Коли предки вдома: Культ вуду в сучасному Беніні

В основі вуду — злиття культів кількох африканських народів: йоруба з Нігерії, фон із Беніну й еве з Того. Тому вірування відрізняються в залежності від місця і родини, де їх практикують. У XVII столітті разом із кораблями работорговців вуду потрапив до США, Бразилії та на Кариби, згодом отримавши широке поширення у Південній і Північній Америці.

Паола Шапделен опинилася в Беніні на запрошення своєї знайомої Наомі. У столиці Порто-Ново фотографка повинна була знімати репортаж про сміттєпереробну організацію Наомі, але в результаті захопилася вивченням поширеного тут культу вуду.

— Провівши все життя у Франції, моя знайома Наомі завжди відчувала глибокий зв’язок зі своїм африканським корінням. Релігія вуду в цілому і культ предків зокрема пронизують усі аспекти життя Беніну. У Порто-Ново я часто прокидалася від звуків зангбето — «сторожа ночі», якого проносила група молодих чоловіків після півночі. І такі обряди тут усюди. У підсумку ми проводили половину часу знімаючи репортаж про організацію Наомі, а іншу половину — досліджуючи культ предків.

Більшість жителів Беніну — це нащадки тих, хто уникнув відправки до Америки на кораблях работорговців. Решта є нащадками звільнених рабів, які повернулися до Беніну в XIX столітті. Для них вуду не тільки частина культурної спадщини, а й виклик білому католицизму. З іншого боку, звільнені афробразильці, які повернулися до Того, навпаки, відмовилися від вуду. Вони хотіли виглядати більш прогресивними, щоб легше знаходити спільну мову з колоніальними правителями.

Вуду — це не тільки частина культурної спадщини, а й виклик білому католицизму.

Зараз, через століття, зв’язок між вуду і рабством стерся. Його продовжує шукати лише західна культура, яка все ще розглядає вуду як релігію колишніх рабів. У голлівудських фільмах вуду і культ предків часто зображують темними і давніми, а отже — нелегітимними, не такими благородними, як інші світові релігії. Усім відомо, що вуду практикує жертвоприношення, але мені було цікаво, чим цей «варварський» обряд відрізняється від ще більш жахливих європейських традицій. Щоб зрозуміти іншу культуру, потрібно відкинути стереотипи і спробувати пожити життям людей, які знають її з дитинства. Цим я і зайнялася.

Мені пощастило: мене прийняли як гостю, а не як сторонню. Усе завдяки тому, що родина Наомі має великий авторитет у спільнотах Беніну. Я змогла не тільки зняти обряди, а й узяти участь у них і поговорити з лідерами культу.

На чолі культу предків стоїть боконон. Він священик Фа, який має найвищу «кваліфікацію» для спілкування з духами. Фа — це потойбічний світ, наповнений божествами і духами предків, які можуть передбачати майбутнє. Люди звертаються по допомогу до Фа, коли стикаються з важким вибором або переживають складні часи. Ви можете поставити своє питання напряму боконону або ж прошепотіти його купюрі, яку він покладе поруч з іншими ритуальними предметами під час церемонії.

Щоб отримати відповідь від Фа, боконон кидає на землю чотки з горіхової шкаралупи і дивиться, які фігури вони утворюють. Він також читає молитви мовою народу йоруба. Після кількох повторень ви отримуєте відповідь на своє питання — іноді у вигляді метафори, а іноді у вигляді конкретних інструкцій. Коли я сама звернулася до Фа, щоб дізнатися, як пройде моє заплановане відрядження, боконон сказав, що воно буде успішним, але я повинна уважно читати контракти.

Одна з головних задач боконона — визначити, які перешкоди чекають на вас на шляху, і розчистити дорогу, приносячи в жертву тварин. Для цього він дасть вам список інгредієнтів, які потрібно купити і взяти на жертвоприношення. Зазвичай це одна або дві птиці, пальмова олія, лікер, зроблений із пальмового вина, пиво і горіхи. Після жертвоприношення птицю з’їдають на сімейному обіді, запиваючи лікером і пивом. Чим серйозніше ваше запитання, тим більшу жертву доведеться принести боконону.

Для жертвоприношення потрібні одна або дві птиці, пальмова олія, лікер, зроблений із пальмового вина, пиво і горіхи.

Коли в родині відбуваються важливі події — весілля, народження дітей тощо, — жерці проводять церемонію, під час якої предки повертаються з мертвих. Молоді чоловіки, посвячені у культ, виконують роль посередників між повсталими з мертвих і тими, хто прийшов на церемонію. Вони надягають спеціальні костюми і танцюють із барабанами. Їхнім завданням є стримувати духів, які повернулися, тому що ті можуть поводитися буйно.

Під час мого перебування в Беніні мені вдалося поспілкуватися з Леопольдом. Він гбаллі, тобто лідер культу. Леопольд може звертатися до Фа, як і боконон, але в основному він наглядає за громадою і спостерігає за подіями, що відбуваються в ній. Коли він розповідав мені про потойбічне, я інстинктивно намагалася розставити всіх божеств і предків у порядку ієрархії. Але Леопольд нагадав, що це дуже західний підхід, — у потойбічному світі немає ієрархії та всі його мешканці співіснують разом в одній площині.

Проте західний образ мислення поширюється і в Африці. Наприклад, до недавнього часу в африканських спільнотах літні люди мали незаперечний авторитет. Вони вважалися мудрецями і несли відповідальність за свою велику родину. У нашій же культурі нерідко буває навпаки: разом із віком до людей приходить забуття. Зараз, коли африканські спільноти стають більш «сучасними», тобто переймають західний спосіб мислення, все частіше можна побачити людей похилого віку, які живуть у повній самотності. Це ще одна причина, чому культ предків такий важливий. Він допомагає зміцнити зв’язки між поколіннями, зберігаючи культурні цінності та історію.

Коли працюєш над документальною зйомкою, необхідно продемонструвати справжню, непідробну емпатію. Для цього потрібно присвятити час вивченню контексту, а також постаратися відійти від власних упереджень, щоб побачити світ очима інших людей. Я постійно нагадувала собі, що переді мною не розігрується шоу, що це — справжнє життя реальних людей. Головний посил мого проєкту — будьте відкриті новому.

Я нагадувала собі, що переді мною не розігрується шоу, це — справжнє життя реальних людей.

Наші погляди дуже суб’єктивні й залежать від того місця, де ми виросли. Але це не означає, що інші культури дивні, неправильні або примітивні. Цим проєктом мені хочеться допомогти людям розширити свій світогляд і навчити їх слухати більше, ніж говорити.