Не бачу цілі, бачу перешкоди: Життя ірландських кочівників

Дослідники досі сперечаються про походження пейві. Хтось вважає, що перші мандрівники були змушені залишити свої землі під час англійської експансії; інші стверджують, що вони населяли Ірландію ще в Середні віки.

Зараз у країні проживає близько 23 тисяч кочівників. Багато хто з них за підтримки держави обзавівся постійною домівкою, але деякі усе так само продовжують колесити дорогами своїх пращурів. І ті й інші зазнають систематичної дискримінації та принижень. Фотограф Жозеф-Філіпп Бевіяр зняв цілий фотоальманах про кочові родини, дорослішання і нескінченну подорож.

— Я знімаю ірландських мандрівників уже 11 років. Мені знадобився час, щоб встановити з ними довірчі стосунки і більше дізнатися про їхню унікальну культуру. Коли я приїхав до пейві вперше, то обрав зовсім невідповідний момент. Виявилося, що напередодні молода дівчина скоїла самогубство, а наступного дня і її хлопець теж наклав на себе руки. Я був шокований і засмучений цією новиною. Лише пізніше я зрозумів, що подібні трагічні події — не рідкість серед кочівників.

Мені вдалося зблизитися з ними завдяки шанобливому ставленню. Також мені допомагають фотографії — для пейві це справжні скарби, і час від часу я дарую їм їхні портрети. Метою мого життя стало документування історії цієї спільноти і дорослішання дітей-мандрівників. Чи будуть вони дотримуватися традицій або втратять себе в мінливому світі?

Спільнота ірландських мандрівників дуже згуртована. Пейві зазвичай працюють самі на себе або живуть на допомогу, оскільки зазнають дискримінації та не можуть знайти офіційну роботу. Матері та старші доньки піклуються про молодших дітей, одягають і годують їх, виконують хатню роботу й іноді ходять по магазинах, купуючи їжу та одяг. Ірландські мандрівники дуже релігійні, тому жінкам не дозволено пити, курити і займатися сексом до заміжжя. У вільний час дівчатка люблять вбиратися і фарбуватися. Їх можна побачити за грою у класики або стрибками на батуті, а також танцями під улюблену музику.

Серед чоловіків-пейві зустрічаються художники, будівельники, механіки, покрівельники та укладальники асфальту. Також вони збирають і здають металобрухт, навчають своїх синів піклуватися про худобу, доглядають за кіньми — вони є у деяких сімей. Чоловіки зазвичай катаються в запряжених кіньми одномісних двоколках, ходять у гості до родичів, співають біля вогнища. Спорт тут дуже популярний — ірландські мандрівники боксують, рибалять, плавають, грають у гандбол.

Окреме місце в культурі кочівників посідають свята: пейві відзначають весілля, церемонії святого причастя, дні народження, річниці та хрестини. І кожного разу вони одягаються так, щоб справити приголомшливе враження. Для жодного члена родини, навіть наймолодшого, вони не пошкодують грошей на гарне вбрання. Кожен їхній «вихід у світ» — привід показати усе найкраще.

Кожне свято — привід вбратися у найкраще.

Зазвичай у родинах мандрівників від 8 до 12 дітей. На фото вони виглядають щасливими бешкетниками, але насправді їм доводиться дуже нелегко. Дітей пейві часто цькують і ображають у міських школах. На деяких стоянках кочівників немає проточної води, електрики і каналізації. Крім того, майже всі діти недосипають: вони живуть у караванах з одним, двома або у кращому випадку трьома спальними місцями. Я знаю родину з 12 дітьми, де на всіх усього три спальні. Тому діти і проводять весь вільний час на вулиці — у них просто немає іншого виходу.

Серед ірландських мандрівників рівень самогубств у 12 разів вищий, ніж серед осілого населення країни. Іноді навіть 9-річні діти вирішують звести рахунки з життям. Причиною такої трагічної статистики є расизм, проблеми з психічним здоров’ям, систематичне цькування, безробіття, життя в переповнених фургонах, алкоголізм і, на жаль, наркотики.

Я знаю родину з 12 дітьми, де на всіх усього три спальні.

Я переконаний, що медіа відіграють провідну роль у стигматизації пейві. Як це часто буває в маргіналізованих групах, варто комусь із їхніх представників оступитися і вчинити злочин, як ось уже всіх кочівників зображують небезпечними бандитами. За 11 років роботи над проєктом я не був свідком жодного проступку в комуні мандрівників. Переважну більшість правопорушень в Ірландії скоюють ті, хто веде осілий спосіб життя. І все ж кожного разу, коли у злочині замішані пейві, що складають менше 1% всіх ірландців, медіа роздмухують із новини цілий скандал.

Я багато чому навчився, живучи і працюючи з цими людьми. Вони кмітливі та сумлінно ставляться до праці. Під час моєї останньої поїздки на стоянку кочівників я зустрів батька і сина, з ніг до голови вкритих блакитною фарбою. Вони якраз закінчили фарбувати свій трейлер і відмивали фарбу зі шкіри за допомогою вершкового масла — навряд чи хтось із міських жителів додумався б до такого. У цій спільноті вільних мандрівників я знайшов багато друзів, ми стали по-справжньому близькі, і один із них навіть подарував мені циганський перстень на знак нашої дружби. Для мене це велика честь.