Герда Таро: З камерою — на війні

На фото молода красива єврейка Герда Таро зазвичай позує на камеру та усміхається. Більшість портретів Таро зробив її партнер Роберт Капа — відомий фотокореспондент та класик фотографії. Що ми знаємо про Капу та його роботи? Буквально все. Але що ми знаємо про Герду Таро (точніше, про Герту Погориллє)? Що вона народилася у Штутгарті чи то у 1910-му, чи то у 1911-му у родині єврейських емігрантів з Галичини, а померла за два роки до початку Другої світової війни.

На одній зі світлин, зроблених Таро, жінка зображена ніби у момент нападу. Її динамічна поза свідчить про те, що вона от-от бігтиме та розпочне наступ. Але замість бойового костюма — елегантний комбінезон та туфлі на підборах. Замість фотоапарата Leica чи Contax — маленький револьвер. Це не автопортрет, хоча жінка візуально схожа на авторку, але цей знімок програмний для фотографки, адже саме з серії тренувань молодих жінок-поліцейських і розпочалася кар’єра Таро на війні.

Ще замолоду Герда була залучена до політичної боротьби та дотримувалася лівої ідеології. Рішення про еміграцію Таро прийняла після того, як її заарештували за поширення антинацистських листівок. До Франції вона переїхала у 1933 році, але і там не планувала полишати боротьбу.

На війні в Іспанії Таро опинилася разом із Робертом Капою, якого зустріла у Парижі на початку його кар’єри. Про їхній роман написана не одна книга, і на цьому бурхливому та емоційному фоні історія про фотографію розвивалася так само драматично. Обидва знімали війну для видання Vu, але визнання прийшло значно швидше до Капи.

Перша зйомка Таро відбулася у жіночому таборі мілітарної групи Єдиної соціалістичної партії на одному з каталонських пляжів. Описуючи світлини, світові видання називали перевагами авторки емоційну близькість та емпатію, яку та відчувала до людей, котрих фотографувала. Це видно у самих знімках, де військові позують, а не зображені у момент бою; вони навіть посміхаються. Близькість також передавали динамічність камери та обрані ракурси.

Таро фотографувала не лише солдатів, багато її світлин присвячені повсякденній революційній боротьбі, мігрантам, складній темі виживання на війні. У фокусі авторки — не тріумф та відвага, а складнощі здобування свободи, жертовність і трагедія. Разом із Капою Таро задокументувала мігрантські поселення на берегах Андалузії у лютому 1937-го, а у травні того ж року зробила серію фотографій цивільного населення Валенсії після нічного бомбардування.

У фокусі авторки — не тріумф та відвага, а складнощі здобування свободи, жертовність і трагедія.

«Коли ви думаєте про всіх тих людей, яких ми знімали і які загинули в цьому наступі — громадянській війні в Іспанії, у вас виникає відчуття, що бути живими — це щось несправедливе». Таку фразу приписує Герді іспанське видання, зазначивши, що вона сказала її за кілька днів до власної смерті.

У серпні 1937 року під час битви при Брунете на Таро наїхав танк, від важких травм фотографка померла наступного дня у лікарні. Символічно, що за місяць до того Герда зробила знімок танка під кутом знизу угору. Солдат на танку посміхається, бо впевнений у своєму майбутньому тріумфі. Він рухається уперед, критично близько до фотокореспондентки.

Видання Magnum Photos писало, що на її похорон у Парижі прийшли тисячі людей, які вишикувалися прямо на вулиці. Їй було всього двадцять шість. Тоді медіа називали Таро мужньою репортеркою, героїнею лівої боротьби та мученицею антифашистського руху. Вона мала стати взірцем для багатьох молодих дівчат, які бачили себе активними діячками у боротьбі проти фашизму.

Медіа називали Таро мужньою репортеркою, героїнею лівої боротьби та мученицею антифашистського руху.

У біографіях фотокореспондентки зазначають, що після смерті багато її знімків були приписані Капі. Але завдяки дослідженням, які проводять останніми роками, помилки вдається виправляти. У 2007-му Міжнародний центр фотографії у Нью-Йорку відкрив першу ретроспективу творчості Таро. А кілька років по тому у Мехіко були знайдені 4,5 тисячі негативів Таро та Капи.

Сьогодні історія Таро відновлюється, але її робота все ще потребує дослідження. За життя Герди писали, що її характер та внутрішня сила здатні надихати й захоплювати. Але навіть після смерті фотографки ця сила продовжує існувати на її знімках, показуючи щось правдиве і чесне, що не може не заворожувати.

Усі фото: Ur Cameras, Flickr