Кожній родині по бункеру: Краєвиди посткомуністичної Албанії

Після Другої світової війни до влади в Албанії прийшов Енвер Ходжа, який почав будувати соціалізм. Під керівництвом цього політика у країні почалася індустріалізація та колективізація, а сам Ходжа, який дотримувався сталінського стилю управління, став диктатором. Албанія беззастережно підтримувала СРСР; за це Радянський Союз давав їй вигідні кредити.

Коли Хрущов розпочав боротьбу з культом особистості Сталіна, Ходжа розірвав дипломатичні зв’язки з усіма країнами соціалістичного блоку, зокрема із СРСР. Диктатор почав готувати Албанію до війни з сусідами. Для цього по всій країні було зведено близько мільйона бетонних бункерів; Ходжа особисто контролював будівництво, яке часто йшло за рахунок албанців.

— Уперше я побачив бункери на шляху з Македонії до Албанії. До цього я бачив їх лише у документальному кіно, і з вікна автобуса вони виглядали зовсім інакше. Бетонні конструкції виникали у найнесподіваніших місцях: у дворах, на цвинтарях, на дитячих майданчиках. Вони нагадували руїни стародавніх храмів.

Є думка, що Ходжа, який почав керувати країною після Другої світової війни, був параноїком. Після смерті Сталіна, якого албанський диктатор любив, він обірвав зв’язки із Радянським Союзом, а згодом і зовсім ізолював країну від світу. Ходжа вважав Китай, США і Югославію ворогами Албанії та готувався до війни з ними. Його режим мілітаризував громадянське населення, втілюючи у життя фразу диктатора: «Кожен житель країни — солдат, а народ — армія». Відбивати атаку ворогів навчали і дорослих, і дітей.

Ходжа записав у Конституції, що країна не визнає жодної з релігій, і запустив антирелігійну пропаганду. Церкви та мечеті перетворювали на кінотеатри, спортзали, склади чи просто зносили.

Тоді ж почали будувати бункери — у парках, біля дитячих садків та магазинів, просто посеред полів і на узбіччях доріг. Зводили їх відкрито і не маскували. У країні з населенням у три мільйони жителів з’явилося 700 тисяч бетонних укріплень; на квадратний кілометр припадав один великий бункер, розрахований на чотирьох осіб, та шість двомісних.

Будівництво бункерів припинили в середині 80-х після смерті Ходжі. Уряд дозволив албанцям зносити збудовані споруди, але лише власним коштом. Охочих вкладатися не знайшлося. У порожніх приміщеннях люди облаштовували сараї та курники; більш винахідливі перетворювали бункери на мініготелі для туристів.

Нещодавно уряд все ж таки вирішив позбутися пережитків епохи Ходжі — бункери, розташовані в туристичних місцях, тепер зносять. Деякі перетворюють на художні об’єкти: наприклад, у п’ятиповерховому бункері, який Ходжа побудував для себе та свого почту в Тирані, зробили музей BUNK’ART. Щоправда, хвиля знесень торкнулася лише міст, у селах бетонні споруди так само стирчать з-під землі, як і сорок років тому.

Для албанців бункери давно стали невід’ємною частиною ландшафту. Багато жителів настільки звикли до них, що щиро дивуються, дізнавшись, що в інших країнах Європи рідко зустрінеш таку бетонну конструкцію посеред вулиці.