Паралельна ритуальність у проєкті Віри Баркалової

— Це проєкт про спогади і про те, як людина намагається вхопитися за віру у магічне. Моє дитинство припало на руїни, що залишилися від совка. Я росла в середині нульових у селищі, мешканці якого всі без винятку вірили у містику та виконували побутові ритуали. А в дитячих таборах ми викликали духів. Для мене колективна пам’ять частково виявляється у тому, що хвиля популярності магії та містики періодично повертається. Я добре пам’ятаю розповіді дорослих, як ця хвиля виникала на телебаченні й у побуті.

Я росла у селищі, мешканці якого всі без винятку вірили у містику та виконували побутові ритуали.

Наразі, за моїми спостереженнями, люди вже обірвали зв’язок із ритуалами. Я не кажу, що у все це потрібно вірити, але через ритуали — а вони є переживанням певних подій — можна дізнатися про традиції місця, своїх батьків, пращурів. Дізнатися більше про себе.

У своїх роботах я розповідаю про людину та її розуміння дійсності, а також про психологічні обставини, в яких вона опиняється. Вважаю, що теми для роздумів, які ми обираємо (для творчості та взагалі), йдуть зсередини нас, а ритуальність — це щось знайоме кожному, хоч і незрозуміле й містичне.

Мій проєкт «Ритуальність» присвячений ритуалу як споконвічному досвіду, як процесу без завершення. Тут циклічність, пов’язана з ритуалами, вічним відродженням, перетворенням, символічно трансформується у дію. Я створила спеціальний сайт, після кліку на який люди ніби потрапляють у колективний сон. Наповнення сайту — це «луна» подій. Це лімб, спогад, в який можна поринути, подія з особистого минулого, простір для входу до інших реальностей.

Архітектура сайту — відлуння пострадянського простору. А саме існування ресурсу є уособленням магії, адже інтернет для деяких поколінь являє собою щось незвідане, містичне. Тут воно як психоактивна речовина для занурення в колективний ритуал.

Я створила спеціальний сайт, після кліку на який люди ніби потрапляють у колективний сон.

Працюючи над проєктом, я зазвичай спочатку придумую тему, потім починаю все це уявляти, і тоді вже виникає картинка. Я роблю замальовки на папері й показую своїй колезі Каті, вона радить. Фото з труною з’явилося так: я вирішила, що на зображенні має бути вхід і вихід одночасно, а труна якраз і є таким порталом. Ми фізично входимо до нього, а містично персонаж чи якийсь міф — виходить. Пізніше в одному з інтерв’ю я побачила гравюру з тим самим сюжетом, що і в моїй ідеї, навіть із такими ж героями. У мене відкрився рот, я подумала, що божеволію. Не пам’ятаю, чи бачила я її раніше, але далі понісся шквал образів.

Я вирішила, що на зображенні має бути вхід і вихід одночасно, а труна якраз і є таким порталом.

У мого друга якраз була труна, яку він купив на сайті оголошень для тріумфального повернення свого музичного гурту: його виносили в цій труні на сцену. Попередньо він її ще й прокотив у метро. І ось я приїжджаю знімати, а друг каже: «Давай якнайшвидше, а то в мого сусіда померла мати, і він поїхав у бюро ритуальних послуг. Якщо він повернеться і побачить, що ти бігаєш із труною туди-сюди, йому погано стане». Так я намацала і відчула стан переходу, де ти митець: усі події трапилися в один проміжок часу і зійшлися в одній точці.