Ми з тобою однієї крові
Фотограф із Харкова. Починав як фотожурналіст, публікувався у Forbes, National Geographic, The Guardian, Le Monde, Wirtschafts Wochesince. У художній практиці досліджує межі між публічним та інтимним просторами, а також комп’ютерні алгоритми і їхній вплив на фотографію. Роботи виставлялися у Galerie Claude Samuel (Париж), Ukrainian Museum (Нью-Йорк), Ukrainian Cultural Centre (Лос-Анджелес), EEP Berlin, на La Quatrieme Image (Париж), Odessa // Batumi, Hybrid Festival (Мадрид) та інших виставках і фестивалях.
— Приблизно десять років тому я працював над проєктом Daily Lives, документуючи, як люди співіснують у спільному просторі. Я мешкав із друзями, з дівчатами та знімав їхнє життя. На той час мене цікавили питання особистого простору, побуту, сексуальності та кордонів між людьми. Більшість світлин були зроблені в Харкові, але час від часу я фотографував під час подорожей з друзями.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, я залишив свій дім і поїхав до Львова. Перші дні жив у будинку разом з іншими переселенцями. Там я знову став знімати, як люди мешкають разом, але тепер у зовсім іншому контексті. Потім я кілька разів змінював житло і фотографував як свої тимчасові домівки, так і різні квартири, шелтери й будинки переселенців. Я відчував сильний зв’язок зі своїми героями, бо ділив із ними цей досвід — полишення дому і життя в тимчасовому помешканні в чужому місті. Тому, з одного боку, це дуже особиста історія, а з іншого — я розповідаю про багатьох людей, які були вимушені будувати нове життя.
Я відчував сильний зв’язок зі своїми героями, бо ділив із ними цей досвід — полишення дому і життя в тимчасовому помешканні в чужому місті.
Олег спить після безсонних ночей у розбомбленому Харкові та довгого шляху у безпечне місце під Львовом. Нині він мешкає в будинку з іншими переселенцями. У березні в оселі у п’яти кімнатах жило близько тридцяти осіб.
Олена та Олег розгадують головоломку в перший же вечір після прибуття до Західної України. «Це допомагає відволіктися від того, що я пережила», — каже Олена. У Харкові під обстрілами вона провела перші шість днів.
Марія та Гліб із Харкова. Зараз вони живуть у Львові в маленькій кімнаті з двома іншими переселенцями.
Уляна, 6 років. З мамою та братом переїхала зі Слов’янська і зараз мешкає в гуртожитку. У ньому живуть переселенці зі сходу України, який часто зазнає бомбардувань.
Таня допомагає готувати обід людям у гуртожитку, де вона мешкає.
Анна у ванній кімнаті у квартирі, куди вона щойно переїхала зі своїм хлопцем і братом.
Анна у квартирі, куди вона щойно переїхала зі своїм хлопцем і братом.
Настя і Саша переїхали з Харкова незабаром після вторгнення і зараз мешкають у гуртожитку у Львові.
Спочатку я фотографував своїх друзів. Через те що у Львові опинилося багато харків’ян, перші тижні я приходив до них і проводив якійсь час разом, знімаючи їхній побут. Побачити близьких друзів після того, як вони виїхали з-під обстрілів, — дуже сильний досвід. Декого я випадково зустрів на вулиці або дізнався про їхнє прибуття через спільних друзів.
Згодом я став знімати вже знайомих своїх друзів і шелтери, де на початку нікого не знав. Але я приходив туди майже кожного дня, тож скоро потоваришував із багатьма. З більшістю з них я підтримую контакт і досі. Це люди з зовсім іншими інтересами та бекграундом, тож я навряд подружився би з ними у мирний час, проте трагедія об’єднує.
Це люди з зовсім іншими інтересами та бекграундом, тож я навряд подружився би з ними у мирний час, проте трагедія об’єднує.
Вони звикли до камер і не звертали на мене уваги упродовж зйомки. Раніше для цього мені потрібно було довго жити з героями, але зараз люди в зовсім іншому стані: водночас дуже близько — є відчуття єдності й спільного досвіду — і дуже далеко, десь у своїх думках та переживанні горя.
Я знімаю проєкт уже більше п’яти місяців і за цей час почув багато різних історій. Мені зустрічалися і багатодітна сім’я, чий дім зруйнували, і студенти, у яких досвід війни накладається на їхні екзамени в університеті, і колишні злочинці.
Лєра і Настя. Вони познайомилися і подружилися в гуртожитку.
Костя і Ваня займаються у своїй кімнаті в гуртожитку. Це київські студенти, які вивчають режисуру. Вони переїхали до Львова невдовзі після вторгнення.
Марія, Гліб, Іван і Денис. Вони приїхали до Львова з Харкова і зараз живуть разом у маленькій кімнатці квартири свого друга.
Настя залишила свій дім у перший день російського вторгнення і зараз мешкає в будинку у Львові разом з іншими переселенцями.
Настя сушить волосся. Вона залишила свій дім у перший день російського вторгнення і зараз живе у будинку у Львові разом з іншими переміщеними особами.
Обід у будинку під Львовом, де живуть переселенці.
Тетяна з донькою допомагає готувати обід людям у гуртожитку, де вона мешкає.
Настя допомагає Лєрі розчесати волосся у кімнаті в гуртожитку. Вони приїхали з Харкова й подружилися у львівському гуртожитку, де зараз мешкають.
Пам’ятаю вечір у домі, де я жив перший час. Кожного дня туди прибувало все більше людей. Молода родина з Харкова, акторка театру Катя і режисер, грали зі своїми дітьми. Ті знайшли в оселі іграшки — солдатиків, танки і літаки. Хтось із дітей каже: «А зараз полетить бомба!» Від цього стало моторошно, мама спокійно відповіла: «Ні, будь ласка, не треба бомби».
Хтось із дітей каже: «А зараз полетить бомба!» Від цього стало моторошно, мама спокійно відповіла: «Ні, будь ласка, не треба бомби».
Зараз я відчуваю, що зняв уже багато, але час від часу я продовжую. Розповідаючи історії переселенців, я розумію і свій стан значно краще. Мені хотілося б також зняти, як ці люди повертаються до своїх домівок, але я усвідомлюю, що це може бути не скоро.
До війни я все більше заглиблювався в експерименти з мовою фотографії, мене цікавили цифрові алгоритми і наше сприйняття зображення. Але зараз я начебто роблю крок назад у більш документальне, більш чисте зображення. Я відчуваю, що саме це важливо — розповідати історії тих, чиє життя змінює війна. Один менш документальний проєкт я все ж зняв у перший день вторгнення: це продовження серії Obscure Land, але знов з іншим контекстом — про те, як я покидаю свій дім.
У мене є ще деякі проєкти, які я почав і не завершив, кілька майже готових. Більшість із них пов’язані з переселенцями, бо це також і моя історія. Здається, що потрібна пауза й дистанція, аби все це відрефлексувати. Але де взяти таку можливість?
Анна прибирає у своїй новій, окремій квартирі у Львові.
Юрій фарбує підлогу у квартирі, куди він переїхав зі своєю дівчиною Анною та її братом. Перші тижні війни вони провели в Харкові, а потім переїхали до Львова. Вони жили у квартирі з іншими переміщеними особами, поки власник не попросив їх залишити помешкання. Зараз вони винаймають квартиру у Львові.
Артур і Юрій грають у шахи у квартирі, де мешкають з іншими переселенцями.
Харків’яни Сашко та Олексій готують «коктейлі Молотова» в сараї будинку, де живуть.
Назар, Артур, Аня і Юрій грають у квартирі у Львові, де вони живуть разом після російського вторгнення.
Олексій Чекаль, художник із Харкова, працює над логотипом української церкви. Переїхав із двома синами та дружиною до Львова.
Олена та Саша в будинку неподалік Львова, де вони тимчасово живуть після того, як покинули рідні домівки. Олена перед війною збиралася переїхати з Харкова до Києва, щоб мешкати там із Сашком. Перші шість днів війни вони провели окремо в різних містах, поки не вирішили рухатися на захід. Зараз вони живуть у будинку разом з іншими переселенцями.
Анна й Артур у квартирі, де живуть із трьома іншими переселенцями. Перші два тижні вони провели в Харкові у бомбосховищі, а потім евакуювалися до Львова.
Клим (4 роки) з батьками Олесею та Костею. 18 березня в Олесі діагностували рак, і її родина переїхала з Харкова до Львова в пошуках лікування. Зараз вона живе в маленькій кімнаті в гуртожитку з чоловіком і чотирма дітьми.
Сергій стрижеться в коридорі гуртожитку. Сергій жив у Харкові і планував купити там квартиру. Зараз він переїхав до Львова і намагається знайти тут роботу. Мешкає в гуртожитку, який став притулком для переселенців.
Анна ріже паску у квартирі, куди вона щойно переїхала з Юрієм. Вони з Харкова, жили з трьома іншими переселенцями в маленькій квартирі, а тепер знайшли помешкання, де можуть жити окремо.
Ліна і Саша тепер мешкають у гуртожитку. Вони обидві приїхали з Харкова і подружилися тут. Раніше Ліна мешкала в кімнаті з мамою та двома братами. Вона так сумує за Харковом, що, незважаючи на небезпеку, час від часу їздить туди на кілька днів.
Лєра робить Марині педикюр у її кімнаті в гуртожитку, де мешкають переселенці. Лєра з Харкова, і робота з нігтями була її хобі. Коли вона переїхала до Львова після російського вторгнення, то почала працювати як майстер манікюру за невелику плату в гуртожитку, де мешкає.
Схожі матеріали
