Кіно

«Не дивіться вгору» — лише один кінець світу

Людство в небезпеці, от тільки всім не до цього — вибори та секс-скандали куди цікавіші за комету-вбивцю. Новий фільм Netflix «Не дивіться вгору» — це сатирична комедія в декораціях апокаліпсису, що насувається. Даниил Леховіцер розповідає, чому загроза у картині настільки реальна, що від неї страждає навіть сам фільм.

Один із найпопулярніших філософів минулого десятиліття Юджин Такер назвав стан, викликаний відкриттями астрономів, NASA та екзобіологів, космічним песимізмом. Наш світ усього лише куля, замкнена в саркофазі космосу. Увесь відомий простір поза атмосферою Землі — чорний вакуум. Історія людства — піщинка в історії Всесвіту. Антропоцентризм — колективний самообман. Імовірно, з подібними думками щодня прокидаються люди, які вивчають космос.

З такого ж космічного песимізму починається «Не дивіться вгору»: астрономи Мічиганського університету доктор Мінді (Леонардо Ді Капріо) й аспірантка Кейт Дібіаскі (Дженніфер Лоуренс) виявляють комету діаметром 9 кілометрів, яка через 6 місяців та 14 днів впаде в Тихий океан і знищить усе живе на Землі. Такі небесні тіла називають кометами — вбивцями планет, зупинити їх можна за допомогою дронів із зарядом квантової вибухівки. З цією ідеєю Мінді й Дібіаскі йдуть у Білий дім і Пентагон, де президентка США (Меріл Стріп) та її синок (Джона Гілл), який очолює адміністрацію, думають про те, чи збігається операція з ліквідації комети із новими президентськими перегонами.

Потім астрономи вирушають на телеканал, але продюсери просять подати все у дусі шоу Джиммі Феллона — з анекдотами і блазенською жестикуляцією. Ба більше, аудиторії набагато цікавіший сюжет про розставання популярної співачки (Аріана Гранде) та її бойфренда. Далі вчені звертаються до Пітера Ішервелла (Марк Райленс) — місцевого Ілона Маска й Марка Цукерберга в одній особі, який вірить, що меми з каченятами і котиками лікують депресію.

Власне, Дібіаскі та Мінді протягом усього фільму намагаються вбити оточуючим у голову, що ймовірність влучення становить 99,7%. «Але це не 100%», — відповідають їм.

У якомусь сенсі «Не дивіться вгору» — це постапокаліптична стрічка про світ, який ще не зробив крок в апокаліпсис. Для постапокаліптики як жанру характерна втрата людством якоїсь дуже важливої ​​риси — співчуття чи здатності любити. Тут такою рисою стає раціоналізм. Від усвідомлення неминучої смерті Землі відволікає буквально все: секс-скандали, злиті в інтернет сідниці якогось політика, селебріті, расова проблематика у США. Через кілька місяців комета перетворюється на хештег у соцмережах, з нею роблять меми та рекламу.

Це постапокаліптична стрічка про світ, який ще не зробив крок в апокаліпсис.

Сатира Адама Маккея, співавтора «Спадкоємців», сприймається як суто американоцентрична. Два пальці вгору, клікбейтний заголовок, незнищенний оптимізм і кілька жартів навіть у репортаж про кінець світу — у такому світі живуть його персонажі. «Не дивіться вгору» багато говорить про ескапізм та гонитву за задоволеннями. І хоча фільм безпосередньо не торкається теми метавсесвітів, складається враження, що весь його посил вдало корелює з критикою Meta Цукерберга, яка пропонує жити в ілюзорному симулякрі й не помічати потрясінь світу.

От тільки проблема в тому, що кіно, яке пародіює американську інформаційну культуру, надто зловживає її прийомами. Приблизно чверть стрічки займають відображення тредів із твіттероподібної мережі, скринінг вірусних відео з інстаграма, записи популістських промов президента тощо. Як здається, режисерська стратегія, яку слід було б обрати, — зайняти позицію очуднення, говорити про поп-культуру поза її термінами, чого Маккей не робить.

Кіно, яке пародіює американську інформаційну культуру, надто зловживає її прийомами.

Після переповідання глядач може прикинути приблизний хронометраж фільму — година з половиною звучить адекватно. Але «Не дивіться вгору» йде дві з половиною, хоча сценарій цього не потребує, що призводить, звичайно, до сюжетних провалів. Зрозуміло, Маккей працює з шаржем, що, як і будь-яка гіпербола, грубий. І все ж ще більше пригнічують його герої — ніби навмисне ідіотичні маріонеткові бовдури. А це ознака найбільш пласкої, найбільш недобросовісної сценаристики.


Фото: Everett Collection

прийом, суть якого у показі звичних речей по-новому, як уперше побачених

Нове та Найкраще

3 966

13

451
85

Більше матеріалів