Фотопроєкт

За день до незалежності: Обличчя 90-х у проєкті Романа П’ятковки

Ранком 23 серпня 1991 року у Києві Левко Лук’яненко та Леонтій Сандуляк писали чернетку Акта проголошення незалежності України. Тоді ж у Харкові святкували День визволення міста від фашистських загарбників — але вже не так, як раніше. Харків’яни йшли містом у національному одязі, лунали народні пісні — усе навколо свідчило про новий етап в історії країни. Фотограф Роман П’ятковка, який вийшов тоді разом з усіма на вулицю, згадує той день.
Роман Пятковка
Роман П’ятковка

Фотограф, викладач та куратор, один із засновників Національної спілки фотохудожників України та координатор творчого об’єднання «Українська фотографічна альтернатива». Переможець конкурсу Sony World Photography Awards 2013. Учасник персональних та групових виставок по всьому світу.

— Серію «Свята» я зробив 23 серпня 1991 року, у день визволення Харкова. Я не документальний фотограф, тому вирушив туди з цікавості, не замислюючись, що вийде. Того дня було багато національної символіки — прапори, музика, народні костюми, — а для Харкова тоді це рідкість. Тож я став просто блукати у пошуку сюжетів, як це часто робив один із найяскравіших представників Харківської школи фотографії Борис Михайлов.

Не приписуватиму собі зайвих заслуг: на відміну від Михайлова я тільки пізніше зрозумів, наскільки фундаментальні зміни я зафіксував. Молода інтелігенція вже тоді знала, що у радянському минулому було гірше, ніж у тяжкому сьогодні.

Я тільки пізніше зрозумів, наскільки фундаментальні зміни зафіксував.

У 1991 році мені було тридцять шість — але здається, того дня я вперше замислився про країну, в якій живу. Наступного дня було проголошено незалежність. Почалося нове життя, яке ще треба було дослідити. Тоді ж я був лише випадковим спостерігачем, на очах якого виникала нова національна культура.

Багато моїх проєктів стають популярними згодом через зміни в суспільстві. Так сталося і з цією серією. Я показував її й раніше, і її добре прийняли. Але сьогодні вона особливо важлива, бо тепер ми — кожен із нас — остаточно стали українцями. Я гордий бути громадянином цієї країни через ту любов, толерантність та мужність у кожному дні її існування. А ще через іронічність: більш насмішкуватої країни, ніж Україна, я не знаю, у цьому сила українців та нашого мистецтва. Тому мені хотілося зробити цей проєкт трохи кітчевим, і я його розфарбував.

Більш насмішкуватої країни, ніж Україна, я не знаю, у цьому сила українців та нашого мистецтва.

Він поділений на дві частини: у першій фотографії святкової ходи та урочистостей, у другій — портрети одинокого контрабасиста. Я одразу помітив його, він здався мені особливим. Складалося враження, що серед цього свята він самотній. Дев’яності були часом розгублених людей, які не знали, що на них чекає попереду. І він став їхнім обличчям.

Нове та Найкраще

957

2 404

346
315

Більше матеріалів