Легко втратити і неможливо забути: Хто шукає в Мережі рідкісні фільми, рекламу та ігри

Товариство мертвих медіа

Проєкт Lost Media Wiki заснував австралієць Деніел Вілсон у листопаді 2012-го, коли йому було 24 роки. Інтерес до теми виник у Деніела десятиліття тому, після того як на Reddit опублікували VHS-копію хорора «Провулок малюків, які плачуть» (Cry Baby Lane). Фільм показали лише раз у США на каналі Nickelodeon у 2000 році, він не був перекладений жодною мовою і вважався загубленим.

Зачарований цією історією, Вілсон склав власний список втрачених медіа та почав шукати інформацію про них на форумах Reddit і 4chan. Там він зустрів однодумців, які й спонукали його створити власний сайт. Сьогодні на Lost Media Wiki тисячі статей із докладним описом загублених медіа та їхнім поточним статусом — «знайдено», «частково втрачено», «повністю втрачено» і так далі. Об’єкти пошуку розділені на кілька категорій: реклама, анімація, аудіо, комікси, кіно, література, музика, телебачення та відеоігри.

Найбільша гордість Деніела — це короткометражний мультфільм «Тріщини» (Cracks), який показали лише раз у 1975-му в ефірі популярного дитячого телешоу «Вулиця Сезам». На пошуки анімаційної стрічки австралієць витратив чотири роки: створив петиції до авторів із проханням перевидати мультфільм, звернувся по допомогу до різних інтернет-спільнот і навіть зв’язався з можливим власником копії — але все безуспішно. І ось одного разу, напередодні Різдва 2013 року анонімний користувач надіслав йому той самий мультфільм електронним листом.

Один із найпопулярніших матеріалів на сайті присвячений псевдодокументальній картині «День із Губкою Бобом Квадратні Штани», яка з’явилася в каталозі Amazon у 2011 році, проте так і не була випущена. Якихось доказів її існування немає.

Не кожен пошук закінчується успішно, але члени спільноти раді навіть просто дізнатися причину втрати.

Платформа функціонує завдяки пожертвам. Для багатьох членів Lost Media Wiki інтерес до загублених медіа пов’язаний з дитячими спогадами про що-небудь — про телесеріал, який транслювався лише раз, або пісню, що не увійшла до жодного альбому. Не кожен пошук закінчується успішно, зазначає The Verge, але члени спільноти раді навіть просто дізнатися причину втрати. Вони сприймають спроби знайти загублені медіа в першу чергу як спосіб зберегти історію, навіть якщо це не здається чимось цінним на перший погляд.

Щоб стати учасником ком’юніті, необхідно зареєструватися на сайті. Це дозволить завантажувати мультимедійні дані, писати і редагувати статті. Разом із тим шукати і робити запити на матеріали про втрачені медіа може будь-хто.

Хто ще займається пошуком зниклих медіа

Хорхе Флорес — ютуб-блогер, який під ніком Blameitonjorge співпрацював зі спільнотою Lost Media Wiki, однак продовжує вести і власний проєкт. Сьогодні на нього підписано 1,4 мільйона користувачів. Найбільш популярне відео — його подивилися більше 15 мільйонів разів — розповідає про найсумніші моменти в дитячих мультсеріалах.

Темою одного з епізодів подкасту Reply All, авторами якого є журналісти Алекс Голдман та Еммануель Дзоці, став пошук втраченої поп-композиції. Зазвичай ведучі обговорюють інтернет і те, як він впливає на людей. Герой випуску «Випадок із втраченим хітом», режисер із Каліфорнії Тайлер Джіллетт, пам’ятає слова пісні й мелодію, однак знайти її в інтернеті не може. Ба більше: Джіллетт упевнений, що композиція була хітом у 1990-х і грала звідусіль. У музичній студії він разом із ведучими намагається відтворити пісню.

Спільнота, присвячена загубленим медіа, існує й у російськомовному сегменті. На сайті близько 200 статей у п’яти категоріях: мультфільми, ігри, фільми, телепередачі та культові медіа. Зокрема, там можна знайти матеріали щодо скасованої аніме-стрічки про гурт «Тату», магнітоальбому «Чуєш біль» українського гурту «Скрябін», випуску телепередачі «Орел і решка» з Північної Кореї, німої картини 1911 року «Запорізька січ», мультфільму «Майстер і Маргарита», який не вийшов, та багато чого іншого.

Фото: Depositphotos