Фотопроєкт

Як живе Ємен, де триває війна

Безупинна війна та політичні протистояння — це основне, що люди з інших країн зазвичай знають про Ємен. Фотограф Вілл Френсіс вирішив дослідити його глибше і розповісти про те, як там продовжується життя незважаючи ні на що.

Більшість знімків з Ємену присвячені реаліям громадянської війни — остання триває там ще з 2015 року, Френсіс же натомість документує його красу й повсякденне життя місцевих. У своєму проєкті Felix він пропонує новий погляд на країну, яку часто зображують лише через призму конфлікту.

Вілл Френсіс

Фотограф. Живе у Великій Британії, має наукову освіту в галузі середньовічної літератури Близького Сходу. Під час перебування в Каїрі, де жив і навчався, він випадково виявив приховану історичну кімнату, розташовану в самому центрі міста, що пробудило його інтерес до фотографії.

— Хоча я мав можливість багато подорожувати і фотографувати, зокрема в таких країнах, як Ірак й Афганістан, у цьому регіоні мене привабив саме Ємен, оскільки про нього найменше знають та його найменше розуміють. Цю країну завдяки розвиненому сільському господарству й активній торгівлі римляни прозвали Arabia Felix, «Щаслива Аравія», але сучасному світу вона відома насамперед через війну, голод і безупинні громадянські конфлікти. Я вирішив спробувати краще зрозуміти Ємен — спочатку для себе, а потім щоб поділитися багатством та красою його культури з іншими.

Конфлікт є тут аспектом життя, якого неможливо уникнути. Міжнародна увага звернена передовсім на нього. З розмов із єменськими друзями я зрозумів, що хоча репортажі й допомагають ділитися важливими історіями, вони часто маргіналізують жителів країни, показуючи їх лише як жертв. Я хотів показати щось інше, що я зрозумів завдяки моїм особистим зв’язкам та подорожам.

Хоча репортажі й допомагають ділитися важливими історіями, вони часто маргіналізують жителів країни, показуючи їх лише як жертв.

Мені пощастило отримати доступ до багатьох районів країни, у тому числі на території, контрольовані хуситами у Північному Ємені, та до резиденції їхнього уряду в Сані. У світі не існує місця, подібного до Сани, мене приваблювала його унікальна архітектура та цікавило повсякденне життя мешканців. Я вивчив арабську мову й маю там кількох близьких друзів, тому відчуваю досить сильний емоційний зв’язок із містом. Для мене було великою честю ходити його вулицями і знімати їх.

Іншим місцем, яке я був дуже радий побачити на власні очі та спробувати зафіксувати на плівку, була система долин регіону Хадрамауті з її запиленими селами, розташованими серед сяючих скель. Зокрема, село Хаїд-аль-Джазіль вражає особливо, оскільки воно знаходиться на вершині валуна, що височіє над долиною, — так поселення завжди було захищене від ворожих набігів і повеней. Крім того, мене цікавила архітектура Хадрамаута, а саме хмарочоси у місті Шибам.

Ті, з ким я зустрічався, дуже хотіли бути почутими та побаченими, що збігалося з метою мого проєкту. Відтак я намагався фотографувати всіх, хто хотів цього, — звичайних людей на вулиці, на роботі, іноді вдома, під час відпочинку, на дозвіллі. Під час зйомки портретів я не шукав конкретних тем чи типажів, я просто хотів побачити якомога більше.

Сфера, яку я все ж не міг дослідити як фотограф, — життя жінок. Культура Ємену в основному консервативна і залишається вкоріненою у традиціях, тому, як чоловік, я не міг вільно користуватися камерою у присутності жінок. Але я не вважаю, що проєкт збіднів через відсутність жіночих портретів, — це лише відображає, що я міг побачити, а що ні. Є багато чудових та надзвичайно талановитих єменських жінок-фотографів, таких як Хаят аль-Шаріф і Юмна аль-Араші, чиї роботи розповідають жіночі історії та історії Ємену в цілому набагато краще, ніж мій проєкт.

Сфера, яку я все ж не міг дослідити як фотограф, — життя жінок. Культура Ємену в основному консервативна.

Тож мета проєкту проста: тим, хто бачить Ємен лише у воєнних репортажах, я хотів показати цю країну такою, якою мені пощастило її побачити. Я прагнув показати ритми її повсякденного життя, її багату спадщину і традиції, посмішки людей серед постійного болю. Одне слово, життя там триває.

Маю визнати — я упереджений, оскільки люблю Ємен та його народ і сподіваюся на краще для нього. Така упередженість, мабуть, очевидна на моїх фотографіях, але я не вважаю це недоліком: маю надію, що зумію поділитися частиною цієї любові й, можливо, надихнути інших спробувати побачити єменців та їхню культуру поза заголовками в медіа.

Я планую продовжувати відвідувати Ємен доти, доки це буде можливо. Ще є місця, які я дуже хотів би включити в остаточний проєкт, якщо він таки оформиться у книгу: я б дослідив історичні столиці Забід і Джіблу, також Адену. Однак наразі я задоволений тим, що дозволив проєкту розвиватися у своєму темпі.

Нове та Найкраще

475

492

529
802

Більше матеріалів