Виправленому не вірити: Як реставрація змінювала сенс полотен

«Дівчина, що читає лист біля відчиненого вікна» Яна Вермера

Наприкінці серпня реставратори з Галереї старих майстрів у Дрездені показали на роботі нідерландського художника XVII століття Яна Вермера ще одну картину. Під шаром фарби на полотні «Дівчина, що читає лист біля відчиненого вікна» виявилася зображена фігура Купідона, а отже, лист у руках героїні — від коханого.

Реставрація картини почалася у 2017 році, але про існування Купідона стало відомо ще в 1979-му завдяки рентгенографії. Відтоді всі зусилля фахівців були спрямовані на те, щоб дізнатися, хто і коли наніс ще один шар фарби. Чотири роки тому вдалося визначити, що Купідон на полотні був замальований уже в XVIII столітті (між старим і новим шарами фарби виявився тонкий шар бруду).

Частково відреставровану картину показали у 2019-му, але повністю оновлену роботу — тільки зараз. Тепер вона стане центральним елементом виставки у Дрездені серед дев’яти інших полотен Вермера. Є ще одна важлива деталь: Купідон на картині топче маски, які лежать на підлозі, — символ брехні. Тим самим художник дає зрозуміти глядачеві, що справжнє кохання вимагає щирості.

«Христос — переможний визволитель» Яна ван Гемессена

«Христос — переможний визволитель» Яна ван Гемессена був написаний у XVI столітті та, ймовірно, виявився занадто провокаційним для наступних поколінь. Мистецтвознавці припускають, що картину затемнили і доповнили одягом три століття по тому. Оголену фігуру Ісуса на полотні — а найголовніше, його рани, що кровоточать, — приховали під накидкою. Рідко де вони прописані з такою ретельністю: можна розгледіти, навіть як шип із тернового вінця впивається в лоб. Усе, що приваблює в картині сьогодні — самовпевнена поза Христа, райдужне світіння за ним, композиція твору, — було прибрано від очей глядачів.

У 2019 році приховане зображення виявила арт-дилерка з Австрії Доротея Аповнік. Купуючи полотно, вона навіть не знала, що це ван Гемессен. На відміну від інших фламандських художників він під впливом італійського живопису писав багато оголеної натури. Після реставрації з’ясувалося, що перший шар фарби знаходиться у прекрасному стані, тому сьогодні ми можемо бачити Христа таким, яким його задумав автор: не скорботним, а переможним.

«Чорний квадрат» Казимира Малевича

Ліворуч картина Казимира Малевича, праворуч — Альфонса Алле. Перша створена у 1915-му, друга — на 22 роки раніше, у 1893-му. У 2015 році під шаром фарби «Чорного квадрата» реставратори виявили напис «Битва негрів уночі». Твір Альфонса Алле під назвою «Битва негрів у печері пізно вночі» виглядає як близнюк «квадрата». Закінчивши абсолютно чорне полотно, Алле створив білу, а потім і червону картини: «Анемічні дівиці йдуть до першого причастя снігової пори» і «Збирання врожаю помідорів на березі Червоного моря апоплексичними кардиналами». Мистецтвознавці досі не впевнені, про що саме свідчать слова Малевича. Він бачив картину Алле та скопіював її? Він закінчив «квадрат» і потім відзначив схожість?

Олівцевий текст на «Чорному квадраті» виявили давно, але до 2015 року фахівці вважали, що це — підпис Малевича. Подекуди слова ледь помітні, але в тому, що речення виведено рукою автора картини, сумнівів немає. Відкриття реставраторів дало можливість інакше поглянути на шедевр. По-перше, воно показало, що «Чорний квадрат» у Третьяковській галереї весь цей час висів догори дриґом. А по-друге, дозволило мистецтвознавцям переконатися, що твір — не імпульсивна робота і Малевич не замазав полотно чорним кольором, бо під рукою не було чистого полотна (через нижні шари фарби була і така версія).

«Жінка, що пудриться» Жоржа Сера

Інфрачервона рефлектографія — сучасний метод, який допомагає розгадати початковий задум художника. Завдяки такій технології найяскравіше на полотні проявляються ескізи вугільним олівцем, але в залежності від використовуваних пігментів і товщини шару фарби можна розгледіти і підмальовок. Саме інфрачервоною рефлектографічною камерою Osiris у 2014 році була просканована «Жінка, що пудриться» Жоржа Сера. Неозброєним оком на полотні видно тільки молоду француженку в інтер’єрі XIX століття. Але реставратори виявили автопортрет художника, який він пізніше вирішив перекрити зображенням картини в бамбуковій рамі. Ця деталь і раніше викликала підозри: вона прописана набагато недбаліше за інші фрагменти.

Жорж Сера створив свою «Жінку, що пудриться» приблизно у 1889—1890 роках. На полотні — Мадлен Ноблох, кохана художника, стосунки з якою він тримав у секреті. Вважають, що для першої виставки, де було представлено полотно, Сера зафарбував автопортрет за мольбертом, дослухавшись до поради друга. Це єдиний збережений автопортрет знаменитого пуантиліста, який помер у 31 рік. Упізнати художника на картині вдалося завдяки тільки одній відомій його фотографії.