Правила бійцівського клубу: Проєкт про футбольних фанатів України

— Фанатський рух оточував мене з дитинства. Багато моїх друзів зі школи та району ходили на футбол, вболівали за «Металіст», а потім приєднувалися до різних «фірм». Я був від цього далекий, бо не дуже любив футбол як гру. Знав, що хлопці тренуються, займаються спортом, інколи десь із кимось влаштовують бійки, але не більше.

На першому курсі університету в мене був предмет «Фотожурналістика». На одній із пар викладач показував серії світлин про життя ромів та реабілітацію ВІЛ-інфікованих людей. Він казав, що знімати закриті групи дуже складно. Фотограф повинен бути всередині групи, яку вивчає, він має стати їхнім другом, аби йому довіряли. Ця ідея мене дуже зацікавила, я одразу згадав про знайомих фанатів і зрозумів, що це воно.

Спершу я не ставив собі за мету створити фотопроєкт, а робив це для дипломної роботи в університеті. Хотів сфотографувати «тему» (бійку), адже я ніколи не бачив її наживо. Потім я втягнувся і почав отримувати задоволення просто відвідуючи футбол, бував на виїзних матчах. Я знімав для душі — хлопцям подобалися фотки, вони були не проти. Зараз багато учасників цього руху на війні, багато з них гинуть — я хочу присвятити цей проєкт їм.

Зараз багато учасників цього руху на війні, багато з них гинуть — я хочу присвятити цей проєкт їм.

Футбольними фанатами стають із різних причин. По-перше, це відчуття єднання: вас багато, ви сила. За твоєю спиною будуть твої вірні друзі, що б не сталося. Багато «фірм» мають велику історію, ще з кінця 90-х. По-друге, це мода. Коли тобі п’ятнадцять і ти приходиш на стадіон уперше, то бачиш людей, які круто одягнені, дехто їздить на дорогій машині. Ти хочеш бути схожим на них. По-третє, декому просто подобається битися.

Йдуть із цієї справи теж з різних причин. Частіше за все просто дорослішають, заводять родину, нормальну роботу. Дехто йде через травми, дехто — через особисті конфлікти. Але є й ті, хто не полишає справу, навіть коли їм за сорок. Вони стають поважними ветеранами, навчають битися молодих, інколи допомагають із фінансовими питаннями.

На відміну від багатьох європейських рухів українські фанати зневажають наркотики й алкоголь — вони пропагують тільки спорт. Наприклад, у італійсько-балканських «фірм», а також поляків футбольний фанатизм і хуліганізм тісно пов’язані з наркотрафіком, замовним кіднепінгом та іншими атрибутами організованої злочинності. Для них це майже неподільні речі. В Україні фанатський рух — це більше історія про «бійцівський клуб».

В Україні фанатський рух — це історія про «бійцівський клуб».

Участі у фанатських бійках я ніколи не брав. Але знаю, що це дуже відповідальний процес: усі ретельно тренуються, лідери уважно обирають бійців. Вони домовляються між собою за місяць і починають готуватися. Часто лідери не попереджають своїх хлопців заздалегідь, адже це ще один спосіб перевірити твою готовність до неочікуваних сутичок.

Нерідко «тема» відбувається на нейтральній території. Наприклад, колективи Києва та Харкова можуть зустрітися десь у селі під Полтавою. Основний склад хлопців їде в автобусі, їх супроводжує одна-дві машини з лідерами. Ви виїжджаєте в поле таким чином, щоб супротивники до останньої хвилини не бачили один одного. Розминка 10-15 хвилин, дехто може випити знеболювальне або намаститися знеболювальною маззю. Потім бойове шикування, стінка на стінку, звуки «схльосту», бійка. Зазвичай вона триває 3-7 хвилин, за усім ретельно спостерігають лідери обох колективів, контролюють, аби ніхто не вбився. Чий колектив вистоїть довше, той і переміг.

Цей світ живе за жорсткими правилами та поняттями. Юнакам, які приєднуються до «фірм» у 15-16 років, кажуть, хто поганий, а хто хороший, змушують іноді битися, коли вони цього не хочуть. Я завжди розумів, що так і кується об’єднаність будь-якого колективу. Але усе ж таки домінування правої ідеології й авторитарність нерідко не дозволяють молодим людям дивитися на світ об’єктивно.

Домінування правої ідеології й авторитарність нерідко не дозволяють молодим людям дивитися на світ об’єктивно.

Після подій 2014 року усі «фірми» оголосили безстрокове перемир’я для ефективної протидії режиму Януковича. Запеклі вороги стали союзниками, старі союзи зникли, усі перейшли на один бік захищати гідність батьківщини. Коли я почав знімати фанатський рух у 2017-му, перемир’я вже було майже знівельоване, адже багато хто вважав, що це вбиває навколофутбольний рух України. Немає бійок — немає сенсу існувати.

У 2017-му перемир’я було майже знівельоване. Немає бійок — немає сенсу існувати.

Важко сказати, як змінився фанатський рух після 24 лютого. Знаю лише, що загинуло багато справжніх легенд українського навколофутболу. Я планую продовжити проєкт після завершення війни, щоб розібратися у цьому питанні.

Деякі учасники найстарішої «фірми» Харкова 1996 року воюють у складі одного зі спецпідрозділів Харківщини. Вони дуже багато зробили, аби я міг реалізувати цей проєкт. Вони є на фото, вони живі та б’ються з такою ж відвагою, як і п’ять років тому, але вже зі справжнім ворогом.

Головне відкриття у роботі над проєктом — він дав мені справжніх друзів, як і обіцяв мій викладач у виші.