Сімейна справа: Як волонтерка організовує весілля під час війни

На початку війни держава спростила процедуру укладення шлюбу. Теперь розписувати пари можуть не лише співробітники РАЦСу, а й інші представники влади: поліцейські або військові. Таке послаблення дало результат. За перші п’ятдесят днів війни одружилися 22 тисячі пар — для весни це багато.

Олена Ярошенко організовує весілля близько десяти років. Останні шість робить це безкоштовно, відправляючи під вінець переселенців, ветеранів війни на Сході та діючих військових. Волонтерка розповіла Bird in Flight, як влаштовує весілля за два дні й чим сьогоднішні молодята відрізняються від тих, яким вона допомагала створити родину шість років тому.

— Моє життя кардинально змінилося задовго до 24 лютого. До кінця квітня 2014 року я займалася лише весіллями: керувала агенцією, школою координаторів, організаторів та наречених. Потім розпочався наступ у Донецьку, за ним — перша хвиля переселенців у Запоріжжі. Ми хотіли допомогти їм, але не розуміли, як це зробити правильно. Я вибила нам приміщення для штабу допомоги переселенцям — він став першим та єдиним на той момент штабом у Запоріжжі.

Спілкуючись із хлопцями-переселенцями, я дізнавалася про їхнє особисте життя. На когось вдома чекала наречена, хтось швидко розписався, але не полишав надії зіграти весілля. Наслухавшись цих історій, я вирішила допомогти парам одружуватися у воєнний час. Спершу консультувала, потім почала збирати для них весільні аксесуари й атрибутику. Так у 2016-му народився проєкт «Кохання перемагає», який влаштовує весілля для військовослужбовців.

У мене є дві команди, в Запоріжжі та у Хмельницькому. Вони повністю організовують і проводять весільні церемонії. Зараз у нас п’ять фотографів, два флористи, кілька візажистів та перукарів. Хтось із них завжди з нами, а хтось — за потребою. Усе безкоштовно, але якщо наречені хочуть чогось особливого, то можуть самостійно оплатити.

Найчастіше ми проводимо весільні церемонії у Запоріжжі та Хмельницькому, інколи — в найближчих до цих міст областях. Зазвичай я присутня на весіллях особисто.

Інколи мені пишуть військовослужбовиці чи волонтерки, які виходять заміж. «Я їду до хлопця на фронт, у нас буде весілля. Ви можете чимось допомогти?» — питають. Звичайно, ми можемо. На такі весілля я не їду, влаштовую їх дистанційно: особисто готую все необхідне — від кількох весільних суконь на вибір до келихів, рушників, ікон, наборів для сімейного вогнища й церкви та щось для новонароджених. Наприклад, нещодавно я відправила дві коробки з весільними сукнями до Запорізької області. Там моя команда вже працює на місці — «збиратимуть наречену». Я склала таймінг заходу. Зазвичай наречена приїжджає в салон, після біля РАЦСу її зустрічає флорист із букетом, там же вручають весільний коровай. А після розпису фотограф робить зйомку. Цього ж вечора новоспечений чоловік їде на фронт. У нашому «портфоліо» є кілька весіль і на лінії фронту — за Авдіївкою, Маріуполем та на Луганському напрямку.

У нашому «портфоліо» є кілька весіль і на лінії фронту — за Авдіївкою, Маріуполем та на Луганському напрямку.

Коли я почала писати про проєкт у фейсбуці, була приємно здивована: власниці українських і зарубіжних весільних салонів стали безкоштовно відправляти мені сукні. Географія вражає: Франція, Німеччина, Ізраїль, Америка, Англія, Польща, київські та запорізькі салони — всі вони готові допомогти. Зараз я спілкуюся з салоном із Хмельницького, який хоче передати абсолютно нові весільні сукні з минулих колекцій або з вітрин для наших наречених.

У нашому офісі зберігається майже сотня суконь. Цього достатньо, але хотілося б мати ширший вибір вбрань 48-го розміру і більше — таких у нас усього п’ять штук.

Після церемонії дівчата зазвичай повертають сукню, перед тим відправляючи її у хімчистку. Це єдине, на що вони витрачають гроші, — чищення такої кількості вбрань я не потягну. Але якщо фасон дозволяє, сама перу сукню руками.

Кілька років тому ми провели весілля, яке я досі згадую. Історія сумна, але зі щасливим кінцем. Двоє братів-сирот втратили житло і були змушені оселитися у люку біля одного з універмагів. Там вони провели два роки. У 2014-му хлопці пішли служити. Повернувшись, один із братів зустрів дівчину, в яку колись був закоханий. Вона була незаміжня, але з дитиною. Коли пара вирішила побратися, то прийшла до мене — бо на той момент вони не мали грошей навіть на оренду житла. Ми взялися за роботу. Один із найкращих ресторанів Запоріжжя організував шикарний кейтерінг, для нареченої ми знайшли сукню. Пара була задоволена.

Три роки тому дівчина з Росії познайомилася з українським бійцем. Це було дуже романтично у наш час цифрових технологій. Вони зустрілися у додатку Smule, де знаходиш дуети для караоке. За рік дівчина приїхала до Запоріжжя, і ми провели найкрасивіше весілля й обряд посвяти нареченої в українки. Такого обряду не існує, тому нам довелося його вигадати. Весілля, розпис та ритуал ми організували в церкві на Січі. Вінчання провів військовий капелан.

Для весілля українського хлопця і дівчини з Росії ми придумали ритуал посвяти нареченої в українки.

Посвята в українки проходила так: ми принесли землю з матері-Хортиці та намазали нею щоки й руки, а потім умили водою з нашого батька-Дніпра. На завершення посвяти я запитала: «Чи ти відпускаєш свою країну, вириваєш коріння і чи приймаєш землю українську в серці й обіцяєш любити її та захищати?» Вона відпустила.

Після цього ми зав’язали молодятам руки рушником, вони взяли кортик (чоловічий символ) і коровай (жіночий), почастували останнім гостей. Під час урочистостей на зв’язку були батьки нареченої з Росії, а вся церемонія проходила українською мовою. Зараз та дівчина волонтерить у Запоріжжі, чоловік пішов служити. Вона дуже переживає, бо з батьками складно спілкуватися: мама все розуміє, а тато, колишній ведевешник, — ні.

Для чого влаштовувати весілля під час війни? У 2014 році на війну пішло багато хлопців, яким не було і двадцяти. Тобто, будучи майже підлітками, вони занурилися в жахіття. Їхнє життя чорно-біле, а весілля додає йому барв, стає якорем, який допомагає не занепадати духом на фронті. Крім того, повертаючись з війни до сім’ї, чоловіки отримують шанс на швидку психологічну адаптацію до мирного життя.

Весілля додає барв у чорно-біле життя військових.

Однак з 24 лютого у багатьох мотивація змінилася. До мене приходять пари, які жили у цивільному шлюбі по десять років. Тепер, коли хтось вирушає на фронт, вони хочуть оформити стосунки юридично. Якщо з одним із партнерів щось трапиться, його родина матиме право на пільги та виплати.

Я намагаюся слідкувати за долею пар, для яких готувала весілля. З багатьма ми дружимо у соцмережах. Я бачу, як народжуються та ростуть їхні діти. І дуже переживаю, якщо пари розлучаються.

Зараз гроші заробляє мій чоловік, він військовий. Я волонтерю і координую роботу центру допомоги переселенцям. Моя місія — дарувати казку. У такий спосіб я дякую героям.