Мій сусід — янгол: Фотопроєкт про жителів одного села

У селі Чудин Житомирської області живе трохи більше 300 чоловік. Перші згадки про село зустрічаються ще у XVI столітті, але популярності йому це не додало. Там майже не зустрінеш молодих людей, та й, правду кажучи, на вулиці взагалі мало кого зустрінеш.

Тетяна приїхала до Чудина, де живе її родина, щоб відпочити від столичного шуму і зробити портрет батьків. З собою вона привезла крила янгола, що залишилися після зйомок кліпу. Але, побачивши знайомих односельців, зрозуміла, що не може поїхати, не сфотографувавши і їх теж.

— У Києві проходять відмінні вечірки, тут живе красива і модна молодь. Але є невеликі села недалеко від столиці, де все по-іншому. В одному з таких місць зросла я. Люди з мого села не займаються мистецтвом, не знають, що відбувається у світі моди, не практикують кундаліні-йогу вранці і не п’ють смузі. Їм вдається досягти просвітлення і без цього. Поруч з нами є інший всесвіт, чиїх мешканців роблять щасливими найпростіші речі.

Ми особисто знайомі майже з усіма героями знімків, і я переживала, що односельці вважатимуть проєкт релігійним або навіть гірше — сприймуть його як насмішку. Мені довелося серйозно прокачатися, щоб навчитися пояснювати людям, навіщо фотографувати їх у повсякденному одязі посеред поля. Як і багато представників старшого покоління, вони вважають, що на знімках потрібно бути ошатним — здаватися краще, ніж насправді.

Люди з мого села не практикують кундаліні-йогу вранці і не п’ють смузі. Їм вдається досягти просвітлення і без цього.

Я сказала батькові, що мені знадобиться курка і ванна в полі. Він уточнив, якого кольору курка, — і все, більше жодного питання у нього не виникло.

Під час роботи над проєктом я дуже зблизилася з батьками. Тепер вони розуміють, що я роблю і для чого, — а іноді й допомагають. Нещодавно я приїхала в село, щоб попрацювати над одним проєктом, і сказала батькові, що мені знадобиться курка і ванна в полі. Він уточнив, якого кольору курка, — і все, більше жодного питання у нього не виникло.