Фотопроект

Барахолко — живи! Неочевидні скарби блошиного ринку на Дарниці

Юля Кисіль знімала барахолку біля Дарницького вокзалу протягом трьох років. Наприкінці минулого року її розігнали, і про це місце сили залишилися лише спогади. Коли Юля захотіла поділитися ними і стала збирати архів, продавці повернулися на колишні місця, але чи надовго — невідомо. У результаті вийшла історія не про зникнення барахолки, а про її вічне повернення, про речі, які нічого не варті, і про людей, які теж уже майже нікому не потрібні.
Юлія Кисіль

Художниця, графічна дизайнерка. Закінчила курси «Художник» і «Медіаарт» у Школі сучасного мистецтва, навчалася на курсі «Вулична фотографія» у школі Віктора Марущенка.

— Усі три роки я спостерігала абсолютно приголомшливе явище на перетині Ялтинської та Бориспільської — стихійний блошиний ринок. Там продавалися не тільки антикварні, але і прості речі, що, по суті, не становлять ніякої цінності і при цьому добре відображають наш побут: годинники, фотоапарати, стара техніка, інструменти для ремонту, термін придатності яких — вічність. Люди приходили сюди і буквально продавали шматочки епохи — як тої, що минає, так і тої, що настала.

Я бачила там розкладки з купами відсортованого пластику, з посудом або невикористаною косметикою. Дуже багато іграшок, жіночих дрібничок та іншого мотлоху, що нагадує про нерозумне споживання.

Люди приходили сюди і буквально продавали шматочки епохи — як тої, що минає, так і тої, що настала.

Там можна було знайти і досить цінні речі за копійки, тому що продавці не завжди розбиралися в брендах або матеріалах. Крім дешевої біжутерії сюди приносили прикраси з натурального каменю, срібло і золото. Якось один «мисливець за скарбами» купив там у бездомного велику золоту брошку за безцінь і записав про це ролик для блогу на ютубі, невтішно відгукнувшись про всіх продавців. Хтось із місцевих натрапив на це відео, і блогеру потім дали по носі, а фотографувати на барахолці відтоді стало складніше.

Сама я купила там близько сотні ляльок і скляну попільничку, дуже важку і красиву — такими в фільмах зазвичай вбивають. Жартую, що вона мені потрібна для самооборони.

Але мені був цікавий не лише товар, а й люди, та дивовижна екосистема, яка там утворилася. Торговці виходили навіть у сніг і завірюху, вони були прив’язані до місця, до діяльності, один до одного. Звичайно, для них це була можливість хоч трохи підзаробити, тому що продавцями були в основному люди з достатком нижче за прожитковий мінімум. Дехто розповідав мені про те, що за «комуналку» платити нічим, нормальну їжу теж купувати дорого — яка вже тут «вітамінізація», до якої закликає наш уряд.

Барахолка була місцем роботи для бездомних, які збирали свій товар на смітниках. Люди на районі навіть намагалися непотрібні речі в хорошому стані залишати поруч зі сміттєвими баками, щоб бездомним було простіше їх знайти. Тобто маргінальні особистості, які були частиною цієї екосистеми, отримували свій некримінальний заробіток.

Торговці виходили навіть у сніг і завірюху, вони були прив’язані до місця, до діяльності, один до одного.

А ще важливо те, що барахолка допомагала вирішувати питання нерозумного споживання, даючи друге життя речам. Якщо в Україні борються зі стихійною торгівлею, в Європі зовсім інша історія: в Парижі, Лондоні, Берліні блошиних ринків десятки. Купувати щось на блошиних ринках Європи не тільки не соромно, а й престижно, вони є частиною міської культури і приваблюють туристів. В Америці щорічно працюють 5 тисяч різноманітних блошиних ринків, і на них зі своїм барахлом стоять понад мільйон продавців. В Австралії барахолки називають trash and treasure — «сміття і скарби».

Звичайно, у Ялтинської барахолки були мінуси: як мінімум, дуже поліпшила б ситуацію наявність безкоштовних туалетів на території. А так жителі, під чиїми балконами це все відбувалося, напевно видихнули після того, як барахолку прикрили.

Купувати щось на блошиних ринках Європи не тільки не соромно, а й престижно, вони є частиною міської культури і приваблюють туристів.

Коли мені захотілося розповісти про її зникнення, про те, як це неправильно і несправедливо, я помітила, що продавці повернулися на місця. Звичайно, я стала їх розпитувати, як вони дізналися, що можна знову зібратися і ніхто їх не прожене. Виявилося, барахолка, як і має бути, знову виникла стихійно: спочатку вийшло кілька людей, їх побачили інші й теж стали поступово повертатися. За тиждень барахолка знову розрослася. При цьому, звичайно, ніхто не знає, як довго проіснує цей крихкий світ. Можливо, після виборів поліція повернеться, і торговцям доведеться піти. Раніше, кажуть, товар буквально розкидали ногами, ніби це сміття.

Зрозуміло, що барахолка в нинішньому вигляді викликає питання, але боротьба зі стихійною торгівлею в нашій країні має варварський характер. Виступаючи за безпечне і комфортне місто, було б людяно створювати цей комфорт для всіх верств населення. І такі ринки варто було б не руйнувати, а модернізувати.

Нове та Найкраще

644

575

600
916

Більше матеріалів