Архитектура

Дослідні зразки: Радянські експерименти над селами та їхніми жителями у проєкті Євгена Нікіфорова

Фотограф і режисер Євген Нікіфоров уже три роки досліджує «зразково-показові» села України — приклад радянської експериментальної забудови 60—70-х. У своєму проєкті «Перспективно/неперспективно» він намагається розібратися, як експеримент в архітектурі перетворився на експеримент над людьми.

Працюючи над проєктом про радянські мозаїки, Нікіфоров натрапив на замітки про ці села в архітектурній періодиці 60-х років. Описувані поселення відрізнялися великою кількістю зразків монументального мистецтва, гігантськими будинками культури і новаторськими громадськими просторами. За задумом радянських властей, вони повинні були стерти різницю між містом і селом.

У 2017-му Нікіфоров уперше відвідав кілька таких місць — Калиту, Кодаки і Шабо. Там він побачив, як зведені в «експериментально-показових» селах будівлі кінотеатрів, аеродромів, заводів, музеїв та громадських центрів поєднують у собі незвичайні архітектурні та планувальні рішення. Крім того, у всіх населених пунктах присутній напівміфічний образ — героя праці або СРСР, — з яким пов’язують будівництво села.

Під час експедицій Нікіфоров знімає сучасне життя цих сіл, звертаючи увагу на наслідки радянського архітектурного і соціального експерименту 50-річної давнини. Особливо його цікавить те, як місцеві сприймають історію свого будинку і умови життя, створені для них штучно. Однієї лише фотографії виявилося недостатньо, і Нікіфоров розширив документальний проєкт двома фільмами — «Гирі мої гирі» та «Кодаки будуються».

uzlovoe_nikiforov
Рекламний проспект села Вузлове, Львівська область. Фото: архів Йосипа Парубочого

Архітектурні амбіції

Міркувати про радянський проєкт як утопічний — уже звична рамка історичного аналізу, за допомогою якої вчені пояснюють різні партійні ініціативи. Архітектура і поза радянським контекстом тривалий час здавалася простором, що надає все для реалізації утопічних амбіцій. Ще до XX століття розробкою ідеального міста захоплювався чи не кожен архітектор чи філософ, якому вдавалося хоча б на короткий термін вбудуватися у владні структури.

Планувати будівлю та уявляти, як саме будуть жити люди всередині накреслених стін, — процес, що завжди межує з постановкою соціального експерименту. Саме архітектура могла втілити радянські мрії про «побудову комуністичного суспільства». Так, Ленін, читаючи «Місто Сонця» Томмазо Кампанелли, придумав План монументальної пропаганди. Сталін активно підтримував багаторічний проєкт Палацу Рад, гігантської адміністративної будівлі, увінчаної стометровою статуєю Леніна. Задуманий ще в 1930-х як символ перемоги соціалізму і величі СРСР, палац так і не був побудований (до слова, у першому відкритому конкурсі брали участь відомі мрійники від архітектури — директор Баухаусу Вальтер Гропіус і модерніст Ле Корбюзьє).

Планувати будівлю та уявляти, як саме будуть жити люди всередині накреслених стін, — процес, що завжди межує з постановкою соціального експерименту.

_MG_7504_
Центр села Вузлове, Львівська область. Фото: архів Йосипа Парубочого

Перепланування екстер’єрів та інтер’єрів стало важливою частиною хрущовської кампанії з «розвінчання культу особи». Ще в 1955 році Хрущов ініціював перехід до типової архітектури, щоб «боротися з надмірностями у проєктуванні та будівництві». Це фактично ознаменувало відмову від архітектурного стилю, сформованого з оглядкою на особисті переваги Сталіна, — сталінського ампіру. Масове будівництво за заздалегідь розробленими типовими проєктами значно прискорило і здешевило відновлення країни після Другої світової війни.

Але швидко не означає добре: оскільки проєкти розроблялися в одній місцевості, а реалізовувалися в інший, то деякі елементи будинків (на кшталт дахів, вікон, дверей) часто доводилося переробляти самим жителям. Якість нових матеріалів — шлакових блоків і вати, гіпсових плит, сухої штукатурки і збірних залізобетонних деталей, особливо важливих для типового будівництва, — не завжди була задовільною.

В Україні типове будівництво дало поштовх поширенню мозаїк, вітражів та рельєфів, сукупність яких радянські мистецтвознавці називали «монументально-декоративним мистецтвом». Декорування фасадів та інтер’єрів допомагало уникнути скупчення безликих коробок у житлових масивах і позначити функції будівель у загальному ландшафті.

naumovka_nikiforov
Будинок культури села Наумівка, Чернігівська область
6_Узловое_nikiforov
Школа, село Вузлове, Львівська область
nikiforov_uzlovoe
Покинутий басейн, село Вузлове, Львівська область
8_Узловое_никифоров
Громадський центр і сільрада села Вузлове, Львівська область
Узловое_никифоров
Сільрада, село Вузлове, Львівська область

Селища, «перспективні» і не дуже

Меншого розголосу, але не меншого розмаху набула інша утопічна ініціатива СРСР — створення «експериментально-показових» сіл. Ідея була черговою спробою вирішення протиріччя міста і села, яке існувало з часів створення Радянського Союзу.

Ще на початку 1920-х більшовики пережили хворобливе зіткнення з реальністю, провернувши «революцію пролетаріату» в аграрній країні, де клас, який «скинув з себе свої кайдани», лише почав формуватися. На цьому фундаменті розчарування і розгорнулася репресивна політика колективізації. Тривала вона і в повоєнний час, особливо на територіях Західної України, які нещодавно увійшли до складу СРСР.

Наприкінці 1950-х прагнення держави стерти відмінність між містом і селом перейшло на новий рівень: партійне керівництво взялося за «модернізацію соціально-побутової інфраструктури» сіл, з’єднавши її з типовим будівництвом. Ця ініціатива перетиналася з окремими спробами колгоспів і регіональних центрів «зрівняти сільський і міський рівні життя».

Наприклад, у 1957 році колгосп «Радянська Україна» Черкаської області почав фінансувати будівництво нових громадських будівель і житлових будинків у регіоні. Чернігівський же обком партії планував усього за пару років побудувати 1 936 клубів і розширити мережу освітніх і побутових установ, а в Рівненській області збиралися збудувати 102 клуби, 190 літніх кіномайданчиків і 14 кінотеатрів.

Наприкінці 1950-х прагнення держави стерти відмінність між містом і селом перейшло на новий рівень: взялися за модернізацію сіл, з’єднавши її з типовим будівництвом.

Словник партійних документів досить обмежений і зациклений: у 1959 році Київська обласна рада прийняла програму з формулюванням «з поліпшення культурно-побутових умов» — метою було перетворення колгоспних сіл на населені пункти міського типу протягом п’яти-шести років. При цьому потрібно було обов’язково продемонструвати «новітні досягнення комунального і культурно-побутового обслуговування».

Джуров_никифоров
Будинок культури в селі Джурів, Івано-Франківська область
Валява_никифоров
Житлова забудова села Валява, Черкаська область
9_Старая Котельня_никифоров
Кінотеатр «Мир» у селі Стара Котельня, Житомирська область

Навіть у таких словосполученнях, особливо у звичному нам «селище міського типу», зчитується бажання тотальної урбанізації, де ідеалізоване міське життя виступає стандартом хорошого життя в розвиненій, обов’язково технологічній (холодна війна все-таки!) країні. Як другий маркер часу в цьому лексиконі виявляється поступове злиття «культури» і «побуту», що відбилося і на забудові, — кількість будинків/палаців культури і різноманітних клубів у селах стала рости. Усе це сприяло тому, що партія, пишучи рекомендації з проведення заходів, нав’язувала своє уявлення про «дозвілля радянського громадянина» і деякою мірою його контролювала. Хоча на практиці рекомендації далеко не завжди виконували або їх дотримувалися лише формально.

У словосполученні «селище міського типу» зчитується бажання тотальної урбанізації, де міське життя виступає стандартом хорошого життя в розвиненій і технологічній країні.

У 1961 році програма трансформації колгоспних сіл у населені пункти міського типу набула державного масштабу. Зрівняти соціально-побутові умови життя міста і села обіцяли вже до початку 1980-х. Майбутню декаду (1961—1971) оголосили «першим десятиліттям розгорнутої побудови комунізму», часом радикальних змін. В Україні за «будівництво комунізму» особливо активно взявся Черкаський сільський обком, який вирішив, що місцевим колгоспникам вистачить і половини відведеного терміну на 465 будинків культури, 286 бібліотек, 500 дитячих садків і 279 стадіонів. Але за цей час змогли побудувати лише 8% від запланованого.

stara_kotelnya_nikiforov
Торговельний центр села Стара Котельня, Житомирська область. Фото: Житомирський обласний архів

Уже через пару років стало зрозуміло, що колгоспам на все не вистачить ресурсів. Тому в середині 1960-х партія, не змінюючи риторики, помітно змістила фокус програми зі «всіх сіл» на «деякі села». Тепер вирішили розвивати тільки «перспективні» поселення.

Для визначення «перспективності» навіть придумали спеціальні критерії: крім іншого, враховували величину села, зв’язок з райцентром, наявність заводів, а також пам’яток культури, близькість річок і лісів, стан житлофонду і благоустрій (теж радянська фраза, що перекочувала у словник сучасних комунальних служб України ), характер ландшафту. Населеними пунктами зі «сприятливими умовами» вважали селища, де проживало більше 500 чоловік, які на 100% забезпечували роботу місцевих промислових об’єктів, «задовільними» — 200-500 чоловік і 50% відповідно. Усі інші села розцінювалися як «неперспективні» та в основному підлягали розселенню.

Розселення мало завершитися до 1968 року. До числа «перспективних» увійшли 18 846 сіл (а всього, за даними 1975 року, в Україні їх було 31 077). До 1977-го проєкти комплексної забудови були готові для 15 784 із них. У розробці брали участь понад 30 проєктних організацій.

З «неперспективних» у «зразкові»

«Експериментально-показові» села виникли у зв’язку з партійною постановою 1964 року, яка дала старт переселенню жителів із «неперспективних» населених пунктів і паралельному облаштуванню «зразкових». У 1966—1970 роках завершили 15 нових «експериментально-показових» сіл, до 1975-го їх стало близько 30, а всього запланували і закінчили 41 такий об’єкт.

map_ukr
4_Кошмановка_nikiforov
Аеродром і злітна смуга в селі Кошманівка, Полтавська область

Нові поселення відрізняли дві важливі риси: «зразкові» села служили для пропаганди і легітимації партійного режиму і надавали архітекторам експериментальний майданчик. На відміну від практики міського типового будівництва проєкти цих населених пунктів уже враховували специфіку місцевості, причому аж до таких деталей, як глибина ґрунтових вод, кількість зелених насаджень і розміщення холодильника в селі. До розробки перепланування іноді залучали місцевих жителів і так званих районних архітекторів, яких визначали як «безпосередніх провідників будівельної політики на селі». У кінці 1960-х — на початку 1970-х київська Спілка архітекторів навіть проводила семінари з районними архітекторами, де вони могли проконсультуватися з «кваліфікованими», тобто більш високопоставленими колегами.

Експериментальний підхід до архітектури дійсно проявлявся на практиці. Наприклад, деякі громадські центри спочатку будували, а вже потім обговорювали з архітекторами і вносили правки. Це, з одного боку, давало творцям більше свободи у виборі форм і матеріалів, а з іншого — впливало на повсякденне життя сільських жителів.

Громадські центри спочатку будували, а вже потім обговорювали з архітекторами і вносили правки.

За навмисною показовістю і одержимістю ландшафтом подібних проєктів нерідко ховалася незацікавленість у потребах реальних людей. Тих самих, яким після переїзду з рідних місць, у тому числі і власним коштом, доводилося обживати ці експериментальні поселення.

Василевка_никифоров
Будинок культури в селі Василівка, Дніпропетровська область
Василевка_никифоров
Будинок культури в селі Василівка, Дніпропетровська область
Николаевка_никифоров
Універсам в селі Миколаївка, Сумська область
13_Николаевка_никифоров
Лавочка для риболовлі в селі Миколаївка, Сумська область
nikiforov_shabo
Фрагмент скульптури Леніна в селі Шабо, Одеська область


Фото: Євген Нікіфоров

204

32

1 464
94

Більше матеріалів