Із Нур-Султана без любові

Ім’я першого президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва з казахської перекладається як «світлий правитель». У 2019-му столицю країни Астану перейменували на Нур-Султан. Тоді ж «світлий правитель» з’явився у назвах центральних вулиць різних населених пунктів, гірської вершини, університету, бібліотеки, школи, спортивних центрів Казахстану.

Протести, що розпочалися в січні 2022-го у Жанаозені та Актау з реакції місцевих жителів на різке збільшення цін на газ, Нур-Султан зачепили меншою мірою. Але в Алмати під час заворушень розбили практично всі таблички з новою назвою проспекту і знищили банери з цитатами Назарбаєва, також пограбували будівлю філії правлячої партії «Нур Отан». У іншому місті, Талдикоргані, знесли один із перших пам’ятників «світлому правителю».

У 2018 році тоді ще Астану відвідав італієць Філіппо Вентурі. Результатом його поїздки стала серія «2030 Народження метрополіса» про місто, де у пріоритеті не комфорт мешканців, а культ особистості.

— З 2015 до 2017 року я подорожував Корейським півостровом, щоб за допомогою фотографії досліджувати низку соціальних явищ, характерних для двох сусідніх країн — Південної та Північної Кореї. У Пхеньяні мене зацікавила тема мегаполісів, які режими використовують як фасад для демонстрації певного посилу решті світу. І при цьому нехтують реальними потребами мешканців.

У 2018-му, з нагоди святкування 20-річчя заснування Астани, мене запросили туди на фотофестиваль (що, до речі, зіграло мені на руку, бо фестивальна перепустка та наданий організаторами помічник забезпечили допуск до будь-яких місць і будівель). До поїздки залишалося кілька місяців, і я вирішив провести цей час заглибившись у вивчення історії столиці Казахстану. Так я з’ясував, що Астана може виявитися саме подібним мегаполісом, який мене цікавить: сучасним, блискучим, але штучним, оскільки його поява була результатом пропаганди, а не відповіддю на потреби населення.

Це сучасний, блискучий, але штучний мегаполіс, оскільки його поява була результатом пропаганди.

В Італії про Казахстан говорять дуже рідко. Я завжди намагаюся бути в курсі світових подій, але про цю країну тут відомо мало. Казахстан у наших медіа згадували у зв’язку зі скандалом з Алмою Шалабаєвою (дружиною політика Мухтара Аблязова), яку у 2013 році італійська поліція незаконно екстрадувала, що, звісно, ​​викликало подив громадськості. Кажуть, в історії був замішаний тодішній міністр внутрішніх справ Італії Анджеліно Альфано.

До подорожі в Астану я готувався так само, як до інших робочих поїздок: збирав дані про заснування міста, читав новини, шукав зняті фотосерії. У мене, звичайно, є свій стиль і бачення фотографії, проте знайомство з проєктами на ту саму тему або з того ж місця я вважаю надзвичайно корисним, оскільки вони стимулюють нові ідеї, дозволяють уникнути повторення. Оригінальність — це та риса, на якій я завжди намагаюся зробити акцент. У результаті дослідження я зрозумів, що в центрі багатьох проєктів про Астану — архітектура та будівництва, тоді як мені властиво шукати в кадрі людину, розповідати про її взаємини з просторами, в яких вона існує. Так виникла ідея «2030 Народження метрополіса».

У центрі багатьох проєктів про Астану — архітектура та будівництва, тоді як мені властиво шукати у кадрі людину.

Казахський «метрополіс» здався мені футуристичним, представницьким, непропорційно величезним, з чималими площами та просторами, які важко було уявити наповненими або заселеними людьми. Символічно, що у 2018 році в Астані налічувалося лише 800 тисяч жителів, тоді як, за старими прогнозами уряду, до 2012-го очікували, що їх буде вже мільйон.

Нещодавно я працював у Дубаї, де знайшов багато спільного зі столицею Казахстану, адже невипадково Астану (або вже Нур-Султан) називають «Дубаєм степу». Обидва міста можуть похвалитися тим, що входять до числа найбільш сучасних і вражаючих мегаполісів світу, проте це не завжди означає гідні умови й адекватну вартість життя в них. Крім того, будівництво таких міст-символів часто здійснюється за рахунок експлуатації низькооплачуваної праці робітників.

Нур-Султан називають «Дубаєм степу». Обидва міста входять до числа найбільш сучасних і вражаючих мегаполісів світу, проте це не завжди означає гідні умови життя.

У Казахстані мене прийняли тепло. Місцеві виявляли допитливість та охоче вступали в діалог — саме це потім і залишається в пам’яті. Але, зізнаюся, хоч би якими цікавими мені здавалися нові міста, я завжди волію повертатися до Італії.

У 2018-му я не відчув в Астані особливо напруженого клімату. Щоправда, у людини, яка не живе десь тривалий час, тісно спілкуючись із місцевими, це навряд чи вийде. У архітектурі я, безперечно, помітив візуальні протиріччя, але близько познайомитися з казахами не вдалося.

Інтенсивність протестів 2022 року мене у хорошому сенсі здивувала — так само, як і протести в Білорусі, які почалися внаслідок останніх виборів. У інших країнах такої реакції жителів було б достатньо, щоб підштовхнути політиків до відступу або навіть відставки, але в Білорусі та Казахстані, де одні й ті самі люди стоять на чолі держави десятиліттями, досягти змін набагато складніше. Тим більше з огляду на те, що уряди цих країн дозволяють собі вживати будь-яких заходів для боротьби з протестувальниками задля збереження влади.

Інтенсивність протестів 2022 року мене у хорошому сенсі здивувала — так само, як і протести в Білорусі.

Про майбутнє «метрополіса», який я задокументував три роки тому, говорити складно. У мене склалося враження, що уряди, транснаціональні корпорації та всі, хто впливає на нашу реальність, слідують загальній «моді» на риторику про права людини, соціум, майбутнє світу. Проте насправді вони домагаються зовсім іншого. Останнім часом ми часто чуємо про сталість — необхідність задовольняти потреби нинішнього покоління без шкоди для майбутнього, — але пропоновані моделі від цієї сталості далекі. Представлені за допомогою візуалізацій, різноманітних проєкцій та VR, вони переслідують лише одну мету — відвернути увагу від справжніх проблем і приховати реальний стан справ.