Монстри з мого килима

Шість років тому, відпочиваючи після вечірки, ілюстратор Ян Юшин побачив у візерунках настінного килима силует чортеняти. Так почалася історія артбуку «Килимовий бестіарій» — книги про фантастичних істот, яких усе ще можна знайти на стінах деяких квартир.

До артбуку Юшина увійшли зображення 50 монстрів, кожному з яких він дав ім’я та коротку характеристику. Перший тираж «Килимового бестіарію» розійшовся за кілька тижнів, другий на підході. Bird in Flight дізнався у Яна, як знаходити містичні образи там, де інші бачать тільки нудьгу.

— Ілюстраціями я захоплювався з дитинства, тому вибір професії був очевидний. Я вчився в Харківському ліцеї мистецтв, а після в художньому училищі, але програма була застарілою, тому через два роки я пішов і зайнявся самоосвітою.

Після мої роботи помітив російський гурт Anacondaz, попросивши мене намалювати постер для їхнього першого великого концерту. Щоб я зміг виконати замовлення, вони навіть купили мені планшет (свого у мене не було). І понеслося: Noize MC, «Курган & Agregat», гурт «Шкіряний Олень» — я почав малювати концертні постери та обкладинки дисків для різних гуртів. Завдяки музиці я отримав і постійну роботу. На концерті Anacondaz були розробники ігор, які покликали мене у свою IT-компанію. Відтоді я займаюся брендингом в IT.

Ідея з килимовими монстрами лежала на поверхні. Я був упевнений, що хтось щось подібне вже робив, але виявилося, що ні. У дитинстві у мене було не так багато розваг: телик подивитися і повтикати на килим. Гадаю, це не тільки про мене, адже килими були у всіх. Вони прийшли в радянський побут із Середньої Азії, де знаходилося виробництво, а їхні орнаменти — з перських килимів. Цікаво, що багато століть тому ці завитки символізували сади, — так люди прагнули прикрашати будинки і демонструвати свій добробут. А сьогодні вони сприймаються як символ нудьги, бідності та занепаду.

У дитинстві у мене було не так багато розваг: телик подивитися і повтикати на килим.

Проте ідея артбуку прийшла мені в голову вже в дорослому віці. Одного разу я був у друга в гостях. Ми випили, я залишився у нього ночувати. Уранці, знічев’я, став розглядати візерунки на килимі. Один із них мені здався схожим на чортеня, і тоді я подумав, що було б круто перенести його на папір. Але через роботу я не одразу знайшов час на реалізацію.

Зараз у моєму бестіарії 50 монстрів. Придумував я їх так: дивився на килим, відзначав асоціації, знаходив монстра. Потім разом із другом складав його опис — звідки цей монстр, чим він харчується, який у нього характер. Я люблю фентезі, тому з наративом проблем не було. На дорогих килимах візерунки більш деталізовані, побачити там силуети монстрів складніше, тому я обирав старі та дешеві. Їх я шукав скрізь: у родичів, у килимових магазинах, просив підписників скидати мені знімки своїх килимів.

Мій улюблений монстр — Зорус. Деякі візерунки взагалі не потрібно вигадувати, домальовуєш очі, зубки — і готово. Але з Зорусом довелося повозитися. Я довго дивився на візерунок, не розуміючи, що з ним робити. Потім перевернув його так, щоб квітки дивилися вниз. Так я знайшов три ока і далі вже відштовхувався від них.

Деякі візерунки взагалі не потрібно вигадувати, домальовуєш очі, зубки — і готово.

Створення артбуку зайняло рік. Згідно із задумом, обкладинка книги мала бути обтягнута оксамитом із тисненням. Працювати з цим примхливим матеріалом підрядники не хотіли, а мені потрібна була ідеальна якість. Тому на пошук поліграфії у мене пішло три місяці — це була найскладніша частина мого проєкту.

Перший тираж склав 100 копій. Випускаючи його, я ні на що особливо не сподівався, але продажі пішли на диво добре. Коли тираж закінчувався, я помітив, що на мене стали підписуватися люди, в основному жінки за сорок. З’ясувалося, що знімок мого артбуку розмістила у себе на сторінці астрологиня, завдяки їй фото потрапило на «Пікабу» — і понеслося. Нещодавно я замовив другий тираж книги, 150 примірників. Хочу масштабувати ідею і вже знаю як: разом із подругою я буду робити килими із зображеннями моїх монстрів. Тобто я поверну їх туди, де взяв.