Архітектура

Косметичний ремонт за мільярди доларів: Урбаніст про те, чому повоєнна відбудова Сараєва провалилася

Не всі історії про повоєнну відбудову міст мають щасливий кінець. Сараєво після війни отримало безпрецедентну світову підтримку й мільярди доларів інвестицій, але зараз це — забруднене неприємне місце, в якому складно жити. Урбаніст Харіс Піплас розповідає, як він збирається це виправити.

Облога Сараєва Югославською та Сербською народними арміями під час Боснійської війни — найдовша у новітній історії. Вона тривала майже чотири роки (з 1992-го до 1996-го) та коштувала місту історичної забудови й інфраструктури. Повоєнне відновлення столиці Боснії і Герцеговини не допомогло. Витративши гроші міжнародних організацій, міська влада втопила Сараєво в хаотичній забудові.

Урбаніст та автор книги «Позаблокове місто: Міська лабораторія нового Сараєва» доктор Харіс Піплас п’ятнадцять років намагається виправити повоєнні помилки чиновників і зробити рідне місто придатним для життя. Він розповів Bird in Flight, як після війни столиця Боснії і Герцеговини розділилася на два міста, чому українцям не варто сподіватися на зірок світової архітектури при відновленні Харкова і що вже зараз мають зробити вітчизняні архітектори, щоб українські міста не повторили долю Сараєва.


Інтерв’ю відбулося завдяки ініціативі з відбудови України

Restart.Ukraine
.

Судячи з вашої біографії, ви не любите сидіти на місці. Де ви встигли пожити?

Я народився в Сараєві, виріс у Берліні, якийсь час займався дослідженнями в Данії та Італії, в Мілані. Зараз живу в Цюриху. Для урбаніста жити в різних містах — це частина професійного шляху. Усі міські процеси мають фізичне втілення та просторовий вимір. Досліджуєш міста — маєш пожити хоча б у декількох. В університеті ми спеціально об’їздили 30 міст, від Гуанчжоу до Сан-Паулу. Так ми намагалися зрозуміти їхню політику, економіку, культуру, міську структуру.

Якщо вам потрібно було б обрати одне з цих міст для життя, яке б ви обрали?

Я б ні за що не проміняв досвід життя в різних містах на можливість осісти. Хоча в Цюриху, Берліні й Сараєві я почуваюся як удома.

Ви написали докторську, а потім і книгу про Сараєво. Поясніть коротко: в чому його унікальність?

Сараєво схоже на мозаїку. У ньому є незвичний мікс архітектури, кухні, культури й людей. Це не дивно — місто стоїть на стику Сходу та Заходу.

На яке з великих європейських міст воно схоже?

Архітектурно більше за все схоже на Братиславу, через спільне соціалістичне минуле. Місцями виглядає як турецька Бурса або як невеличке австрійське містечко.

Панорама Сараєва. Фото: Depositphotos

Балканську війну ви застали дитиною. Що пам’ятаєте з воєнного часу?

Відчуття фрустрації, безпорадності та злості. Я запитував себе: чому це відбувається в моєму місті? Потім, об’їхавши весь світ, побачив постсоціалістичний Східний Берлін, постіндустріальний Детройт, Нікосію, Белфаст. Після цього я зрозумів, що конфлікти та занепад трапляються всюди.

Яким було Сараєво до війни?

Це була культурна столиця Югославії, жити в ній було приємно.

Не маючи інфраструктури, Сараєво прийняло зимові Олімпійські ігри, після яких почався економічний підйом та будівельний бум. Місто розквітло, а за сім років буквально вибухнуло. Країна тривалий час мала позаблоковий статус, лавіруючи між Заходом та Сходом. Це було благословенням, допоки не стало прокляттям. У громадян однієї держави з’явилися територіальні претензії одне до одного, почалася війна. Озираючись назад, я розумію, як у багатонаціональному та багатокультурному місті люди ігнорували ознаки майбутньої війни. Здається, те саме відбулося і в Україні.

Облога міста тривала більше трьох років. Цей термін навіть складно уявити. Як люди виживали?

Найбільші труднощі були з провіантом та обігрівом. Щоб вижити, ми об’єдналися і вдавали, що нормальне життя триває. Ми ділилися одне з одним їжею, організовували у зруйнованих будівлях кінофестивалі, виставки, концерти.

Подвір’я, перетворені на городи. Фото: Історичний музей Боснії і Герцеговини
Цвинтар, розбитий мешканцями на Олімпійському стадіоні, 1995 рік. Фото: Wikimedia Commons

Фестивалі в місті, що знаходиться в облозі, — це як?

Вони проходили в укриттях. Маєш генератор, проєктор, плівку — робиш фестиваль. Здається, щось схоже зараз відбувається в київському метро.

На виставки люди йшли ризикуючи життям, але війна викликала такий сильний спротив з боку містян, що вони майже перестали боятися.

Якщо я правильно розумію, під час війни сторони не часто використовували артилерію та авіацію, тобто місто постраждало мінімально. Це так?

Не зовсім. Хоча бомбили переважно інфраструктуру, але й місту дісталося від артилерії.

Звичайно, йому не так сильно дісталося, як Варшаві під час Другої світової, але руйнування були великі. Сербські військові цілилися у визначні будівлі. Вони пошкодили поштамт, телевежу, редакцію, ісламський інститут, Олімпійський палац, в якому був гуманітарний штаб; спалили національну бібліотеку разом із мільйоном книг — до речі, це найбільше одномоментне знищення книг в історії людства. Я вже мовчу про зелені насадження. Приблизно 300 тисяч дерев були знищені обстрілами, пожежами, технікою чи місцевими жителями, які спилювали їх на дрова, щоб зігрітися. Одне слово, це був урбіцид — фізичне знищення інфраструктури міста та будівель, які підкреслювали мультикультурність Сараєва.

Читайте також: «Ідея почати реконструкцію Варшави під час війни виявилася вдалою»: Архітектор про те, як Друга світова зробила польську столицю кращою
Готель Holiday Inn під час війни та після реконструкції. Фото: Jim Marshall / City of Sarajevo
Хмарочоси UNIS Towers під час війни та після реконструкції. Фото: Jim Marshall

Який був план післявоєнної відбудови і які цілі перед ним ставили?

Ніякого плану не було.

А що було?

Мільярди доларів на відбудову Сараєва від різних країн та міжнародних організацій. На ці гроші влада відремонтувала пошкоджені об’єкти. Робили це без будь-якого бачення того, яким має бути місто.

Останній план для Сараєва датований 1983-м, він був розрахований на тридцять років. Після війни його ніхто не змінював.

Що це був за план?

Досить типовий для соціалістичних країн план, головна ідея якого полягала в поділі міста на зони: промислові, житлові, рекреаційні. Для свого часу він був досить якісний і прогресивний, наприклад передбачав створення зеленого каркасу міста й кількох центрів.

До 2012 року мали розробити наступний план, але він досі не з’явився.

Але якщо план був нормальним, а довоєнне місто — комфортним, чому простий ремонт є поганою ідеєю?

Як я вже казав, після зимової Олімпіади місто виросло на третину, сюди потягнулися туристи. Досить швидко розвивалася промисловість. План передбачав, що так буде і надалі. Аж тут почалася війна, все зупинилося, і, відповідно, план втратив актуальність. Крім того, після війни плану особливо не слідували.

Міська влада зробила гайд для інвесторів, позначивши на карті зони, які можна придбати і робити у них усе що заманеться. У результаті замість того, аби зберегти індустріальне минуле, влаштувавши у приміщеннях непрацюючих заводів музеї, культурні центри, офіси, багато промислових зон просто знесли. На їхньому місці побудували житло без інфраструктури — шкіл, садочків, поліклінік тощо.

Нові офіси й магазини побудували на місці парків і громадських просторів.

У центрі, в Мар’їному Дворі, не вистачало офісів, магазинів та приміщень для сфери послуг. Де їх побудували? Там, де було вільне місце, тобто замість парків і громадських просторів. Нові парки не з’являлися, забудова центру ущільнилася. Виникли затори. Сараєво лежить у низині, оточене горами. Висотки, зведення яких ніхто не контролював, погіршили циркуляцію повітря. Воно дуже швидко забруднилося.

Головний поштовий офіс Сараєва під час війни та після реконструкції. Фото: Jim Marshall
Житлові будівлі під час війни та після реконструкції. Фото: Jim Marshall

А де в цей час були місцеві архітектори?

Державні бюро, в яких вони працювали до війни, закрилися. Втративши роботу, архітектори виявилися не готові до нової реальності й ніяк не впливали на те, що відбувалося з містом.

Архітектори виявилися не готові до нової реальності й ніяк не впливали на те, що відбувалося з містом.

Чому б було не запросити відомого спеціаліста, як це нещодавно зробила влада Харкова, доручивши Фостеру створення майстер-плану?

По-перше, я не думаю, що план має розробляти одна людина. Ні в кого немає такого досвіду. Архітекторів, охочих допомогти відбудувати українські міста, — безліч. Але я сумніваюся, що більшість із них розуміють, наскільки складне завдання доведеться вирішувати. Одна людина з цим точно не впорається.

По-друге, влада Сараєва запрошувала Ренцо Піано, а Леббеус Вудс приїжджав за власною ініціативою. Не допомогло. Перший запропонував побудувати музей сучасного мистецтва, другий створив архітектурну концепцію розвитку. Обидві ідеї так і залишилися на папері. Чому? Бо, запрошуючи зірок, потрібно ставити перед ними правильні завдання.

Концепція реконструкції будівлі парламенту Леббеуса Вудса. Фото: Lebbeus Woods. War and Architecture / Princeton Architectural Press

Усім відомо, що Берлін був розділений стіною. Але мало хто знає, що в Сараєві була аналогічна історія. Чому місто поділили?

Не лише місто. За мирною угодою Боснія і Герцеговина була розділена на дві адміністративні частини — Республіку Сербську та Федерацію Боснії і Герцеговини. Кордон між ними розділив місто на Сараєво та Східне Сараєво. Аналогія з Берліном не дуже влучна. Столицю Німеччини поділили навпіл, а Східне Сараєво — це передмістя. І кордон умовний, ніякої стіни — хоча її хотіли побудувати. Коли ви переходите з однієї частини в іншу, помічаєте, як латиниця на вивісках змінюється на кирилицю, а замість мечетей з’являються православні храми. За історичними об’єктами теж можна зрозуміти, де ви знаходитеся. У Східному Сараєві стоять пам’ятники Гаврилі Принципу і російському представнику в ООН Віталію Чуркіну, який заперечував геноцид у Сребрениці.

Чи подолали це розділення наразі?

Ні. Східне Сараєво досі лишається моноетнічним поселенням. Хоча зараз його все частіше відвідують мешканці Сараєва: ходять там у кафе, купують квартири.

Читайте також: «Повоєнне тимчасове житло мало відрізнялося від концтаборів»: Історик про відновлення Роттердама після Другої світової
Карта Сараєва. Червоним пунктиром вказана лінія облоги, яка потім стала кордоном між Сараєвом та Східним Сараєвом. Зображення: Харіс Піплас

Тобто Сараєво після реконструкції — це фрагментоване, бездумно забудоване місто, в якому складно жити. Я правильно зрозуміла?

На жаль, так. Власне, моя робота полягає в тому, щоб воно перестало бути таким.

Що ви для цього робите?

Досліджую місто, роблю висновки, даю рекомендації про те, які рішення потрібні, і шукаю партнерів, що можуть реалізувати необхідні зміни. Я також створив платформу міської трансформації Reactivate Sarajevo. Але це тривалий процес. Навіть досліджувати Сараєво складно — війна знищила багато архівів.

Крім того, коли я почав цим займатися, не існувало жодних інструментів для роботи архітектора й урбаніста в Сараєві: ніяких правил, архітектурних конкурсів, генерального плану. Зараз ми їх розробляємо. Ми залучаємо різні університети, організовуємо платформи та освітні заходи.

Сараєво 25 років існувало без концепції розвитку, тому ми намагаємося її створити.

Яка ваша кінцева мета?

Постреконструкція міста.

Скільки років ви над цим працюєте?

П’ятнадцять. З часу студентства.

Влада міста допомагає?

У нас добрі відносини на формальному рівні, але з пропозицією допомогти відновити місто я звернувся до мерії, а не навпаки. Хай там як, я оптимістично налаштований, хоча завжди є ризик, що нова концепція не спрацює чи для її реалізації не вистачить координації.

Які результати вашої роботи?

За сприяння моєї платформи, ми допомогли молодому поколінню отримати освіту й досвід за кордоном. Мені вдалося зацікавити їх урбаністикою, і тепер вони хочуть змінити Сараєво. Крім того, нам вдалося почати розробку нових урбанстратегій та законів на рівні міської влади, разом із мерією Цюриха. Цими успіхами я пишаюся.

Про яке Сараєво ви мрієте?

Об’єднане місто, жителі якого співпрацюють одне з одним. Багато публічних просторів, громадських будівель, культурних закладів, зелені.

Та я не впливаю на план і не можу передбачити, як і коли його реалізують, — це відповідальність міської влади.

Наостанок традиційне питання. Що ви можете порадити архітекторам і урбаністам, які візьмуться за повоєнне відновлення українських міст?

По-перше, скоординуватися і створити єдине бачення майбутнього та інструменти для його втілення. Бо енергія, яка зараз кипить у головах українських архітекторів, може бути використана неефективно. Якщо це станеться, то за двадцять-тридцять років ви будете дивитися на післявоєнну відбудову країни як на втрачений шанс.

За тридцять років ви будете дивитися на післявоєнну відбудову країни як на втрачений шанс.

Влада післявоєнного Сараєва припустилася помилки, не створивши ніякої координації міжнародних організацій, які прагнули допомогти місту. Сподіваюся, українські міста більш критично до цього поставляться. Зміни не можуть відбуватися фрагментовано. Тож першим кроком відбудови має бути платформа, яка координуватиме всі ініціативи.

По-друге, раджу не думати, що міжнародні партнери самі відбудують ваші міста. Якими вони будуть, мають вирішувати лише українці. Зараз ви розкидані світом і бачите щось нове для себе. Цей досвід потрібно використовувати для відбудови.

По-третє, приділяти увагу не лише економіці, але й екології, культурі, інфраструктурі.

Колаж на обкладинці на основі фото: Georges Gobet / AFP, Depositphotos

Нове та Найкраще

4 000

14

464
89

Більше матеріалів