Обличчя з посмішкою: Як символ рейв-культури став логотипом антимасочників

У 2015-му Оксфордський словник уперше обрав словом року емодзі зі сльозами радості ?. Це жовте обличчя у всіляких варіаціях уже давно замінює нам слова в листуванні, але перший варіант — з посмішкою — все ще найбільш іконічний.

Офіційно історію «щасливого обличчя» прийнято відраховувати з 1963 року. Тоді одна американська страхова компанія замовила у графічного дизайнера Гарві Болла знак, який би підбадьорив співробітників після злиття з іншою фірмою. Потрібно було щось просте, таке, що помістилося б на значку або навіть гудзику. Болл буквально за десять хвилин намалював обличчя з темними провалами очей і складками в куточках рота на жовтому тлі. Причому спочатку він хотів намалювати лише посмішку, але зрозумів, що, якщо перевернути значок, обличчя вийде сумним, тому додав очі. Ліве око він навмисно зробив трохи меншим, щоб через недосконалість малюнок виглядав більш людяним.

Дизайнер отримав 45 доларів і з часом, звичайно ж, сильно пошкодував, що тоді так дешево оцінив свою роботу і не оформив патент.

Відтоді різноманітні, але схожі як близнюки смайли створювали художники, привласнювали бренди та організації по всьому світу. У США знак популяризували брати Бернард і Мюррей Спейни, які друкували його на футболках та іншій сувенірній продукції, в тому числі і на значках, — у 1972 році Спейни випустили близько 50 мільйонів таких. Саме брати і додали до лого підпис «Have a happy day», що пізніше перетворився на нетлінне «Have a nice day». Американський гумористичний журнал Mad Magazine також використовував усміхнене жовте обличчя ще з того ж 1972-го.

Художник із Сіетла Джордж Тенагі створив свою версію радісного обличчя на прохання Девіда Стерна, який у 1993 році балотувався на пост мера і використовував цей значок під час кампанії.

Звичайно, поширився малюнок і далеко за межі Америки. У 1971-му французький журналіст Франклін Луфрані вирішив, що смайлами можна позначати хороші новини. Він став робити це в газеті FranceSoir і незабаром запатентував сам значок. У 1996 році син Луфрані, Ніколя, заснував The Smiley Company, яка сьогодні продає ліцензію на використання усміхненого обличчя компаніям і брендам по всьому світу. Луфрані спростовував твердження, що взагалі-то смайл першим придумав Гарві Болл. Він заявляв, що символ настільки простий, що ніхто не може претендувати на його створення, та й взагалі усміхнені обличчя можна знайти ще на наскельних малюнках, яким пару тисяч років.

Символ настільки простий, що ніхто не може претендувати на його створення, та й взагалі усміхнені обличчя можна знайти ще на наскельних малюнках.

Твердження, що усміхнене обличчя з’являлося протягом усієї історії людства, справедливе, але все ж патент Луфрані зберіг за собою. А Болл у 1999-му заснував благодійну організацію The World Smile Corporation, яка придумала Всесвітній день посмішки.

У 1982 році вчений-інформатик Скотт Фалман вирішив, що крапки і дужка можуть означати посмішку в текстових повідомленнях, а в 1998-му Сігетака Куріта, який працював у компанії мобільного оператора NTT DoCoMo, перетворив цей графічний знак на уже знайомий нам емодзі. Тут уже смайл остаточно діджиталізувався і став загальним надбанням.

У 1996 році гігант роздрібної торгівлі Walmart почав використовувати жовтий смайлик для оформлення магазинів, а потім і в телевізійній рекламі. Згодом компанія навіть спробувала заявити права власності на дизайн, але через 10 років програла справу. При цьому смайл, звичайно ж, став ще популярнішим. Навіть поштова служба США випустила марку з жовтим усміхненим обличчям у 1999 році.

Свобода, наркотики і рок-н-рол

Асоціація між жовтим смайлом і рейв-рухом, мабуть, одна з найсильніших на сьогодні. А почалося все в 1987 році, коли британський діджей Денні Ремплінг разом зі своєю дружиною Дженні відкрив у Лондоні клуб Shoom і став популяризувати ейсид-хаус. В інтер’єрі та на афішах Ремплінг якраз і використовував радісний смайл. Жовте усміхнене обличчя втілило в собі ті позитивні вібрації, які на ранньому етапі розвитку ейсид-хаусу йшли від нього. До всього це був досить простий символ, тож кожен міг намалювати таке лого на одязі або на обкладинці вінілу, — ось воно швидко й поширилося.

Жовте усміхнене обличчя втілило в собі ті позитивні вібрації, які йшли від ейсид-хаусу.

Другим знаковим місцем ейсид-хаусу став клуб Trip, відкритий Нікі Голловеєм у будівлі Асторія в 1988-му. На 1988—1989 роки у Британії якраз і припало Друге літо кохання — країну накрила хвиля масових нелегальних вечірок, які влаштовували на складах або в полях. Ремплінг і Голловей були одними з тих, хто стояв біля витоків британських рейвів. Оскільки їхньою головною музикою став ейсид-хаус, то і символом уже всього руху і танцювальної музики у принципі — той самий смайл.

У цей же період розквітала культура фанзинів, про новий танцювальний напрямок писали також популярні видання на зразок The Face, i-D — і всі використовували смайли. На відомій обкладинці музичного журналу NME 1988 року зображений його редактор Джастін Ленглендс, одягнений як поліцейський: він розриває плакат зі смайлом. Це випад на адресу газет, що описували рейв-рух як антиморальний, — серед них було і популярне видання The Sun, яке всього за пару тижнів до того саме випускало футболки з написом Acid House.

Так смайл став символом свободи і відкритості, яку пропагував рейв-рух, наркотиків, з якими він був тісно пов’язаний, антикапіталістичних настроїв і електронної музики у принципі.

Британський виконавець Fatboy Slim, він же Норман Кук, як і раніше, є фанатом цього символу. У музиканта значна колекція всілякого мерчу, та й на виступах Fatboy Slim можна часто побачити логотип зі смайлом.

Смайл також використовували панк-рокери Talking Heads і хардкорщики Dead Kennedys, але найбільше після ейсиду він прославився як символ гурту Nirvana. Раніше вважалося, що лого з кривою усмішкою та очима-хрестами придумав сам Курт Кобейн, але нещодавно стало відомо, що автор малюнка — дизайнер Роберт Фішер, який оформляв альбоми колективу.

Тож символом контркультури смайл став завдяки рейву та гранжу — однак і сучасні музиканти та представники інших напрямків не залишають логотип у спокої. Наприклад, у мерчі до альбому Astroworld Тревіса Скотта також була використана варіація смайла.

Смайл-суперзірка

У 80-х жовтий смайл став важливим символом графічного роману «Хранителі», а потім і однойменної кіноадаптації Зака Снайдера 2009 року. В інтерв’ю Entertainment Weekly художник Дейв Гіббонс, який створив ці комікси разом з легендарним Аланом Муром, розповів, що придумав значок-смайл для героя історії Комедіанта, щоб трохи освітлити занадто серйозний і похмурий образ. Скетч так сподобався Муру, що в підсумку значок став центральним предметом в історії.

Щоправда, в коміксах і фільмі смайл отримав новий вигляд — до нього додалася пляма крові (самого ж власника значка, Комедіанта). Кривава пляма апелювала до стрілок Годинника Судного дня, що відлічує час до кінця світу. Годинник, до речі, існує в реальності — умовний, звісно, але показує він теж за пару хвилин північ.

Саундтрек до «Хранителів» — популярна композиція Beat Dis авторства Bomb the Bass завдяки своїй обкладинці також зацементувала зв’язку історії зі смайлом.

У серіалі 2019-го «Хранителі» смайл прямо показували хіба що на коробці з пластівцями, але до нього відсилали образи закривавленого значка поліцейського, розбитих яєць у мисці та інші деталі. Зате цей знак буквально з’явився у фільмі «Загін самогубців», ще однієї кіноадаптації коміксів DC. Там Дедшот побачив його у вітрині.

У логотипі картини 2001 року «Еволюція» смайлик став триоким. Пізніше він був включений до спін-офу мультфільму Alienators: Evolution Continues. Є ще й однойменний слешер про Смайлі 2012-го, але в цьому випадку, звичайно, символ вийшов нерадісним. Одне з найвідоміших камео смайла відбулося у фільмі про Форреста Гампа. Там герой під час свого рекордного забігу витер обличчя від бруду жовтою футболкою і залишив на ній сліди у формі очей і посмішки, тим самим надихнувши продавця футболок на створення логотипу зі смайликом.

У культовій грі Pac-Man 1980-го жовтий піксельний смайл з’явився у профіль — він пожирав крапки у лабіринті й тікав від привидів. Пізніше Пакмен «знявся» у стрічці Кріса Коламбуса «Пікселі», а як емоджі смайл був присутній в анімаційній картині «Емоджі фільм». У 2008-му відеогра Battlefield: Bad Company також використовувала цей символ як частину брендингу.

Можна ще довго перераховувати, як ще смайл проникав у поп-культуру і мистецтво. Зрештою, Бенксі, який і сам приховує обличчя, теж іноді замінює обличчя героїв своїх графіті смайлами. А журнал Time у 2005 році помістив смайл на обкладинку, що безумовно означає визнання.

На масці та замість маски

Один із найвідоміших брендів, які використовують смайл, — лос-анджелеський лейбл вуличного одягу Chinatown Market. Побачити жовте личко можна і на одязі, який випускає бренд Джастіна Бібера Drew House або джинсовий бренд AYE & Co. Дизайнер Раф Сімонс також поміщав цей символ на свої речі.

Але оскільки у 2020-му головним аксесуаром стали маски, малювати щасливе обличчя почали, звичайно ж, і на них, надаючи цьому символу яких завгодно значень. Як мінімум, у Києві багато таких масок завдяки клубу на Кирилівській та його мерчу.

Але в той же час з’явився і рух #SmilesMatter, що об’єднує незгодних носити засіб індивідуального захисту в умовах коронавірусної пандемії, тож смайли на масках стали означати не тільки рейв-культуру або банальну радість. Прихильники руху в постах з відповідним хештегом закликають повсюдно використовувати символ смайла, таким чином позначаючи, що «посмішка важлива», а маски, відповідно, не дуже. Мовляв, якщо ти не можеш зважитися на прямий протест (не носити маску у громадських місцях), то хоча б використовуй цей символ, щоб твої однодумці бачили підтримку.

Популяризувати рух почав ірландський біохімік Айвор Каммінс, у якого сотні тисяч підписників у твіттері, фейсбуці та ютубі і який весь час критикує заходи локдауну. Твіттер, де Каммінс і запустив хештег #SmilesMatter, незабаром став позначати посилання з ним як небезпечні. Ютуб заблокував канал, який взяв інтерв’ю у Каммінса. Але, незважаючи на все це, пости з відповідним закликом та смайлами продовжують з’являтися — як і публікації про те, що, мовляв, нема чого зазіхати на святе і використовувати символ андеграундної культури заради ковід-дисидентства. Іронічно, що рейв-культура, символом якої став смайл, якраз і була рухом незгодних, що протистоять політиці держави.

Але, як заявляв Ніколя Луфрані, знак занадто простий, щоб на його створення претендував хтось один, а отже, він не може не стати універсальним.