Бахмут — Дніпро: У пошуках збігів
Фотограф із Бахмута. Має дві вищі освіти — економіста й культуролога. Виставляв роботи в Україні. Живе у Дніпрі.
— З 2010 по 2014 рік я жив у Донецьку. Займався творчістю, популяризував фотографію, друкувався та друкував. Після окупації міста повернувся до рідного Бахмута.
Продовжував знімати, але стало складніше друкувати. Під рукою були лише лазерні чорно-білі принтери, і я почав експериментувати. Кольорові фотографії отримували нове «прочитання», ставши чорно-білими. Пробував папір із різною текстурою, друкував навіть на звороті шпалер.
Під рукою були лише лазерні чорно-білі принтери, і я почав експериментувати.
Одного разу працював у школі й, повертаючись до класу з роздруківками, побачив, як один хлопчик відволікає решту дітей. Щоб зайняти його, я дав малому свою світлину і фломастери. Результат приємно здивував — тоді я зрозумів, що це знак.
У березні 2022 року, рятуючись від російських обстрілів, до Бахмута приїжджало багато переселенців із Попасної та сусідніх громад. Хотілося якось допомогти дітям, що були змушені покинути рідне місто. Та через місяць я вже сам евакуювався з Бахмута до Дніпра і згодом почав працювати з дітьми-переселенцями. Так з’явилися розмальовки і з Дніпром.
Це дозволило дітям проявити свої переживання у творчості. Головне — максимально дистанціювати батьків від дітей під час процесу. Бо дорослі зазвичай не можуть стриматися і говорять, як треба, як має бути.
У мене для дітей було єдине правило: немає жодних правил. Хочеш щось домалювати чи зафарбувати — можна. У результаті те, що почалося як експеримент, виросло в арттерапію. І діти стали малювати світ, який їм був комфортний.
У мене для дітей було єдине правило: немає жодних правил.
До того ж це метафорично. Старий світ якщо не помер, то побляк. А майбутнє за тими, хто зараз навчається у школі. І хочеться вірити, що воно буде кольоровим та яскравим. Якщо дитина малює сонце, я вірю, що все буде гаразд.
У Дніпрі багато елементів нагадують про Бахмут. Наприклад, стара архітектура кінця ХІХ — початку ХХ століття. Є вулички з бруківки, йдучи якими забуваєш, що вже давно не вдома. І ще багато інших незрозумілих речей особистого характеру, які зараз відчуваються ще гостріше через знищення рідного міста.
