«Він підійшов і попросив більше не гавкати» — кияни про своє перше кохання

Стелла

У минулому кураторка
36 років

Моє перше кохання звали Рома, він був старший за мене на два роки. Високий, стильний, баскетболіст, найпопулярніший хлопчик у школі. Я робила все, щоб він мене помітив: ходила повз місце, де він із друзями курив на перервах; розпускала волосся, коли йшла надвір; брала з собою підбори, щоб, коли помічу його, швидко перевзутись.

Свого я досягла — він запросив мене на день народження. Була вечірка, я стояла на балконі, і він підійшов до мене поговорити. Виявилося, що він абсолютно нецікавий. Думав він якось примітивно, і ми не могли знайти спільних тем. Якийсь час ми ще гуляли разом, а потім, на спортивному майданчику, він мене поцілував. Я була здивована: навіщо він це зробив? Одне слово, після поцілунку все закінчилося.

Тривалий час я вважала, що справа не в ньому, а в мені, — не міг же найкласніший хлопець у школі виявитися нецікавим.

Наталля

Працює у магазині
38 років

Мені було п’ятнадцять. Якось узимку я послизнулася, і мене впіймав хлопець. Він сказав: «Якби ти впала, я купив би тобі торт, а так хочу просто пригостити морозивом». Хлопець виявився ендокринологом, родом із Віфлеєма. Він зовсім не був схожий на іноземця, говорив без акценту. Мені сподобалася його чіткість і діловитість (у цьому ми були схожі). Уже за кілька днів ми відзначали разом День святого Валентина.

Потім було п’ять років щоденних зустрічей, і весь цей час я вагалася: мій — не мій. Проте коли мені виповнилося дев’ятнадцять, ми розписалися. Я була впевнена, що у нас будуть гарні діти, і дуже хотіла народити. Через три роки у нас з’явилася донька: маленька, блакитноока, з кучерявим, як «Мівіна», волоссям.

Ми поїхали до його родини у гості, до Віфлеєма. З його мамою, дуже складною жінкою, яка вийшла заміж десь у десять років, я не знайшла спільної мови. Вона дуже любила свого сина і в пориві ревнощів робила мені всілякі підступи. Ми не звертали на це уваги.

Потім він поїхав працювати до Саудівської Аравії, а я відмовилася — не хотіла надягати «мішок» на голову і дивитися на світ через проріз для очей. Тож я втекла додому, і він майже одразу подав на розлучення. Я відчула свободу.

З того часу ми не спілкувалися. Гадаю, якби я не познайомилася з його родиною, ми б не розлучилися. Однак тепер я знаю, що ніколи не треба поспішати. Але про це кохання я не шкодую, адже воно подарувало мені прекрасну доньку.

Алла

Редакторка
Вік не назвала

Моє перше кохання нічим не закінчилося, але ім’я хлопця, в якого я була закохана, я запам’ятала назавжди — Олег. Ми жили у невеликому селі на Кіровоградщині. Дім Олега стояв поряд із моїм. Олег навчався у старших класах і був справжнім красенем: світле волосся, блакитні очі. Я ще до школи не ходила, але коли побачила Олега, то перейнялася почуттями.

У нас із подругою, якій він теж подобався, було завдання — привернути його увагу. Робили ми це так: підбігали до сараю, де його сім’я зберігала вугілля, і дуже голосно гавкали. Собака, що жив у дворі, відгукувався — гавкав у відповідь, рвався з ланцюга. Здіймалася страшенна метушня, і Олег виходив надвір, аби подивитися, що сталося. У цю мить моя подруга зазвичай тікала до себе додому, а моє подвір’я було далеко, тому я залишалася.

Ми з подругою підбігали до сараю і дуже голосно гавкали. Так ми привертали увагу хлопця.

Уже у школі я продовжувала задивлятися на нього. Пам’ятаю, він побачив мене в коридорі, підійшов із портфелем і попросив більше не гавкати.

Олег залишився жити в селі, пішов працювати в поліцію, обзавівся родиною. Моє кохання до нього було якимось справжнім, як і будь-яке інше перше кохання, оскільки все, що було після, вже не те. Коли починається доросле життя та дорослі стосунки, тобі ніби щось заважає кохати по-справжньому.

Дмитро Васильович

Підприємець
76 років

Під час служби в армії я потрапив до прекрасного німецького міста Веймара. Я возив офіцерів і дуже добре зарекомендував себе, здобувши довіру начальства. Мене часто відпускали у звільнення, доручали водити солдатів дивитися на парки. В одному з них я помітив на лавці молоденьку гарну німкеню і одразу вирішив познайомитися. Німецької я не знав, тому доводилося розумітися з нею на пальцях. Ми почали зустрічатися, і про це швидко дізналися. Люди у формі мені пояснили, що я поводжуся неналежним чином, — адже я військова людина.

Тож мені довелося сказати дівчині, що в нас нічого не може бути. У 1973 році я поїхав, і на цьому все скінчилося. Коли я перебрався до Німеччини, почав працювати на порцеляновій фабриці, якою керував її батько.

Звичайно, ми й сьогодні бачимося та спілкуємося, але як друзі. Якби ми познайомилися за інших обставин, усе склалося б інакше.

Людмила

Продає квіти
44 роки

У 1996-му — я тоді навчалася в індустріальному технікумі — на День Незалежності познайомилася у компанії з одним хлопцем. Він був високим, харизматичним, з темним волоссям та блакитними очима. Я майже одразу закохалася. Ми зустрічалися три роки, а потім виявилося, що він не дуже хороша людина та кохання між нами одностороннє. Я остаточно зрозуміла це, коли зустріла мого майбутнього чоловіка, котрий ставився до мене зовсім по-іншому. Я порвала з хлопцем по телефону.

У мене щасливе сімейне життя, є вісімнадцятирічний син. Зі своїм першим коханням я більше не бачилася — не було бажання. Іноді мені стає цікаво, як у нього склалося життя. Він хуліганистий був, не здивуюся, якщо в нього зараз проблеми із законом.

Не здивуюся, якщо в нього зараз проблеми із законом.

Даша

Акторка
29 років

Ми познайомилися на центральній площі Павлограда, де тусувалася вся молодь міста. Мені було чотирнадцять, він на два чи три роки старший. Він підкупив мене тим, що класно катався на скейті, грав на гітарі та співав Курта Кобейна. Виглядав теж класно — високий блондин, який ніби не усвідомлював своєї краси.

Наш роман тривав кілька місяців, хоча романом це назвати складно. Ми гуляли, кілька разів дивилися у нього кіно, після чого він проводжав мене додому. Потім він сказав, що не може бути тільки зі мною, а коли я поїхала до бабусі на літо, замутив із кількома дівчатами. Після цього я на нього дуже образилася, і ми розсталися.

Він був із непростої родини, та й життя його пошарпало дуже. Це позначилося на його світогляді. Він був депресивним, казав, що старість — це погано і що особисто він старіти не збирається, а має намір покінчити життя самогубством.

Він був депресивним, казав, що старість — це погано і що особисто він старіти не збирається, а має намір покінчити життя самогубством.

Через якийсь час після розставання він написав мені повідомлення з вибаченнями. Я все ще злилася, тому відповіла щось на кшталт «Ти все ще хочеш убити себе?». Через рік він наклав на себе руки. Мені було дуже боляче через те, що я написала йому дурість і тепер не можу за неї перепросити.

Як би там не було, я досі згадую ті стосунки. Він був першим, кого я поцілувала. Ми цілувалися так, що в мене боліли губи.

Юрій

Будівельник
64 роки

Це було у сьомому класі, ми навчалися разом. Її звали Марія. Вона мене вразила своєю красою, веселим м’яким характером. Коли кликав її на побачення, ніякого хвилювання не було: адже ми вже були знайомі, чого соромитися? Я просто запропонував піти погуляти. Ми блукали центром Ужгорода (я родом звідти), набережною, їли морозиво, цілувалися. Наше спілкування тривало близько року, потім я перебрався з Мукачева до Ужгорода, а вона лишилася. Так і закінчилося.

Востаннє ми бачилися років п’ятнадцять тому. Під час тієї зустрічі я нічого не відчув — ми змінилися, у мене вже були зовсім інші симпатії. Як склалася її доля, я теж не знаю, адже кінці втрачені.

Чому мене навчили ці стосунки? Виявляти до жінок увагу.

Саша

Кондитер
29 років

З першим коханням у мене довго не складалося. У школі були тільки швидкоплинні захоплення, але нічого серйозного. Не знаю, чому так. Напевне, така я людина.

Коли я став дорослим, познайомився з дівчиною. Вона тільки влаштувалася, один із менеджерів усім нам її представив. Я підійшов і поцілував їй руку. Так зав’язалися стосунки, перші в моєму житті, не скороминущі. Незабаром ця дівчина стала моєю дружиною.

Спочатку я робив їй подарунки і дарував квіти, дбав про неї, порошинки здував. Зараз, через вісім років після знайомства, кохання трохи згасло, але все одно не минуло. Ми звикли одне до одного, у наших стосунках побільшало взаємної поваги. Тож я задоволений своїм сімейним життям.

Зараз, через вісім років після знайомства, кохання трохи згасло, але все одно не минуло.

Чотири роки тому у нас народилася донька. Ми дуже довго на неї чекали, тому, коли вона з’явилася, я відчув справжнє кохання, можна вважати перше.

Усі фотографії: Віка Темнова, спеціально для Bird in Flight.
Bird in Flight дякує Музею Ханенків за допомогу у створенні матеріалу.