(Не)ортодоксальний: Історія Баруха

«Я нікого не засуджую. Я просто хочу вчитися. І я обираю зміни», — каже Барух, герой фотопроєкту Young Love Лаури Паннак. Вона зустріла молодого ізраїльтянина у поворотний момент його життя, і тепер вони разом досліджують теми ідентичності та вибору.

— Усе почалося з ініціативи компанії Panasonic та діджитал-медіа «1854». У них є проєкт Lumix Stories for Change, який показує, як фотографія може стати рушієм позитивних змін. Я була одним із трьох авторів, які отримали грант на створення фотопроєкту, присвяченого темі інклюзії та приналежності.

Умовами проєкту були зйомка на цифрову камеру Lumix і підготовка ролика. До цього я мало працювала з відеоконтентом, але я рада, що компанія підштовхнула мене до вивчення нової галузі. Моя подруга та вірний другий пілот Тереза ​​Бреєр дуже допомогла мені в цьому.

Мені хотілося знайти справді надихаючу історію, і я вирушила на пошуки до Ізраїлю. Під час третього візиту у мене було три ідеї на вибір, але тієї миті хтось розповів мені про хлопця, який міг би стати героєм мого фотопроєкту. Зустрівши його, я одразу зрозуміла, що він саме той, хто мені потрібен. Спочатку він називав себе Моше, але потім зізнався, що його звуть Барух і зовсім нещодавно він залишив ортодоксальну хасидську комуну у пошуках нового життя.

Спочатку він називав себе Моше, але потім зізнався, що його звуть Барух і зовсім нещодавно він залишив ортодоксальну хасидську комуну.

Ми зустрілися за чашкою кави, і між нами одразу встановився зв’язок. Барух не говорив англійською та ніколи не розмовляв із жінками за межами своєї комуни. А ще він не був у кіно, не готував сам собі тощо — але був дуже доброзичливим і хотів поділитися своєю історією.

Барух не прагнув бунтувати та відвертатися від родини. Йому просто хотілося втілювати власні мрії, досліджувати світ, здобути незалежність та вчитися новому. Залишити ортодоксальну комуну — це неймовірно складне та болісне рішення. Особливо для молодих людей, котрі звикли, що за них завжди вирішують інші. Відмова від традицій та способу життя своєї сім’ї відбувається з різних причин, проте тягне за собою однакові наслідки: сором та сумніви.

Барух розповів мені, що він досі з любов’ю згадує життя в єврейській комуні та сумує за нею. Йому подобалося співати хором, вечеряти за великим столом та відчувати приналежність до сім’ї та громади. Проте суворі догми хасидизму позбавляли його багато чого, наприклад сучасної музики та фільмів, а також освіти, оскільки в комуні діти весь час присвячують вивченню Тори.

Суворі догми хасидизму позбавляли його багато чого, наприклад сучасної музики та фільмів, а також освіти.

Незважаючи на відкритість і дитячу наївність Баруха, мені знадобилося багато часу, щоби встановити з ним довірчі стосунки. Я не хотіла просто розповісти його історію; я хотіла, щоб ми разом досліджували його життя та ідеї. Він мав зрозуміти, що моя головна мета — створити надихаючий проєкт, який наштовхує людей на роздуми та показує його хоробрість.

Я не хотіла просто розповісти його історію; я хотіла, щоб ми разом досліджували його життя та ідеї.

Для зйомок я обирала місця із глибоким культурним значенням. Для мене було важливо, щоб краєвиди та композиція фотографій резонували з історією Баруха. Багато зображень виконані в мінімалістичному і монохромному стилі в дусі традицій хасидизму. На знімках Барух часто відвертається від камери, закриває обличчя тканиною з цицитом або губиться на тлі безкрайнього моря. Так у проєкті розкриваються теми споглядання, зміни, рішень та двоїстості його життя. Моє улюблене фото — те, на якому Барух лежить і дивиться просто в камеру. Воно здається біблійним і вимагало багато зусиль. Освітлення нагадує мені картину, а погляд героя проникає під шкіру.

Я вже давно працюю з єврейськими комунами; ба більше, я і сама єврейка. Тому мене нічого не шокувало у цьому проєкті. Але деякі моменти я згадую з особливою теплотою. Якось я опинилася в Барраті. Це будинок, який є своєрідним притулком для тих, хто живе у двох світах — в ортодоксальній комуні та за її межами. Був шабат, і у Барраті панувала неймовірна атмосфера. Кімната була заповнена людьми, які пили, танцювали, співали, курили. Усі вони перебували у різних точках своєї подорожі, досліджуючи життя за межами хасидської комуни. Вони були сповнені рішучості берегти своє єврейське коріння, але також ними рухала цікавість: що чекає на них далі у світі, якого вони не знають?

Мені пощастило застати Баруха на такому важливому для нього етапі. Він молодий, розумний і допитливий. Його перехід у нове життя відбувається швидко. Можливо, через сорок років, коли він матиме дружину і кілька дітей, він обернеться і зовсім по-іншому подивиться на цей період. Мабуть, так буде з кожним із нас. У цьому і є життя, з його свободою та нескінченними можливостями.

Я гадаю, що у традиціях закладена велика цінність, але також і проблематичність. Будь-які сильні переконання здатні викликати цілий спектр емоцій від втіхи і почуття приналежності до ізоляції та антагонізму. Працюючи над проєктом, я просто намагалася слухати людей та знаходити з ними зв’язок, дивитися на життя їхніми очима.

Сильні переконання здатні викликати цілий спектр емоцій — від втіхи і почуття приналежності до ізоляції та антагонізму.

Мені хочеться, щоб глядачі інтерпретували цей проєкт із позитивної точки зору. Ми всі можемо змінити своє життя, можемо бути сміливими і досліджувати нові горизонти за межами нашого традиційного виховання. Усе, що для цього потрібно, — відкритися новому і не боятися зробити крок у невідомість.