Тихий футуризм Олександра Богомазова

«Основа будь-якого твору, чи то музика, чи то театр або візуальне мистецтво, — конструктивні елементи. Завдання художника полягає в пізнанні розвитку цих елементів, вишукуванні та визначенні їх» — так вважав і таким бачив себе видатний експериментатор Олександр Богомазов, без творчості якого неможливо уявити історію українського та світового авангарду. І хоча сьогодні ім’я цього автора знаходиться в топі авангардистів, шлях до визнання був непростим.

Мистецтво Богомазова нерозривно пов’язане з містом, у першу чергу Києвом початку XX століття: гучним, вируючим, таким, що поглинає натовпи приїжджих, з возами і першими трамваями, які снують у всіх напрямках. Саме місто з його ритмами, звуками, фарбами давало художнику необхідний імпульс, щоб висловити динаміку форм. Простіше кажучи, давало швидкість — головну складову невгамовного XX століття.

Покоління революції

Загальне захоплення авангардом на початку минулого століття було явищем інтернаціональним і в якомусь сенсі елітарним. Раз у раз переміщаючись між головними центрами авангарду — Москвою, Парижем, Мюнхеном, художники обмінювалися думками і новими ідеями. У Богомазова ж просто не було такої можливості. Через відсутність фінансів художник жив більш ніж скромно, вимушено присвячуючи основну частину часу різним підробіткам.

Олександра і його брата, які народилися в невеликому селі Харківської губернії, виховував суворий батько, який зумів, втім, накопичити чималу суму і отримати престижний купецький статус. Не дивно, що людина, яка мислила настільки прагматично, не розуміла і не горіла бажанням підтримувати захоплення сина мистецтвом, та ще й такого експериментального характеру. Подібного роду творчість Богомазов-старший без церемоній називав «мазаниною».

У 1902-му Олександр Богомазов вступив до Київського художнього училища. На одному курсі з ним навчалися Олександра Екстер, Олександр Архипенко, Абрам Маневич та інші художники, які згодом стали знаменитими авангардистами. Але навчання тривало недовго. Уже три роки по тому в числі багатьох інших Богомазов був відрахований за участь у студентських страйках. Це зіграло важливу і, як не дивно, позитивну роль у житті молодого Олександра, що формувався як художник. Вступивши пізніше до приватної студії знаменитого пейзажиста Сергія Світославського, Богомазов відкрив для себе абсолютно новий світ, в якому заохочувалися вільнодумство і експериментальний підхід, цінувалася соціальна позиція.

Богомазов відкрив для себе абсолютно новий світ, в якому заохочувалися вільнодумство і експериментальний підхід, цінувалася соціальна позиція.

Стриманий футурист

Після нетривалого періоду навчання в Москві, де вирувало творче і виставкове життя, Богомазов повертається до Києва і бере участь у двох знакових авангардних виставках: «Ланка» (1908) і «Кільце» (1914). Організовані спільно з видними футуристами братами Бурлюками, ці виставки можна вважати першою ластівкою київського авангарду. Провокаційні, сміливі, вони викликали стійке відторгнення непідготованого і глибоко провінційного київського глядача, стаючи мішенню для глузувань і образ, але тим самим пробиваючи шлях новому мистецтву.

Футуристичні витівки, втім, не були рідкістю для того часу. Художники і письменники епатували та всіляко провокували публіку, влаштовуючи гучні перформанси або просто гуляючи вулицями міста в зухвалому одязі, з розфарбованою фізіономією. Що характерно, незважаючи на свої футуристичні погляди, Олександр Богомазов був художником зовсім іншого складу: чуйним, стриманим, розважливим. Замість хайпу і провокацій він вважав за краще старанно проводити дослідження, а замість деструктиву — творити.

Незважаючи на свої футуристичні погляди, Олександр Богомазов був художником зовсім іншого складу: чуйним, стриманим, розважливим.

Рух і ритм

У 1914 році Богомазов публікує теоретичну працю «Живопис і елементи», в якій викладає свої роздуми про природу творчості та її складові. Ця робота з’явилася практично одночасно з текстами Василя Кандинського «Про духовне в мистецтві» (1910) і знаменитими теоретичними працями Казимира Малевича.

Художник вважав, що основою твору є точка, своєрідний першоелемент, який, розвиваючись, утворює лінію, а та, своєю чергою, — площину і форму. У кінцевому підсумку все елементи між собою об’єднує ритм, найважливіша складова будь-якого твору.

Богомазов писав: «Ставлення художника до даного шматка природи, до об’єкта, є відношенням до відчуття ритмічних цінностей, які містяться в його елементах». Завдання художника в «переміщенні […] даного відчуття елемента і його ритмічної цінності в Елемент мальовничий і поміщення його в Картинну Площину».

Богомазов старанно слідував цим теоретичним принципам, використовуючи їх у живописних і графічних роботах. Одним зі своїх першорядних завдань художник бачив зображення руху. Так, у роботі «Трамвай. Львівська вулиця. Київ» (1914) рух трамвая, що мчить вулицею, стає одночасно і символом нового часу, нових викликів, і можливістю зобразити швидкість. Потяг перетворює дійсність на миттєвий порив, обертаючи людей на вигнуті знаки, деформуючи будівлі і телеграфні стовпи. Він викривляє простір, нагромаджуючи предмети один на одного і створюючи потік, що задає динамічний ритм сучасного міста.

Любовні муки

Одним із головних об’єктів обожнювання і, відповідно, зображення для художника була його дружина Ванда Монастирська. Саме їй присвячено безліч листів, в яких він виливав свої муки і роздуми про життя. В одному з послань до Ванди, що збереглося в архівах, Богомазов пише: «Я повинен думати про ту, яка хоче поєднати мій шлях зі своїм. Справа була б дуже простою, якби я не був художник. […] Що я являю собою? Цілковитий нуль у матеріальному становищі, людину, що висить на тонкому волоску, завжди готовому обірватися… Мистецтво! […] Але хіба можу я наситити її одними своїми безглуздими етюдами?»

З Вандою Олександр прожив усе своє життя, залишивши після себе численні роботи й замальовки у найрізноманітніших стилях. Це і несміливі, надто академічні портрети, і експериментальні кубістичні образи, де обличчя коханої спотворено до невпізнання на догоду розробленим художником правилам.

Останнє творіння

У 1922 році Богомазова запрошують викладати до Київського інституту пластичних мистецтв (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), де він отримує звання професора. Це не тільки стало визнанням Богомазова як художника, а й гарантувало стабільний дохід і надавало широке поле для експериментів.

Реформований інститут був влаштований за принципом Баухауса, де студентів готували до нових викликів часу. Тут передусім приділяли увагу саме формальним дисциплінам: вивченню кольору, лінії, площини, всьому тому, про що писав художник у своєму трактаті.

Богомазов з головою поринає у викладання, розробляючи курси для студентів. Однак часу в розпорядженні новоспеченого професора залишалося зовсім небагато. Розписуючи вулиці до радянських свят, а на подібну роботу, до слова, змушені були погоджуватися багато художників, Богомазов захворів на туберкульоз.

Останнім його творінням, що стало підсумком роздумів про природу живопису, ритм, колір, є триптих «Робота пилярів». Написанню полотна передували сотні підготовчих малюнків та ескізів, які говорять про пошук ідеальної композиції. У цьому триптиху з’являється герой нового часу — робітник, адже твір датований кінцем 1920-х, коли поступово на перший план виходив соцреалізм і компроміс із владою ставав необхідною нормою виживання. Але соціалістична складова картини мало цікавила художника; головними, як і раніше, залишалися колір, ритм і форма.

Соціалістична складова картини мало цікавила художника; головними, як і раніше, залишалися колір, ритм і форма.

Богомазов не встиг закінчити роботу, написавши лише два з трьох задуманих полотен. Сьогодні вони, як і творчість автора в цілому, посідають важливе місце в експозиції Національного художнього музею України.

Художник, теоретик, викладач — вплив Богомазова на життя культурного Києва був значним і незаперечним. Але, як це часто буває, його ім’я на довгі десятиліття загубилося на тлі таких іконічних авангардистів, як Екстер і Малевич.