«Не дивіться вгору» — Всього лише ще один кінець світу

Один із найпопулярніших філософів минулого десятиліття Юджин Такер назвав стан, викликаний відкриттями астрономів, NASA та екзобіологів, космічним песимізмом. Наш світ усього лише куля, замкнена в саркофазі космосу. Увесь відомий простір поза атмосферою Землі — чорний вакуум. Історія людства — піщинка в історії Всесвіту. Антропоцентризм — колективний самообман. Імовірно, з подібними думками щодня прокидаються люди, які вивчають космос.

З такого ж космічного песимізму починається «Не дивіться вгору»: астрономи Мічиганського університету доктор Мінді (Леонардо Ді Капріо) й аспірантка Кейт Дібіаскі (Дженніфер Лоуренс) виявляють комету діаметром 9 кілометрів, яка через 6 місяців та 14 днів впаде в Тихий океан і знищить усе живе на Землі. Такі небесні тіла називають кометами — вбивцями планет, зупинити їх можна за допомогою дронів із зарядом квантової вибухівки. З цією ідеєю Мінді й Дібіаскі йдуть у Білий дім і Пентагон, де президентка США (Меріл Стріп) та її синок (Джона Гілл), який очолює адміністрацію, думають про те, чи збігається операція з ліквідації комети із новими президентськими перегонами.

Потім астрономи вирушають на телеканал, але продюсери просять подати все у дусі шоу Джиммі Феллона — з анекдотами і блазенською жестикуляцією. Ба більше, аудиторії набагато цікавіший сюжет про розставання популярної співачки (Аріана Гранде) та її бойфренда. Далі вчені звертаються до Пітера Ішервелла (Марк Райленс) — місцевого Ілона Маска й Марка Цукерберга в одній особі, який вірить, що меми з каченятами і котиками лікують депресію.

Власне, Дібіаскі та Мінді протягом усього фільму намагаються вбити оточуючим у голову, що ймовірність влучення становить 99,7%. «Але це не 100%», — відповідають їм.

У якомусь сенсі «Не дивіться вгору» — це постапокаліптична стрічка про світ, який ще не зробив крок в апокаліпсис. Для постапокаліптики як жанру характерна втрата людством якоїсь дуже важливої ​​риси — співчуття чи здатності любити. Тут такою рисою стає раціоналізм. Від усвідомлення неминучої смерті Землі відволікає буквально все: секс-скандали, злиті в інтернет сідниці якогось політика, селебріті, расова проблематика у США. Через кілька місяців комета перетворюється на хештег у соцмережах, з нею роблять меми та рекламу.

Це постапокаліптична стрічка про світ, який ще не зробив крок в апокаліпсис.

Сатира Адама Маккея, співавтора «Спадкоємців», сприймається як суто американоцентрична. Два пальці вгору, клікбейтний заголовок, незнищенний оптимізм і кілька жартів навіть у репортаж про кінець світу — у такому світі живуть його персонажі. «Не дивіться вгору» багато говорить про ескапізм та гонитву за задоволеннями. І хоча фільм безпосередньо не торкається теми метавсесвітів, складається враження, що весь його посил вдало корелює з критикою Meta Цукерберга, яка пропонує жити в ілюзорному симулякрі й не помічати потрясінь світу.

От тільки проблема в тому, що кіно, яке пародіює американську інформаційну культуру, надто зловживає її прийомами. Приблизно чверть стрічки займають відображення тредів із твіттероподібної мережі, скринінг вірусних відео з інстаграма, записи популістських промов президента тощо. Як здається, режисерська стратегія, яку слід було б обрати, — зайняти позицію очуднення, говорити про поп-культуру поза її термінами, чого Маккей не робить.

Кіно, яке пародіює американську інформаційну культуру, надто зловживає її прийомами.

Після переповідання глядач може прикинути приблизний хронометраж фільму — година з половиною звучить адекватно. Але «Не дивіться вгору» йде дві з половиною, хоча сценарій цього не потребує, що призводить, звичайно, до сюжетних провалів. Зрозуміло, Маккей працює з шаржем, що, як і будь-яка гіпербола, грубий. І все ж ще більше пригнічують його герої — ніби навмисне ідіотичні маріонеткові бовдури. А це ознака найбільш пласкої, найбільш недобросовісної сценаристики.

Фото: Everett Collection