Фотопроєкт

Десять днів у Львові: Спогади паризької фотографки

Артем Черничко 1 червня 2023

Фотографка Софія Лоріашвілі з дитинства живе у Франції, але кожного року повертається в Україну. Війна не завадила їй провідати друзів у Львові минулого літа. Цьому візиту вона присвятила серію знімків, про що розповіла Bird in Flight.

Софія Лоріашвілі 23 роки

Фотографка. Народилася у Києві, в дитинстві переїхала до Франції. Вивчає фотографію у паризькій школі Gobelins.

Сайт

— Перша камера у мене з’явилася у підлітковому віці. Тоді я вчилася знімати самостійно, це був спосіб зайняти себе. Зараз я навчаюся у спеціалізованій школі. І хоча з технічної точки зору так набагато краще, я розумію, що школа обмежує мене.

Я звикла кожного літа повертатися в Україну. Торік мене запросив до Львова мій друг Малек. Він харківський художник, який перебрався на захід країни після початку вторгнення. Його родина виїхала за кордон, а у Львові він був зі своєю дівчиною Варварою.

Ця серія була створена у серпні 2022-го. Я їхала з Парижа до Львова мікроавтобусом, бо це був найпростіший варіант. Дорога зайняла трохи більше доби.

Я оселилася із Малеком і Варею в місці під назвою ReZavod. Колись там був завод медичних матеріалів, а зараз це велика бетонна коробка з дешевими студіями та кімнатами в оренду. Два корпуси сірого та червоного кольору з’єднані великим двором, де є клуб і бар.

Ми жили втрьох у крихітній кімнаті. Усі дні були різні, але їх поєднувало дві речі: ми щоразу прокидалися о десятій ранку, а на вечерю їли картоплю. Пощастило, що я була там влітку, адже взимку будівлі не опалюються, а в душ доводилося ходити до іншого корпусу.

Усі дні були різні, але їх поєднувало дві речі: ми щоразу прокидалися о десятій ранку, а на вечерю їли картоплю.

Я привезла Малеку французький сир, але виявилося, що в кімнаті немає холодильника. Зрештою ми зробили свій власний за допомогою тазика й молотка, щоб тримати сир у холодній воді.

На початку війни ReZavod працював як волонтерський центр. Коли я там жила, це вже було неактуально, але деякі об’єкти нагадували про той час. Як, наприклад, картонні миски з їжею та повний підвал одягу.

Протягом десяти днів мого знаходження там багато людей прибували і виїжджали. Нашим сусідом був художник із псевдонімом ArtBobchik, який робив скульптури й кепки. Ще один хлопець, Діма, розповів, що був танцюристом, але захворів і не зміг продовжувати. Зараз він працює на будівництві цілими днями, однак грошей на ліки все одно не вистачає.