Критика

У пошуках людини: Портфоліо Чіпріана Хорда

Румунський фотограф Чіпріан Хорд — майстер портрета. Він працює у психлікарні та знімає своїх пацієнтів. На думку одразу спадають гнітючі сюжети: брудні палати, скляні очі. Нічого цього немає у портретах Хорда. Як і в попередніх роботах, фотограф показує те, що нас об’єднує як людей.
Чіпріан Хорд

Румунський фотограф-документаліст і клінічний психолог.

— Я здобув ступінь бакалавра психології два десятиліття тому, але лише п’ять років працюю за фахом у психіатричній лікарні. До цього я був незалежним фотографом-документалістом та телевізійником. Не думаю, що раніше мені вистачало зрілості, аби упоратися з професією психолога у психіатричній лікарні — дуже вимогливою як інтелектуально, так і емоційно.

Найскладніше у цій професії — не втрачати віри в можливість допомогти пацієнтам. Існує також небезпека хронічної втоми й виснаження, що поступово може зростити цинізм та недовіру до людства. Цього я боюся найбільше.

Найскладніше у цій професії — не втрачати віри в можливість допомогти пацієнтам.

Повний робочий день у лікарні віднімав усі сили, відтак я не мав достатньо часу на фотографію. Без зйомок було важко, тому я став фотографувати тих, до кого приходжу щодня, — своїх пацієнтів. Поступово я зрозумів, що ці мініфотосесії сприяли зміцненню терапевтичних стосунків між нами. Як наслідок, вони принесли користь здоров’ю пацієнтів.

Багато з них мають розлади ідентичності, низьку самооцінку або проблеми з пам’яттю. Фотографія може допомогти їм із цим. Я завжди віддаю надруковані світлини тим, хто мені позує, і знімки спонукають до обговорення та викликають позитивні емоції. Адміністрація лікарні цілком підтримала мене, коли зрозуміла терапевтичну природу проєкту.

Водночас, публікуючи ці портрети, я прагну змінити сприйняття психіатричних захворювань, які, принаймні в Румунії, все ще стигматизовані. Знімати лікарні та психіатричних пацієнтів придумав не я, але більшість фотографів у минулому зосереджувалися або на яскравих проявах хвороби, або на нелюдських умовах утримання. Я ж намагаюся сфокусуватися на тому, що об’єднує нас як людей, а не на тому, що відрізняє.

Публікуючи ці портрети, я прагну змінити сприйняття психіатричних захворювань

Окрім психіатричних пацієнтів я також знімав політиків. Не можу сказати, що моя серія є дуже оригінальною, цю тему вже досліджували більш відомі фотографи. Хоча мої роботи в Румунії сприйняли як сатиру на корумпованих політиків, наміри були дещо іншими. Я просто хотів провести дослідження, бо мене захоплюють люди, чиєю головною мотивацією є прагнення влади. Чесно кажучи, я зовсім не відчуваю неприязні до політиків. В ідеальному суспільстві вони перебувають на службі у громадян. Однак на Балканах існує давня традиція корупції, і політики є невід’ємною її частиною. Проте я набагато більше боюся фанатичного політика, ніж корумпованого. На жаль, фанатизм переживає відродження по всій Європі.

Я виріс при комунізмі. Мені було дев’ять у 1989 році, коли в Румунії режим пав через кровопролиття. Я маю дещо амбівалентні стосунки з тим періодом. З одного боку, я люблю той час, бо це найкрасивіший відрізок мого життя. Попри матеріальні труднощі я був щасливим, як і багато інших дітей. З іншого боку, я дуже дратуюся, коли помічаю навіть найменші симпатії до комунізму сьогодні, у деяких інтелектуальних колах Європи. Це тому, що я усвідомлюю: тільки той, хто не пережив такий режим, може уявити, що комуністичний лад здатний справді працювати не порушуючи індивідуальної свободи.

Я дуже дратуюся, коли помічаю навіть найменші симпатії до комунізму сьогодні, у деяких інтелектуальних колах Європи

Мій батько мав бунтарський дух та підприємницьку жилку, що було рідкістю в ті часи. І я глибоко шкодую, що його не стало за кілька місяців до падіння комуністичного режиму, який він намагався обдурити протягом усього життя.

Колись я також досліджував монастирське життя і знімав ченців. Я часто пригадую слова Ніколає Штейнгардта, православного монаха і румунського письменника, який казав, що каменем спотикання для ченця є не безперервна молитва, виснажлива праця чи піст, а спокуса розсердитися на свого брата по монашеству через його дратівливі звички.

Тож у своїй роботі я шукаю людину, як казав Діоген. Можливо, ця гуманістична позиція сьогодні вважається застарілою, але я щиро цікавлюся сутністю людської природи, тими аспектами, які часто допомагають нам вийти за межі матеріальної реальності та жорстокості природи. Мене приваблюють доброта, свобода, радість життя і любов. І я знаходжу їх скрізь.

Зараз я працюю над докторською дисертацією з візуального мистецтва і шукаю рішення, як приділяти все більше і більше часу фотографії.

Нове та Найкраще

661

583

608
942

Більше матеріалів