Зниклий Кандинський та інші історії з фотоархіву Одеського художнього музею

Фонд № 43 із музейного архіву — це більш ніж 700 негативів, зроблених невідомими фотографами і працівниками міського екскурсійного бюро. Більшість датовані кінцем 1920-х — початком 1930-х років: на зображеннях можна побачити будівлю установи, інтер’єри залів, співробітників Народного художнього музею. Найраніші світлини зняті, ймовірно, у 1917—1921 роках. Окрім негативів збереглися і фото, надруковані з них 1985-го.

З 1924 до 1937 року директором Одеського художнього музею був живописець Цві Емський-Могилевський. Він заступив на цю посаду після Кіріяка Костанді та його сина Михайла і взявся змінювати музейну експозицію й наративи. «Емський-Могилевський намагався повернути поліфонію мистецтва 20-х у колекцію музею», — розповідає Кирило Ліпатов.

Зокрема, після розформування Московського музею живописних мистецтв Емський-Могилевський оформив в одеську колекцію декілька робіт Олександри Екстер, Кузьми Петрова-Водкіна та Василя Кандинського, що задокументовано в архіві ОХМ.

Власне, ці роботи можна побачити на світлині фонду № 43, яка була зроблена в одній із залів музею. Проте, за словами Кирила Ліпатова, подальша доля картин невідома. У 1932-му був створений спецфонд, де зберігалися незручні тоталітарному режиму твори, але згідно з описом означені полотна до нього вже не входили. Сам Емський-Могилевський був заарештований і розстріляний 1937 року за звинуваченнями у шпигунстві й контрреволюційній діяльності у голосній справі шпигунів із музейного кола, які нібито діяли в інтересах японської розвідки.

В архівних документах, що фіксують евакуацію колекції під час Другої світової, робіт Екстер і Кандинського також немає, як і в післявоєнному зібранні одеського музею. Відповідно, фотографія, зроблена невідомим автором наприкінці 1920-х, залишається чи не єдиним документальним підтвердженням їхньої наявності в колекції.

Фотографія, зроблена невідомим автором наприкінці 1920-х, залишається чи не єдиним підтвердженням наявності картин у колекції.

На початку 1930-х одеський музей перестав бути закритою галереєю для поціновувачів та студентів художніх спеціальностей і перейшов до роботи з масовим глядачем. Зокрема, упродовж 1938 року у музеї побувало 4 тисячі осіб, що на той час було приголомшливою статистикою. Такими показниками установа більшою мірою завдячує груповим відвідуванням від місцевого екскурсійного бюро, з яким була налагоджена співпраця.

Упродовж 1938 року у музеї побувало 4 тисячі осіб, що на той час було приголомшливою статистикою.

У фотоархіві налічується багато групових портретів відвідувачів дуже різних соціальних груп: військові, молодь, робітники, делегації. Часто екскурсії проводив Цві Емський-Могилевський, що також зафіксовано на світлинах.

Окрім історії безпосередньо музею та історії мистецтва фонд ОХМ містить багато зачіпок для досліджень з інших галузей, а саме історії та архітектури. Наприклад, на світлинах є люди у різній військовій формі, що може свідчити про наявність тих чи інших сил і формувань у місті. Деякі з цих фотографій зроблені у залах музею, тоді як інші — на невідомих локаціях.

Кирило Ліпатов припускає, що частина цього фонду — роботи «Фотографічного товариства»: його учасники активно документували не тільки життя музею, а й інші події та локації, у тому числі за межами міста. Так, у фонді зберігається серія знімків з архітектурних експедицій, ймовірно, Одеською, Миколаївською і Херсонською областями.

З точки зору архітектури та будівництва цікавою є задокументована на фото реставрація фасаду 1932 року — хід робіт, деталі екстер’єру. Крім того, у фонді зберігаються світлини з внутрішньої перебудови музею, зокрема облаштування нинішніх сходів на другий поверх і, відповідно, трансформації деяких залів.

Також із цікавого — на фотографіях з фонду можна побачити підписи й експлікації українською мовою: «Мистецтво капіталістичної формації», «Мистецтво часів розкладу февдалізму», «…оновлення ікон». Очевидно, це було частиною впроваджуваної у другій половині 20-х років політики українізації, яку згорнули вже у 30-х через загрозу радянській владі та тоталітарному режимові. Саме тому на пізніших знімках інформація у залах музею — вже російською.

На фото з фонду можна побачити підписи українською мовою. Це було частиною впроваджуваної у другій половині 20-х років політики українізації.