Купила мама коника: Батьки як діти у проєкті Тетяни Spasi Sohrani

— Батьки — мої найперші моделі. Бо я почала знімати на карантині, коли весь світ був закритий, також я дуже соромилася просити знайомих позувати мені. Тож усі зйомки проходили спочатку вдома, а навесні я стала їздити у село до батьків. Там майже немає людей — не було кого соромитися.

Батьки переїхали в село з Києва, коли не стало дідуся, що збіглося з початком пандемії. Спершу просто на весну-літо, а потім завели курей, гусей і вирішили, що не хочуть повертатися до великого міста. Приїжджаючи, я спочатку знімала курей, котів, щось, що знаходила в сараї. Кожну поїздку вмовляла батьків сфотографуватися, але вони довго не погоджувалися.

Не хотіли, бо, по-перше, «що подумають люди», по-друге — немає часу, в селі завжди багато роботи. Але врешті мама перша згодилася позувати мені для проєкту з янголами, а через пів року і тато, бо побачив, як я радію цьому, як пищу від фото. Гадаю, вони підтримали мене, оскільки зрозуміли, що в мене немає мети посміятися з них. Також у соціальних мережах було багато схвальних коментарів — це їх надихнуло.

Вбрання, образи й обличчя мами і тата на фотографіях — а вони там не посміхаються — це все відсилка до дитячих костюмів, які батьки роблять дітям за день до свята. Вдягають їх у сніжинок, зайчиків, білочок або у ще дивніші костюми на Геловін, просять дітей стояти й посміхатися, а тим незручно, вони соромляться, але все одно позують.

Це гра в минуле: раніше батьки шили мені костюми, а тепер це роблю я для них. І це як було милим і комічним тоді, так і лишається милим і комічним зараз. Лишень було незручно дітям, а зараз незручно й батькам. Це також про комунікацію батьків та дітей. Бо батьки багато працювали, але завжди знаходили час, іноді вночі, щоб пошити нам із братом костюми. Зараз я доросла, в мене купа справ, я не живу з батьками, але люблю їх і завжди знайду час приїхати, зробити з ними чудові фото.

Це гра в минуле: раніше батьки шили мені костюми, а тепер це роблю я для них.

Усі ці образи я продумую заздалегідь: в чому будуть одягнені батьки, де саме стоятимуть, в яких позах, які будуть кольори. Усе замальовую і прописую у блокноті. Раніше пошиття костюмів замовляла, але потім спеціально навчилася шити, аби робити все самій.

Коли я почала продавати ці світлини, майже всі гроші віддавала батькам — так вони почали заробляти на фотографії. Дуже пишаюся, що вони зробили цей великий крок і відкрилися.

Зараз я у Португалії, а батьки під Прагою. Проте вони вже збираються повертатися в Україну, тож скоро буде важко до них дістатися і попрацювати. Коли я приїздила до них у Чехію, зробила три фотографії для серії. Це виявилося дуже складно, бо непросто знаходити матеріали у чужій країні, та й ціни на них високі. Зате батьки власноруч фарбували, клеїли і збирали костюми — так я хотіла їх трошки відволікти від новин. Тато зробив собі тракторець, а мама — квіточку.

Батьки власноруч фарбували, клеїли і збирали костюми — так я хотіла відволікти їх від новин.

Знімки з цієї серії увійшли до фотокниги Blue Horse, яка вийде наприкінці вересня. Видання уже доступне для предзамовлення.