Фотопроєкт

Деструктивне мислення: Терапевтичний проєкт Артура Бузенка

Щоб відволіктися від тривожних думок на початку вторгнення, фотограф Артур Бузенко вирішив переглянути свій архів. Але якоїсь миті, давши волю емоціям, він почав його руйнувати. Це не лише допомогло заспокоїтися, а й підштовхнуло до створення проєкту «Негативний настрій», де деформація стала вже усвідомленою.
Артур Бузенко

Фотограф. Навчався у Львівському торговельно-економічному університеті. У 2021 році закінчив курс із художньої фотографії у фотошколі MYPH. Живе у Львові.

— На початку вторгнення я на кілька місяців втратив роботу, а займатися фотографією не міг — просто не хотілося брати камеру в руки. Після місяця без зйомки я вирішив відсортувати плівковий архів. Не знаю, чи то від злості, чи від чого, але якоїсь миті виникло бажання все це спалити, порізати, викинути, забути. Хотілося просто кричати, плакати, розбити кулаки у кров — такий у мене був стан. Тож я почав не сортувати архів, а псувати його: спершу радикально, проте згодом, заспокоївшись, став склеювати все скотчем докупи. З’явилася цікавість, що станеться, якщо це зісканувати. Після вивільнення емоцій прийшло багато спокійних та творчих ідей, як саме я псуватиму плівку.

Ці світлини є такою собі втечею від реальності, комфортним місцем, у якому було приємно перебувати. До того ж мені завжди подобалася аналогова фотографія — можливість до неї доторкнутися фізично, розглядати її у просторі, проявляти, друкувати, проводити різні маніпуляції із нею. Проєкт допоміг мені вийти з депресивного стану.

Після вивільнення емоцій прийшло багато спокійних та творчих ідей, як саме я псуватиму плівку.

Я добре ставлюся до арттерапії, тим більше якщо це дозволяє людям позбутися негативу, здобути радість, спокій. Це можливість побачити себе зі сторони та розвиватися далі. Ймовірно, арттерапія не асоціюється із сучасним мистецтвом, але, мабуть, усе залежить від ідеї автора. Для мене вона відбулася як метод, інструмент, шлях, спосіб відчувати: у своєму проєкті я під впливом емоцій від війни заповнив звичайні, спокійні фотографії мирного минулого хаосом деформацій та невизначеністю сьогодення.

Прийоми тут досить прості. Я використовував хлорку, яка гарно роз’їдає желатин, створюючи непередбачувані візерунки; також розчини для жиру, іржі, ацетон, а на деяких зображеннях навіть шерсть своєї кицьки — дрібні ворсинки додавали цікавої текстури картині. Капав воском, палив негативи, різав, склеював чи з’єднував скотчем, дряпав голкою.

Я використовував хлорку, розчини для жиру, іржі, ацетон, а на деяких зображеннях навіть шерсть своєї кицьки.

Я надихався картинами свого друга, художника Андрія Волкова, а особливо його методами роботи з матеріалом. Твори Андрія мені цікаві передусім своєю простотою, мінімалізмом. Ти ніби дивишся у воду, але якщо зануритися, можна помітити багато цікавих деталей, проявиться різний спектр емоцій, виникає враження, що ці картини живі. Зображення щоразу показує себе інакше, залежно від освітлення. Андрій ніколи не бачить кінцевого результату, робота ніби сама себе творить. Мені подобаються матеріали, які він використовує: різноманітне лахміття, мішки, тканина зі старого радянського матраца, замочена в чаї пуер, шкіра, бетон, ґрунтовка і багато іншого.

Також на цей проєкт вплинули роботи художників із Харківської школи фотографії — Олега Мальованого, Бориса Михайлова, Романа Пятковки, Євгена Павлова. І, напевно, відчутний вплив на мене справила виставка «Футуромарення», що відбулася в «Мистецькому арсеналі» незадовго до повномасштабного вторгнення. Оскільки то була остання виставка перед подіями лютого 2022-го, яку я відвідав, ця велика кількість картин та інформації закарбувалася в моїй голові. До цього я не знав і ніколи не бачив наживо картини таких авторів, як Олександр Богомазов, Марія Синякова, Давид Бурлюк, Василь Єрмилов, Віктор Пальмов. Це був такий собі культурний шок, який, можливо, теж надихнув мене на проєкт.

Нове та Найкраще

650

580

606
928

Більше матеріалів