Натхнення

Складний вік: Серія про життя школярів, чиїх друзів та вчителів забрала війна

Марися М’яновська знімає учнів зруйнованих війною шкіл і намагається зрозуміти, як у поведінці цих підлітків проявляється пережита ними катастрофа.
Марися М’яновська

Українська фотографка. Навчалася у школі сучасної фотографії Віктора Марущенка. У 2021 році стала співавторкою концептуального артбуку Сергія Жадана «Псалом авіації». Переможниця конкурсу EU Neighborhood East photo contest 2023. Учасниця групових виставок в Італії, Австрії, Німеччині, Україні. Живе у Києві. Публікувалася у Camera Austria, Photonews. Її світлини обрали для головного рекламного постера фотофестивалю в Лодзі цього року.

— Серію «Як глибоко куля лежить» я почала знімати навесні 2023 року. Вона про підлітків, які пережили початок повномасштабної війни у місті, що першим зазнало руйнувань, окупації та розстрілів цивільного населення, — у Чернігові.

Моїми героями стали учні дев’ятого класу. Дітей об’єднали після того, як у березні 2022-го у їхні школи влучили російські ракети. Два сусідні заклади освіти знищили з інтервалом у десять хвилин.

Подобається матеріал? Підтримай нас фінансово

Я досліджую вплив війни на підлітків, що дорослішають та входять у новий етап життя — як і вся країна. Мене цікавить, як глибоко залягла куля війни у їхньому серці. Це дослідження триватиме не один рік.

У травні 2023-го я фотографувала їх у новій школі й на розвалинах колишніх навчальних закладів. Особливо ми зблизилися з чотирма дівчатами: Лізою, Ренатою, Поліною та Настею. Вони водили мене своєю розбомбленою школою, розповідаючи: «Там, де зараз порожнє місце, була їдальня зі смачними булочками — саме туди влучила ракета. Там загинули люди. А тут була дуже важлива для нас кімната, підсобка класної керівниці. У ній ми спілкувалися та пили чай». — «Хтось із викладачів загинув?» — «Так, але нам не кажуть, хто саме»».

«Там, де зараз порожнє місце, була їдальня зі смачними булочками — саме туди влучила ракета».

Вдруге я приїхала у серпні, через кілька днів після удару по драматичному театру в центрі Чернігова. Атака відбулася у вихідний, тоді постраждала 181 людина, 7 загинули. Під час вибуху мама однієї з дівчат, Поліни, була біля театру — вона бачила, як уламком поранило жінку поруч. У день мого приїзду уламки вже прибрали, тільки бруківка була схожа на поверхню місяця: вся в дірках та темних плямах. Від театру ми з дівчатами йшли мовчки.

При лікуванні ПТСР психологи радять проводити час біля відкритої води. Її споглядання допомагає відпустити болісні переживання разом із течією. Тож перед моїм від’їздом ми пішли на пляж. У Десни дуже потужна течія. Якщо не гребти, зносить за мить. Щоб плисти у потрібному напрямку, доводиться докладати вдвічі більше зусиль. Гадаю, це гарна метафора нашого життя сьогодні.

Дівчата зробили яму в піску для Ренати та почали її закопувати. Це звичайна дитяча розвага, але того разу вона справила на мене моторошне враження. Потім Ренату засипали по шию, доліпили їй груди та живіт, як у вагітної. Коли вона намагалася вилізти з піску, то імітувала перейми, а подруги їй підігравали. Спостерігаючи за цією грою біля води, я думала про ритуали ініціації та зміни, що непомітно відбуваються всередині.

Поза зйомками ми з дівчатами ділимося подіями в нашому житті, обмінюємося фото, записуємо відео. Коли я приїжджаю до Чернігова, то гуляємо важливими для них місцями. Більшість часу ми жартуємо або говоримо про майбутнє. Війна дала дівчатам можливість усвідомити, що вони бачать його на рідній землі.

Підлітки завжди чимось пригнічені, але ці — трохи глибше, ніж зазвичай. Зараз сліди війни майже непомітні: діти сміються, граються і мріють. Але іноді, лише на мить, їхнє обличчя серйознішає, а погляд стає спрямованим усередину. Вони застигають на кілька секунд — ледь помітно. Я намагаюся вловити та зафіксувати простір між двома цими станами.

Попри жах війни і загибель друзів ці дівчата мають силу дивитися у майбутнє з надією та радіти простим речам.

Нове та Найкраще

834

711

689
1 101

Більше матеріалів