Портрет села: Як британка шукала родинний слід в Україні
Британська фотографка, режисерка. Живе у Лондоні. Співпрацювала з YSL, MoMA, British Vogue, Polaroid, Lacoste. Роботи виставлялися у Європі та США. Її знятий в Україні фільм «Портрет села» був показаний на Міжнародному кінофестивалі у Шеффілді, а однойменний фотопроєкт посів друге місце в конкурсі Association of Photography Awards (2021).
— Сім’я мого діда жила в Україні до 1940-х років. Нам лише нещодавно стало відомо, що він народився і виріс у німецькій громаді біля Чорного моря. Ми мали лише німецьку, колоніальну назву його села, а в Молдові був однойменний топонім. Зрештою мені вдалося знайти потрібне село в Одеській області. Зараз воно називається Цибулівка. Дивно, але наступного дня я побачила в інстаграмі оголошення про художню резиденцію в Україні й подумала, що це, мабуть, доля… або ж мій айфон підслуховує та надсилає мені таргетовану рекламу.
Резиденція тривала шість тижнів. Це був проєкт SWAP UK/Ukraine, організований у 2019-му Британською Радою в Україні. Мене розмістили в Музеї сучасного мистецтва Одеси, бо я цікавилася цим регіоном. Команда музею була чудовою: вони не лише допомогли з дослідженнями та створенням проєктів, надавши мені імпровізовану студію, а й з радістю прийняли мого сина, якому тоді був рік, та партнера. Я багато працювала у музейній студії, фотографуючи натюрморти. А ще ми просто відпочивали в Одесі, там є чудовий пляж.
Кілька разів ми їздили в село, де жила моя сім’я. Було дивне відчуття, ніби мені знайоме це місце, хоча ніхто з родичів не повертався туди раніше. Під час вторгнення до СРСР у Другу світову війну мого дідуся схопили нацисти. Німецькомовний юнак, він був призваний і відправлений воювати до Сталінграда. Його дядька застрелили за спробу сховати племінника. Решту його родини, моїх прадідуся та його сестер, через кілька місяців заарештували радянські війська й відправили до ГУЛАГу в Сибір.
Почувши стільки сумних історій про це місце, я ніяк не очікувала, що зможу почуватися там добре. Мій дідусь казав, що йому подобається жити в Північному Лінкольнширі (де я народилася), бо це нагадує йому дім. Я відчувала те саме. Сільські краєвиди були схожими на болотисту місцевість, у якій я виросла, а мешканці Цибулівки поводилися дуже привітно.
Почувши стільки сумних історій про це місце, я ніяк не очікувала, що зможу почуватися там добре.
Мені неймовірно боляче дивитися, як найгірше з історії повторюється в Україні після повномасштабного російського вторгнення. Мій син постійно питає, коли ми зможемо повернутися на пляж в Одесі. Я ж відповідаю, що ми обов’язково поїдемо до наших українських друзів і на пляж, як тільки це буде безпечно.
Схожі матеріали
