Знімок американського фотографа з Бучі допоміг синові знайти та поховати батька-священника

Коли Бучу звільнили від російської окупації, туди рушили журналісти з усього світу. Одним із перших був американський фотограф Крістофер Очіконе, який зняв для The Wall Street Journal страшний кадр: чоловік із вогнепальним пораненням голови лежить в ямі автомайстерні. Очіконе розповів, як завдяки його знімку син убитого знайшов і зміг поховати батька — священника Мирона Зваричука. Історію фотографа опублікувало видання «Медіазона.Білорусь».

Очіконе з колегами прибув до Бучі на початку квітня. На той момент фотограф уже бачив відео із загиблими на вулицях міста, а також чув «подібні історії» про насильство над цивільними під час евакуації людей з Ірпеня. У Бучі Очіконе разом з іншими репортерами почали шукати вулицю Яблунську, де були зняті найвідоміші кадри із загиблими в місті. «Ми шукаємо, а тут якісь хлопці нас побачили й такі: „Ви повинні піти подивитися на це“. Ми пішли у промзону з різними майстернями тощо. І нам показали — у оглядовій ямі для машини лежала людина, яку вочевидь стратили. Ти не знаєш напевно, що сталося, але ти можеш приблизно здогадатися, дивлячись на місце злочину», — каже фотограф. Він побачив на землі біля тіла кілька гільз. Загиблий, за словами Очіконе, нагадав йому батька, який теж був автомеханіком.

Крістофер опублікував знімок в інстаграмі 11 квітня. «Ця людина була ніким у грандіозній схемі війни, але для своєї сім’ї та друзів, я впевнений, вона була всім», — написав тоді фотограф.

Через деякий час Очіконе зі своєю дівчиною поїхав до Румунії, аби трохи відпочити від роботи. За його словами, він працював у режимі нон-стоп з початку січня. Якось увечері з ним зв’язалася депутатка міськради Бучі Катерина Українцева, яка допомагала розшукувати зниклих людей. Вона розповіла, що до неї звернувся син чоловіка, який, імовірно, був зображений на фотографії Очіконе, і запропонувала йому приїхати до Києва на впізнання. Наступного ранку фотограф уже був у столиці України.

За його словами, морг був переповнений, а зовні стояли дві вантажівки з тілами в мішках. Ті, хто приїхав шукати тіла рідних, згадує Очіконе, не завжди могли впізнати близьку людину. Разом із родиною Мирона Зваричука фотограф провів за упізнанням увесь день. Врешті-решт їм вдалося ідентифікувати тіло лише за його татуюванням та курткою. У загиблого не було при собі ані документів, ані особистих речей.

З моргу вони поїхали до Бучі, де Очіконе дізнався, що загиблий був священником Православної церкви України та служив у церкві в Києві, а у Бучі знімав кімнату в літньої жінки на ім’я Катерина Михайлівна на вулиці Грушевського, що йде паралельно з Яблунською.

Після цього фотограф разом із родиною забрав тіло Мирона в Києві і поїхав на похорон до села Росільна на Івано-Франківщині. «Я справді ніколи не бачив нічого подібного. Сільський похорон. Дві години в будинку його сестри, потім годину на вулиці, потім ми рушили до церкви, зупиняючись через кожні сто метрів, ніби все село брало участь у процесії. Це було дуже потужно. А потім до церкви, і ще дві години у церкві, а потім процесія рухається, і через кожні сто метрів зупиняється для молитви. Це були, я не знаю, вісім годин похорону», — ділиться враженнями Очіконе.

Як розповіла Катерина Українцева, пошук Мирона Зваричука став для неї та її соратників першою завершеною пошуковою місією. Допомогти знайти чоловіка попросив його син Володимир, який увечері на Великдень, 24 квітня, упізнав батька на фотографіях із моргів, куди звозили знайдені у Бучанському районі тіла. Того ж дня їй надіслали посилання на знімок Крістофера Очіконе з автомайстерні. Після цього вона зв’язалася з фотографом.

Востаннє Мирона Зваричука бачили 3 березня. У цей день біля міськради був піднятий прапор України, відповідне відео виклали у фейсбуці міської ради Бучі. На думку Українцевої, це могло змусити деяких мешканців вважати, що пересування містом безпечне. Однак уже ввечері, каже вона, російські військові почали окупацію міста. «Катерині Михайлівні зателефонувала соцпрацівниця і повідомила, що можна прийти за гуманітарною допомогою. За цією допомогою і рушив Мирон Юрійович. Ми з’ясували, що він отримав допомогу і, повертаючись, вирішив скоротити шлях біля Яблунського кладовища. Другий свідок повідомив нам, що цього дня якийсь чоловік проходив недалеко від їх будинку, але зустрів росіян і вирішив бігти», — згадує Українцева.

Війська РФ зайшли до Бучі 27 лютого. Майже через місяць українські військові почали контрнаступ та за кілька днів узяли Бучу, Ірпінь і Гостомель у кільце. Місто звільнили 1 квітня.