
Пуп землі: Українські традиції та тілесність у проєкті Артема Гумілевського

Фотограф з Миколаєва, пройшов курс художньої фотографії у школі MYPH. Фіналіст конкурсу Nida OFF у Литві, номінант на премію PinchukArtCentre Prize 2022.
— У мене сімейний бізнес, багато років я був керівним менеджером сільськогосподарської компанії у Миколаєві. Але завжди шукав творчі заняття: писав вірші, грав у музичному гурті. Одного разу у 2019 році біля студії звукозапису, де проходили наші репетиції, я побачив вільне приміщення і вирішив відкрити там фотостудію. Спочатку найняв фотографа, а потім і сам став потроху знімати. Якоїсь миті люди вже захотіли фотографуватися у мене, а не у професійного портретиста.
Тоді мене цікавила суто комерційна фотографія, але лишалося багато питань — я розумів, що все ще мало знаю про цю сферу. Хтось зі знайомих порадив піти на курс Сергія Мельниченка. І чим більше я дізнавався від нього про світ концептуальної фотографії, тим менше мені хотілося повертатися до комерції.


Про перші спроби зараз не варто навіть згадувати, щось серйозне з’явилося лише у 2020 році. Під час локдауну ми створили проєкт з фотографкою Юлією По, з якою знаходилися у різних містах і навіть не знали одне одного. Ми просто знімали себе вдома, поки спільний знайомий не помітив схожість наших світлин. Тоді ми поєднали їх в одну серію: спочатку Юлія робила фотографію, показувала її мені, а я робив знімок у відповідь.
Цей проєкт був частиною мого «Гіганта» — дослідження власної тілесності та сексуальності. На фотографіях з цієї великої серії я всюди оголений, бо для мене тіло — це завжди про щирість і відкритість, а я хочу бути якомога чеснішим із глядачем. Проєкт тривав до лютого 2022 року, тобто до повномасштабного вторгнення. Продовжувати «Гіганта» я не міг, він здавався мені надто безтурботним для такого часу.
На фотографіях я всюди оголений, бо для мене тіло — це завжди про щирість і відкритість, а я хочу бути якомога чеснішим із глядачем.




Коли за сто метрів від мого будинку в Миколаєві почали їздити танки, падати ракети, а від сусідніх споруд залишалися самі котловани, я вирішив забрати з міста всіх родичів. З березня ми живемо в Одеській області, де я і розпочав свій останній проєкт. Він називається «Коріння» — це серія про те, як традиція та навіть сама природа України проникає в мене. Підхід схожий: я також всюди з’являюся оголеним, але тіло тут більше не головне, воно виступає лише інструментом.
Серед моїх предків немає українців — є поляки, німці, євреї та росіяни. Але я народився і живу в Україні, тож відчуваю єдність із народом та його культурою. Я ще не знаю, чим завершиться ця серія, але поки вона виходить дуже символічною. Наприклад, на фотографії «Кривавий місяць» трикутник означає людину, а коло всередині нього — Всесвіт. Так я показав, як виглядає світ українців зараз.



Найбільш красномовною мені здається світлина, де я лежу в полі, розламаний на частини, а потім зшитий червоними нитками. Гадаю, зараз так почувається ціла нація, яка намагається відновити себе. Ця серія важлива для мене ще й тому, що в ній уперше знялася моя дружина. На фото ми разом стоїмо перед вогнищем, наче виконуємо якийсь шлюбний обряд, а наші голови прикриті родинною реліквією — рушниками, які належали бабусі моєї дружини.
Інтерес до української фотографії у світі за ці місяці значно зріс: лише за пів року мої роботи показали вже на 20 виставках. На продажах NFT я зміг зібрати близько $10 тисяч для волонтерів. Західні журналісти також часто звертаються за коментарем, але з часом усе помітніша втома від новин про Україну. Якщо взимку нашу трагедію сприймали на Заході як їхню власну, то сьогодні там, здається, звикають до війни.

