Фотопроєкт

Бахмут — Дніпро: У пошуках збігів

Артем Черничко 15 червня 2023

На початку вторгнення фотограф Андрій Парахін займався арттерапією з дітьми-переселенцями у рідному Бахмуті. Ті розмальовували його чорно-білі знімки, аби позбутися тривоги. Згодом він евакуювався до Дніпра, де продовжив проєкт. Автор розповів Bird in Flight, як дитяча творчість дала йому надію на майбутнє.

Андрій Парахін 49 років

Фотограф із Бахмута. Має дві вищі освіти — економіста й культуролога. Виставляв роботи в Україні. Живе у Дніпрі.

— З 2010 по 2014 рік я жив у Донецьку. Займався творчістю, популяризував фотографію, друкувався та друкував. Після окупації міста повернувся до рідного Бахмута.

Продовжував знімати, але стало складніше друкувати. Під рукою були лише лазерні чорно-білі принтери, і я почав експериментувати. Кольорові фотографії отримували нове «прочитання», ставши чорно-білими. Пробував папір із різною текстурою, друкував навіть на звороті шпалер.

Під рукою були лише лазерні чорно-білі принтери, і я почав експериментувати.

Одного разу працював у школі й, повертаючись до класу з роздруківками, побачив, як один хлопчик відволікає решту дітей. Щоб зайняти його, я дав малому свою світлину і фломастери. Результат приємно здивував — тоді я зрозумів, що це знак.

У березні 2022 року, рятуючись від російських обстрілів, до Бахмута приїжджало багато переселенців із Попасної та сусідніх громад. Хотілося якось допомогти дітям, що були змушені покинути рідне місто. Та через місяць я вже сам евакуювався з Бахмута до Дніпра і згодом почав працювати з дітьми-переселенцями. Так з’явилися розмальовки і з Дніпром.

Це дозволило дітям проявити свої переживання у творчості. Головне — максимально дистанціювати батьків від дітей під час процесу. Бо дорослі зазвичай не можуть стриматися і говорять, як треба, як має бути.

У мене для дітей було єдине правило: немає жодних правил. Хочеш щось домалювати чи зафарбувати — можна. У результаті те, що почалося як експеримент, виросло в арттерапію. І діти стали малювати світ, який їм був комфортний.

У мене для дітей було єдине правило: немає жодних правил.

До того ж це метафорично. Старий світ якщо не помер, то побляк. А майбутнє за тими, хто зараз навчається у школі. І хочеться вірити, що воно буде кольоровим та яскравим. Якщо дитина малює сонце, я вірю, що все буде гаразд.

У Дніпрі багато елементів нагадують про Бахмут. Наприклад, стара архітектура кінця ХІХ — початку ХХ століття. Є вулички з бруківки, йдучи якими забуваєш, що вже давно не вдома. І ще багато інших незрозумілих речей особистого характеру, які зараз відчуваються ще гостріше через знищення рідного міста.