

Згодом мої полотна замайоріли червоним. Не дуже типовий для мене колір, адже я частіше працюю з природними, стриманими відтінками. Але тоді я відчувала таку лють і агресію, що хотіла малювати саме в червоній палітрі. Вона символізує кров, безліч невинних жертв, які загинули під час війни, та мою злість.

Зараз колір моїх робіт зелений. Це — колір моєї землі. Тема землі взагалі стала головною у моїй творчості й у моїй свідомості. Я відчула потужну приналежність до неї, потребу її захищати та бажання побачити, як ворожа армія забереться з неї геть.

Тема землі стала головною у моїй творчості й у моїй свідомості.

Я народилася у Мукачеві, посеред Карпат. Вчитися я поїхала до Києва, але потім повернулася додому на п’ять років. Знову поїхала до столиці, щоб будувати кар’єру, і знову повернулася. І мені здається, що зараз це вже остаточне рішення: моє місце тут. Я можу вийти з дому й одразу опинитися на якійсь горі чи біля річки — цього мені не вистачало в Києві. Природа щоразу мене дивує та надихає, серед лісів і гір я почуваюся сильною.

Ця серія робіт — таке собі повернення до початку. І йдеться не тільки про рефлексії на тему природи й людини, але і про сакральну геометрію. Вона цікавила мене ще на початку моєї творчості, коли я працювала над проєктом «Заглиблення». Тоді я захоплювалася езотерикою і різними філософськими концепціями. Якось натрапила на ідею, що наш Всесвіт складається з геометричних фігур і кожна символізує якусь стихію. Тоді я намалювала лише дев’ять робіт, присвячених цій темі, а зараз відчула, що знову хочу в неї заглибитися.

Для мене сакральна геометрія пов’язана не стільки з містицизмом, скільки зі священністю природи та нашим зв’язком з усім навколо. Гадаю, ця тема набула особливого значення під час війни, бо вона дуже контрастує з тим, що відбувається. З одного боку, ми маємо мудру та вічну природу, наповнену всім необхідним для щасливого життя. З іншого — зло, що увірвалося у цей спокій і руйнує його, сіє смерть. Я ж хочу сконцентруватися на світлому боці цього протистояння — на тому, що вічне і має всі відповіді.

Для мене сакральна геометрія пов’язана не стільки з містицизмом, скільки зі священністю природи.

Споглядання природи, як і її малювання, — мій незмінний спосіб зберігати спокій та підтримувати ментальне здоров’я. Цьому допомагає і моя техніка малювання, вона доволі медитативна. Техніка називається вимивання, виглядає вона так. Я розмішую фарбу у кількох «ванночках» — в кожній наступній колір слабшає. Ще в одну «ванночку» я наливаю звичайну воду. Потім накладаю один шар за одним: зверху полотна використовую найнасиченіший колір, нижче більш світлий, далі ще світліший і так далі. Шарів може бути до тридцяти. Між кожним «раундом» я висушую полотно феном. Ця техніка потребує витримки й концентрації, вона дуже повільна. Я навчилася так малювати у Київському архітектурному університеті. Архітектори застосовують вимивання, коли малюють фасади майбутніх будівель і хочуть зробити їх об’ємними, додати тіні та глибину.

Далеко не всі художники можуть працювати в такій техніці, дехто занадто експресивний для цього. Але повільне вимивання фарби повністю відповідає моєму темпераменту і внутрішньому стану. Втім, так було не завжди. Раніше мені здавалося, що інструмент справжніх художників — олія, я не любила працювати з аквареллю. Адже це доволі складно: не можна нічого виправити чи перекрити іншим кольором, як у роботі з олійними фарбами. Проте одного разу я спробувала і побачила, що саме акварель дає мені можливість повністю передати те, що я відчуваю та уявляю.

Повільне вимивання фарби повністю відповідає моєму темпераменту.

Зараз малювання — це не тільки спосіб вгамувати власні переживання, але й можливість транслювати емоції, які відчуваю як я, так і всі українці. З цієї точки зору творчість є і буде потужним медіумом для висловлювання своєї політичної позиції. Раніше я майже не цікавилася політикою та була дуже далека від активної громадської спільноти. Але, напевне, в житті кожного настає момент, коли залишатися «поза політикою» стає неможливо.

На початку війни я весь час переживала емоційні гойдалки: від злості, ненависті та зневаги до шаленого бажання жити і цінувати кожний момент. Зараз я маю таку принципову впертість залишатися вдома, не здаватися і працювати аж до самої перемоги. Вірю, що, коли це станеться, можемо очікувати на потужний глобальний розквіт української культури й мистецтва.

Нове та Найкраще

3 695

35

33
292

Більше матеріалів