Нехай вам посміхається дача: Картки з придуманого відпочинку
Фотографка із Пермі. Навчається в Академії документальної та арт-фотографії «Фотографіка».
— У моєму дитинстві було мало сталості: ми часто переїжджали, мене переводили з однієї школи до іншої, я не встигала обзавестися друзями, ніхто на мене не чекав влітку в селі — бабуся жила в місті й у неї був алкоголізм. Я хоч ніколи і не мріяла про саму дачу, але марила тусовками з друзями, таким дитинством, як у «Дзеркалі» Тарковського, безтурботністю і свободою. Тому літо 2020-го, проведене на дачах, — це ностальгія за тим, чого не було, але чого дуже хотілося. Мені дуже сподобалося відчуття близькості, яку дає дача. Близькості, яка балансує між чимось дитячим і одночасно еротичним.
Усі друзі, які були зі мною, активно підключалися до процесу зйомки: на першій дачі — Настя, на другій, у Воронезькій області, — Діма, на третій, у Пермському краї, — Олена і Надя. Ще я недовго була на дачі в Ленінградській області разом із Мілою.
Найбільше мені запам’яталася перша дача, яка знаходиться в селі Коляди Пермського краю, де майже не залишилося жилих будинків. Сусідів мало, всі один про одного все знають. Село оточене дитячо-юнацькими таборами, в тому числі й занедбаними. Моя подруга Настя провела там майже все дитинство, її розповіді були наповнені спогадами про табірні дискотеки, друзів. Ми гуляли і фотографувалися, переодягалися або ходили голими, робили маски для обличчя зі свіжих ягід, а її бабуся пекла нам пироги. Ми проводили час немов діти, полишені самі на себе, а мені так цього бракувало.
Ми проводили час немов діти, полишені самі на себе, а мені так цього бракувало.
Бабуся Насті Катерина Іванівна не хотіла фотографуватися для портрета, тому ми зняли тільки її руки. Пізніше я зрозуміла, що обличчя і не потрібно було, — так необхідна візуальна мова формувалася у процесі.
Спочатку я мало замислювалася про зміст проєкту, всі зйомки будувалися як гра. Ми придумували образи, шукали потрібні нам атрибути по всій дачі. Ідеї народжувалися на ходу: «А може, в теплиці з лійкою голою? Або давай у лазні намастимося полуницею, будемо паритися в шапках, а ти будеш фоткати?»
Мені подобається, коли все відбувається само по собі. При цьому проєкт, який склався сам, у результаті зачепив важливі для мене теми: дружба, близькість, тіло, сексуальність, відносини з природою, ностальгія, дитинство. Круто, що все вийшло органічно і було на втіху. Гадаю, що одночасна «сюрність» і документальність — це вже частина мого стилю.
Проєкт, який склався сам, у результаті зачепив важливі для мене теми: дружба, близькість, тіло, сексуальність, відносини з природою, ностальгія, дитинство.
Ці дачні зйомки стали для мене терапевтичними, і коли літо закінчилося, я навіть трохи зажурилася, сидячи вдома в Петербурзі. Мені хотілося повернути ту атмосферу. Сумно, що я переживала дачний досвід короткочасно, адже всі ці будинки не мої. Так що тепер я дуже хочу свою дачу, але якщо одного разу і дозволю собі будинок, усе одно буде вже не те, та й бабусі там не буде.
